WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Видатний політик та полководець XVII століття - Реферат

Видатний політик та полководець XVII століття - Реферат

М.С. Касич-Пилипенко
ВИДАТНИЙ ПОЛІТИК
ТА ПОЛКОВОДЕЦЬ XVII СТОЛІТТЯ
Ой на горі та женці жнуть,
А по-під горою, по-під зеленою
Козаки йдуть, козаки йдуть...
А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний, необачний.
Герой цієї відомої пісні Петро Конашевич Сагайдачний (р.н. невід. - 1622) є найбільш видатною особою, яку українська козаччина висунула ще до Богдана Хмельницького. Козацтво отримало не лише хороброго ватажка, а й видатного політика. Він спромігся направити козацьку силу не лише на здобуття слави та здобичі, але й на користь національних інтересів всього українського народу. Його діяльність заслужила високу оцінку вже з боку сучасників, яка перейшла до нащадків оповита славою та легендами.
Місце і дата народження Сагайдачного достеменно не відомі. За свідченнями одних джерел, вїн народився поблизу м. Самбора, за іншими - біля Перемишля, у Підгір'ї. Відомо лише, що родом він з Галичини. Батько Сагайдачного - український шляхтич на ім'я Конаш (Конон), звідки Конашевич - це ім'я по батькові, а не подвійне прізвище, як інколи помилково вважають. Цілком вірогідно, що початкову освіту юнак отримав в рідних краях, а продовжив у школі м. Острога на Волині, в якій він пробув чималий час. За змїстом освїти ця школа вважалася рідкісною.
З Острога Петро переїхав спершу до Києва. Невідомо з якої причини - чи навчатися у києвській школі, а чи шукати собі заняття. Відомо лише, що в Києві він служив вчителем у міського судді Яна Аксака і звідти десь у 1601 році з якихось сімейних непорозумінь подався на Січ. Під час другого гетьманування Самійла Кішки Сагайдачний брав участь в усіх його походах. Здобув собі військовий досвід і неабияку славу серед козаків. Як писав сучасник Яків Собеський: "Був він чоловік великого духу, що сам собі шукав небезпеки, легковажив життям. У битві був перший, коли ж доводилося відступати - останній. Мав жваву діяльну вдачу. В таборі - сторожкий, мало спав і не пиячив. На нарадах поводився обережно, в розмовах був небалакучий".
Становище козацтва перед вступом на історичний терен Петра Сагайдачного було вкрай сумне: ще недавно (а саме 1596 року) козаки з їхніми гетьманами Лободою та Наливайком були жорстоко розбиті поляками в урочищі Солониця під Лубнами (Полтавщина). Після цього, в козацькому війську, розпочався якийсь коловорот. Про це свідчить зміна п'ятнадцяти ватажків протягом 10 років, яких козаки називали "гетьманами", а поляки "козацькими старшими". Саме після цих подій вступив (близько 1606 року) в звання гетьмана Петро Сагайдачний.
Першим та основним завданням для себе молодий гетьман вважав організацію походів проти Османської імперії - давнього та небезпечного ворога південнослов'янських земель. Відомо, що трагічну роль в історії України зіграли турецько-татарські навали, які майже щороку спустошували українську територію, руйнуючи міста та селища, забираючи в полон тисячі людей.
Основним напрямком наступу на турецькі володіння були береги Анатолії та Малої Азії. Сагайдачний розробив концепцію активної, ініціативної боротьби проти турецької агресії: не тільки давав відсічь нападам татарських орд і турецьких військ на Україну, а й переносив військові дії на територію ворога - володіння султанської Туреччини та Кримського ханства. Ставилося завдання послаблювати військову силу ворога, його економічно-матеріальну базу, знищувати ворожий флот, для чого слід було зруйнувати найважливіші порти.
Відповідно цієї концепції, в 1607 році, Сагайдачний спустошив два мусульманських міста - Очаків та Перекоп. У 1608 та на початку 1609 року здійснив напади на береги Анатолії і знищив там все "вогнем та мечем". У 1612-1613 роках він утрутився у внутрішні справи князівств Валахії та Молдавії, які були васалами Туреччини.
