WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Ігор Старий - Реферат

Ігор Старий - Реферат

древлянських князів, і вони підняли повстання: "Після смерті Олега почав княжити Ігор, - незворушно занотував Нестор. - І зачинилися від Ігоря древляни по смерті Олега", тобто зачинили брами своїх міст перед князівськими урядовцями, суддями й збирачами данини.
Слід гадати, що виступ древлян проти влади київського князя був спонтанним і стихійним, тому що Ігореві вдалося легко придушити його. Наступного року, свідчить "Повість временних літ", "пішов Ігор на древлян і, перемігши їх, наклав на них данину більше від колишньої". А новгородський літописець конкретизує це загальне повідомлення Нестара: "І дав же Ігор данину древлянську Свенельдові. Й брали по чорній куні від диму. І мовила дружина Ігореві: "Ти дав одному мужеві забагато". Це нове надання й без того багатющому Свенельдові спричинило трагедію в Древлянській землі, винуватцем і жертвою якої став князь Ігор Старий.
Та перш, ніж завершити свій шлях, князь здійснив головну справу життя: два походи на могутню Візантійську імперію. Перший з них стався 941 р. Таким змалював його Нестор: "Пішов Ігор походом на греків. І послали болгари звістку цареві (візантійському імператорові Роману І. - Авт.), що йдуть руси на Царгород - 10 тисяч кораблів. І прийшли, і підпливли, й почали воювати країну Віфінську, й полонили землю по Понтійському (Чорному. - Авт.) морю до Іраклії й до Пафлагонської землі, і всю країну Нікомідійську (йдеться про різні частини Малої Азії. - Авт.) полонили й Суд увесь попалили", тобто береги бухти Золотий Ріг.
Навіть сучасного читача приголомшує неймовірно велика - 10.000! - кількість ладей, що складали руський флот. Та, певно, тих однодеревок було-таки надзвичайно багато, коли цю саму цифру сповіщають візантійські джерела, й серед них - сучасник подій Лев Диякон. Однак єпископ з італійського м. Кремона Ліупранд, який відвідав Константинополь невдовзі по Ігоревій навалі, повідомив, що руський князь мав лише тисячу суден. Лише! Адже навіть у тому разі, коли кожна ладдя містила тільки 20 воїнів, то на візантійський берег висадилося 20 тис. - цифра для тих часів дуже й дуже велика. А ще ж проти греків вирушило й чимале суходільне військо. Але воно спізнилось, і облогу Константинополя розпочали воїни, що висадились з ладей. В ті далекі часи русичі ще не вміли штурмувати укріплені міста й фортеці, не мали необхідної для того облогової техніки. Як правило, вони оточували місто й чекали, коли обложені, потерпаючи від спраги й голоду, самі відчинять ворота.
Однак у випадку з столицею Візантії сталося інакше. Досвідчений полководець Феофан, що очолював залогу Константинополя, зумів зібратися з силами. До столиці підійшли підкріплення, головне ж - було відремонтовано кілька великих кораблів і встановлено на них машини для викидання на відстань страшного "грецького вогню". Всього цього, певно, не знали ні Нестор, ні інші тогочасні літописці. Вони лише констатували поразку Ігоря: "Русичі ж, порадившись, вийшли проти греків із зброєю, і в жорстокій битві ледве гору взяли греки. Русичі ж надвечір повернулись до дружини своєї й уночі, сівши до ладей, відпливли. Феофан же зустрів їх у ладдях з вогнем і став трубами пускати вогонь на ладді русичів... Русичі ж, побачивши полум'я, кидались у воду морську, прагнучи врятуватися. І так залишки їх повернулися додому" ("Повість временних літ").
