WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Петро Дорошенко - Реферат

Петро Дорошенко - Реферат

Лівобережної України присягнуло на вірність російському уряду, а російське військо під командуванням О. Трубецького прибуло до Переяслава.
Як свідчатьджерела, в переговорах з російським головнокомандуючим, які інтенсивно проводилися на початку жовтня, активну участь брав і Дорошенко. Українські посли добивалися прийняття нових статей, що передбачали не лише розширення отриманої за Переяславським договором 1654 року автономії для української держави, зокрема в проведенні зовнішньої політики, але й зміцнення прерогатив гетьманської влади, включення до складу козацької території північної Чернігівщини й частини півдня Білорусії, відкриття шкіл, гарантій збереження умов укладеного договору. І замість їх прийняття, що сприяло б зміцненню союзу Росії з Україною і позбавляло Річ Посполиту шансів у боротьбі за відновлення своєї влади на українських землях, російський уряд припустився політичного прорахунку, взявши курс на серйозне обмеження політичної автономії України, його представники, вдавшись до тактики силового тиску, змусили обраного на раді в Переяславі 17 жовтня гетьмана Ю. Хмельницького і старшину прийняти нові умови Переяславського договору, що являв собою свідому підробку договору 1654 року, суттєво обмежував прерогативи українського уряду в проведенні внутрішньої політики, позбавляв права на самостійну зовнішньополітичну діяльність, передбачаючи підпорядкування київського митрополита московському патріарху тощо.
Не дивно, що ця політика втручання Росії викликала глибоке невдоволення старшини, котра добивалася незалежності для України чи максимальної автономії. Тому після повернення з Переяслава до Чигирина в першій половині листопада тут скликається старшинська рада, що вирішила послати посольство до Москви добиватися, щоб в українських містах, за винятком Києва та Переяслава не було російських воєвод; відновлення попередніх прерогатив гетьманської влади; дозволу на зносини з іншими державами; права участі української делегації в переговорах російського уряду з Річчю Посполитою; відміни статті про підпорядкування київського митрополита московському патріарху та ін. Цю важливу місію було доручено тепер уже чигиринському полковнику П. Дорошенку і черкаському полковнику А. Одинцю. Вони очолили велике посольство, до складу якого ввійшли представники майже всіх полків. У кінці грудня російський уряд розглянув клопотання Війська Запорозького і відхилив основні з них, засвідчивши таким чином нерозуміння політичної ситуації, даючи підстави значній частині старшини звернути свої погляди в бік польської корони. І це в час, коли реальною стала загроза відновлення воєнних дій між Росією і Річчю Посполитою.
У першій половині 1660 року становище України почало помітно погіршуватися. В лютому десятитисячна польська армія на чолі з коронним гетьманом С. Потоцьким вторглася на Брацлавщину. Хоча цей наступ було відбито, але він привів до великого спустошення краю. В середині травня велика військова нарада у Варшаві прийняла рішення послати на Україну армію, яку мали підтримати татарські загони. Польський уряд, уклавши мирний договір (кінець травня) з Швецією і заручившись підтримкою кримського хана Мухаммед-Гірея, зважився на зрив переговорів з Росією і розпочав підготовку до наступу. Ситуація вимагала рішучих дій з боку гетьмана. Однак, вісімнадцятирічний юнак, добре освічений і не позбавлений гострого розуму, все ж не мав здібностей ні політика, ні полководця, а бувши слабковольною, емоційно неврівноваженою людиною, швидко став іграшкою в руках лідерів політичних угрупувань, що вели боротьбу серед старшини. Усвідомлюючи свою слабкість володаря, він уже в лютому почав висловлювати думки про небажання обіймати гетьманську посаду. І, не гаючи часу, його слід було замінити іншою особою. Але цього не вчинили, що мало вкрай тяжкі наслідки для української держави. Російський уряд призначив командуючим військами на Україні вольового й мужнього київського воєводу Шереметєва, людину, яка не мала особливих військових здібностей. На скликаній 7 липня раді під містом Васильковим, у роботі якої взяли участь гетьман і старшина, Шереметєв прийняв украй ризикований, якщо не авантюристичний, план дій - вирушити з російським військом і лівобережними козацькими полками наказного гетьмана Т. Цицюри проти польського війська. Юрій же Хмельницький з правобережними полками мав залишитися для боротьби з татарською ордою, щоб не допустити її об'єднання з поляками. І неприпустимо затягнувши час виступу (вирушив з Котельні лише в кінці серпня), Шереметєв, зайнявши позиції в районі Староконстянтинова, на чолі сорокатисячного війська став супроти ворога, чисельність якого сягала понад сімдесят тисяч (тридцять дві тисячі польське військо і сорок тисяч татарська орда).
Сумні наслідки подібної легковажності не змусили себе довго чекати. Рішучими діями польське командування 4 вересня оточило російсько-українське військо неподалік Любара, а після відходу до Чуднова, заблокувало 17 вересня в його околицях. Тим часом Юрій Хмельницький діяв повільно й нерішуче, що пояснюється схильністю значної частини старшини до ведення переговорів з Польщею. Лише 25 вересня двадцятитисячне козацьке військо прибуло до Слободища, розташованого східніше Чуднова. Щоб не допустити об'єднання Юрія Хмельницького з Шереметевим, проти козаків 27 вересня вирушив на чолі 24 - 29 тис. польсько-татарського війська талановитий полководець Є. Любомірський. У другій половині дня відбулася кровопролитна битва, яка не принесла успіху жодній з сторін. Тим паче значна частина старшини (Г. Лісницький, Т. Носач, П. Тетеря та інші), всупереч настроям основної маси козаків, на скликаній раді вимагали від гетьмана укладення угоди з Польщею. Є дані, що до Любомирського було споряджено посольство, в складі якого перебував і Петро Дорошенко. Саме він пригрозив польському командуючому, що в разі наступу козаки стоятимуть на смерть: "Маємо шаблі при боці й самопали в руках". Невідомо чим закінчилися переговори, але Любомирський з частиною війська повернувся до Чуднова, залишивши для облоги козаків решту полків. Старшина вирішила зачекати тут на підхід армії Шереметєва, хоча мала достатньо сил, щоб пробитися йому на допомогу.
Відчайдушна спроба російсько-українського війська 4 жовтня вирватися з оточення зазнала невдачі. Довідавшись про це, козацька старшина змусила Юрія Хмельницького пришвидшити переговори з командуванням польського війська. 5 жовтня до коронного гетьмана С. Потоцького прибуло козацьке посольство, в складі якого перебував і Дорошенко. Переговори завершилися укладенням 7 жовтня договору, який передбачав відновлення умов Гадяцького договору, але без статті про створення Руського князівства; повернення козацького війська на козацьку територію для її звільнення від російських залог та ін. За таких обставин становище Шереметєва стало катастрофічним, він пішов на прийняття капітуляції, але польська сторона порушила її умови й
Loading...

 
 

Цікаве