Протягом 1613 року Сагайдачний двічі виходив з козаками на Чорне море. Завдав багато шкоди татарам, спустошив кілька міст у Херсонесі Таврійському. Тоді супроти нього і козаків турецький султан Ахмет І вислав водою чималу армаду з галер та чайок до очаківського порту, поблизу якого козаки, за звичаєм, поверталися назад на Запорожжя. Проте січовики вночі напали на безтурботних турків прямо в самому порту і розгромили їх, до того ж захопили чимало турецьких чайок і шість великих галер.
Значним внеском Сагайдачного у розвиток українського військового мистецтва стала розроблена ним козацька тактика морського бою. До морського походу запорожці готувалися дуже старанно. Ще за кілька тижнів на Дніпрі на численних островах збирали матеріал для побудови та оснащення чайок. Кожен загін-екіпаж, у складі якого було 50-70 козаків, будував чайку для себе протягом кількох тижнів. Залежно від того, яким великим мав бути похід, виставлялася флотилія від кільканадцяти до 80-100 чайок. Таке оперативне формування величезних флотилій було можливим завдяки досконалій організації.
Для будівництва човнів використовували липу, вербу, аттик, яких у районі Дніпра було вдосталь. Щодо самої чайки, то це був великий морський човен, в якому могло вміститися від 50 до 70 чоловік з оснащенням, озброєнням та провіантом. Головною його частиною був кіль довжиною близько 15 метрів, видовбаний з липового або вербового пня. Від нього розбудовували корпус, прибиваючи дошки. Міцно спаяні їх обводили колодою з липової кори і обливали смолою. Потім ззовні на обох бортах за допомогою липового лика і дикої вишні прив'язували снопи очерету. Вони не дозволяли суднові затонути навіть тоді, коли воно наповнювалося водою. Охороняли вони екіпаж і від куль, які летіли низько й водночас виконували роль кранців. Воду, яка заповнювала човен досередини, виливали черпаками. Довжина чайки сягала до 20 метрів, ширина - 4, осадка - 1,5 метри. З огляду на довжину човна виникали труднощі при виконанні поворотів. Козаки зарадили і цьому. Прикріплювали два веслових стерна на носі та кормі, що сприяло маневреності човна, даючи змогу, коли потрібно, виконувати складний поворот. Тому запорозький човен був швидкий, для турецьких галер - невловимий.
На кожному борті чайки було по 10-15 весел. При сприятливому вітрі використовувалося вітрило із складною щоглою. Чайки були відкритими човнами без палуби, з лавами, які зміцнювали водночас всю конструкцію. Екіпаж, який будував човна сам собі, знав його досконало. Це дуже допомагало під час морського походу. Крім того, безпосередня участь у спорудженні згодом полегшувала і ремонт та лагодження при пошкодженні.
Кожен козак, вирушаючи у морський похід, брав з собою 2 рушниці або пістолі, 3 кілограми пороху, свинець та шаблю. Чайка могла мати до 6 малих гармат-фальконетів з повним боєкомплектом.
Служба на чайіц була важкою, вимагала від екіпажу великого психічного та фізичного напруження. Тому перед походом здійснювався суворий відбір: козаків, неспроможних витримати службу, у поход не брали.
Великим тактичним мистецтвом було виведення флотилії чайок з Дніпра в море побіч турецької фортеці Очакова,яка стояла в гирлі цієї ріки. Чайки йшли в строю одна за одною. А попереду пливли великі дуби з гілками або балки, обковані залізом, що проривали ланцюги, якими було перегороджено гирло Дніпра.
Морська боєздатність чайок давала змогу козакам вести бойові дії на великій відстані від Дніпра. За 36-40 годин (за даними, наведеними О. Апанович) козацькі чайки досягали Анатолії. В морі козаки завжди першими помічали великі турецькі галери, осільки їхні чайки піднімалися над водою десь на один метр, до того ж посувалася чайка дуже тихо. Козацькі моряки спускали щогли,
Loading...

 
 

Цікаве