Ще якийсь час по морській поразці русичі продовжували війну з візантійцями, але не мали успіху. Ігореві із залишками дружини та флоту довелося повернутися до Києва. Та князь не змирився з поразкою й через три роки знову вирушив у похід проти Візантії. І знову похід вразив своїм розмахом. Нестор так розповідає про нього; "Ігор же зібрав воїнів багатьох: варягів, русь, і полян, і словенів, і кривичів, і тиверців, - і найняв печенігів і заложників у них взяв, - і пішов на греків у ладдях і на конях, прагнучи помститися за себе. Почувши про це, корсуняни послали до Романа зі словами: "Ось ідуть русичі, без ліку кораблів їх, вкрили море кораблі".
Нова загроза вторгнення руського війська стурбувала візантійський уряд. Було вирішено полагодити справу миром. Повноважне посольство імператора Романа зустрілося з Ігорем десь на Дунаї. "Повість временних літ", що побудувала розповідь про візантійсько-руські перетрактації на фольклорних джерелах, зображує те, що відбувалося в пониззі Дунаю, у вигідному для київського князя світлі: "Почувши про те (похід Русі. - Авт.), цар прислав до Ігоря кращих бояр з благанням: "Не ходи, але візьми данину, яку брав Олег, додам ще до тієї данини"... Мовила ж дружина Ігорева: "Якщо так говорить цар, то чого нам ще треба, - не бившись, узяти золото, й срібло, й паволоки?" І послухав їх Ігор. Узяв у греків золото й тканини на всіх воїнів, повернувся назад і пішов до Києва додому". Ця запозичена з дружинного епосу лапідарна розповідь яскраво зображує верхівку давньоруського суспільства перехідної доби - від заключного етапу родового ладу до феодального устрою. Князь радиться з дружиною у всіх важливих справах, дбайливо піклується про дружинників і щедро винагороджує їх.
Однак насправді становище було іншим. Хоча Ігор зібрав дійсно величезне військо, він так і не наважився перейти через дунайський кордон Візантії і вдарити на Царгород. Найімовірніше гадати, що імператор зібрав свої кращі суходільні сили, а страшний вогненосний флот чатував на руські однодеревки поблизу Золотого Рогу. Ігор не добився успіху на переговорах. Адже підписаний потому мирний договір з Візантією був набагато менш вигідний для Русі, ніж аналогічна угода Олега 911 р. Так що про перемогу Ігоря годі й говорити.
Поглинений справами зовнішньополітичними, князь Ігор занедбав внутрішні. Розхиталася єдність, ще дуже й дуже відносна, його держави. Восени настала пора збирання данини з підвладних Києву земель. Ігор вирушає у свій останній похід. Нестор під 945 р. (насправді те сталося роком раніше) оповідає: "І прийшла осінь, і став він (Ігор. - Авт.) замишляти похід на древлян, бажаючи взяти з них ще більше данини. Того року мовила дружина Ігореві: "Отроки Свенельда причепурилися зброєю та одягом, а ми голі. Підемо, княже, з нами за даниною, й ти добудеш, і ми". І послухав їх Ігор - і пішов за даниною".
Напевне, данина з Древлянської землі була розділена між Свенельдом і київським князем, інакше б древляни не сплатили її так спокійно Ігореві. Але тому одержане здалося замалим, і він, вже повертаючись додому, заявив своїй дружині: "Ідіть з даниною додому, а я повернусь і позбираю ще". З купкою дружинників Ігор знову почав жорстоко стягати данину - так зване полюддя, не рахуючись ні з якими нормами, встановленими його попередниками й ним самим. Це викликало обурення древлян, і вони вбили Ігоря.
Смерть Ігоря знаменувала закінчення початкового етапу розбудовиДавньоруської держави. Землі приєднаних до центру союзів племен поступово "окняжувалися", на них поширювалися системи управління, судочинства й збирання данини. Вбивство київського володаря древлянами показало правлячій верхівці країни, що настала пора впорядкувати стягнення повинностей на користь князя та його оточення. Цю справу взяла на себе вдова Ігоря Ольга, яка заступила чоловіка на київському престолі пізньої осені 945р.
Loading...

 
 

Цікаве