WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Ігор Старий - Реферат

Ігор Старий - Реферат

ІГОР СТАРИЙ
Подібно до Олега, князь Ігор у "Повісті временних літ" є таємничою фігурою. Коли помер його батько Рюрик, а це сталося 879 р., Нестор зауважив, що княжич був ще дуже малий. Із згадки тієї ж "Повісті" під 903 р. дізнаємося, що тоді Ігор одружився з Ольгою. А в рік смерті Ігоря - 944 р. - його єдиний син Святослав був ще настільки малий і слабосилий, що коли кинув у бік ворога легкий метальний дротик (сулицю), то влучив у ногу власного коня. Важко повірити, що дитина родилася в Ігоря з Ольгою на 35-37 році подружнього життя. Здається, хронологія "Повісті временних літ" була кимось штучно розтягнена між смертю Рюрика і сконом Ігоря і що в дійсності між Олегом та Ігорем на Русі міг правити ще якійсь князь, котрий лишився невідомим. А вже Нестор чи якесь незнане джерело (найшвидше, фольклорне) поєднали Олега з Ігорем, зробивши другого наступником першого.
Згідно авторитетної думки академіка О. Шахматова, в літописі проглядає тенденція, за якою давньоруська князівська династія мала одержати чітку генеалогію. Це й було зроблено шляхом пов'язування історичної особи Ігоря з Рюриком, якого новгородський літописець назвав першим князем. О. Шахматов не вважав такий зв'язок безсумнівним.
Загадковість постаті Ігоря підтверджує відсутність у науки впевненості в тому, що він дійсно був сином Рюрика. Найдавніші руські книжники XI ст. Іларіон та Іаков Мніх взагалі не визнавали існування Олега. Натомість вони розпочинали історію Руської землі з князювання Ігоря, прозваного вже в їхній час Старим. У знаменитому історико-філософському творі "Слово про закон і благодать", який Іларіон написав у 30-х або 40-х рр. XI ст., мовиться: "Похвалимо ж і ми, по силі нашій, великого кагана (царя. - Авт.) нашої землі Володимира, внука Старого Ігоря, сина ж славного Святослава". Виходить, найосвіченіша людина Руської землі XI ст. вважала, що не Рюрик чи Олег заснували давньоруську династію, а Ігор.
Не хотів визнавати існування Олега як одного з родоначальників київського правлячого дому й Іаков Мніх. Свою "Пам'ять і похвалу князеві Володимиру" цей вчений чернець Києво-Печерського монастиря створив у другій половині XI ст., приблизно 50 роками раніше від Несторової "Повісті временних літ". На його думку, саме Ігор заснував великокнязівський рід у Києві. Причини подібного ставлення до Рюрика й Олега цих двох літераторів XI ст. вченим не відомі.
Як гадає дехто з істориків, припущення, за яким Ігор не належав до норманської династії Рюрика, певною мірою грунтується на слов'янських іменах кількох членів його родини. Часом доводять, ніби мати Ігоря була слов'янкою, оскільки його син мав слов'янське ім'я Святослав, а в портреті останнього, створеному візантійським сучасником Левом Дияконом, буцімто немає "жодної норманської риси", як писав історик В. Мавродін. Здається, із слов'янкою був одружений один з племінників Ігоря, теж Ігор, бо його діти названі слов'янськими іменами: Володислав і Предслава.
І все ж таки спокусливу (особливо для дилетантів) думку щодо слов'янської приналежності Ігоря доводиться відкинути. Насамперед тому, що це ім'я поза будь-яким сумнівом є давньоскандінавським. Крім того, всі наведені аргументи про місцеве походження Ігоря не є безсумнівними. А от Нестор і новгородські літописці прямо свідчать, що він був сином Рюрика.
Наші літописи містять дуже мало звісток про життя Ігоря й князювання його в Києві. На щастя для істориків, новгородський літописець знав про Ігоря більше, ніж Нестор. Версії обох джерел про цього князя часом розбігаються, що створює для дослідників додаткову можливість пізнання його біографії.
Як мовилося, для новгородського літописця Ігор з першого дня по смерті Рюрика був князем: спочатку новгородським, а потім київським. Хоча в дійсності на київському престолі довгі роки сидів Олег, а Ігор був при ньому чи то формальним великим князем, чи то наступником престолу. Лише по смерті Олега Ігор розпочинає активні дії по збиранню союзів племен навколо Києва, тобто продовжує розбудову Давньоруської держави. Буквально ідучи за своїм попередником, Ігор скерував військо проти двох наймогутніших племінних об'єднань тогочасної Східної Європи: уличів і древлян.
Новгородський літопис відкриває розповідь про правління Ігоря в Києві такими словами: "Ігор же сидів у Києві, князюючи та воюючи проти древлян і уличів". А Нестор знав лише про кампанію Ігоря проти древлян. Тим часом підкорення уличів було тоді, мабуть, одним з першочергових завдань київського уряду, оскільки цей величезний і могутній союз посідав Нижнє Подніпров'я і перешкоджав зв'язкам Києва з Візантією та країнами Сходу.
Новгородський літописець знає, що з уличами воював ще Аскольд десь у середині IX ст. їх не зміг подолати і приєднати до Києва сам Олег Віщий. "Повісті временних літ" звідкись відомо, що уличів було надзвичайно багато, а володіння їхні простягались до самого Чорного моря. Цікаво, що сучасне Аскольдові германське джерело, записки так званого Баварського географа, сповіщають, що уличі мали тоді 318 міст - більше, ніж будь-який відомий цьому вченому східнослов'янський союз племен. Щоправда, то були ще не справжні міста, а фортеці, укріплені "гради", як пише про такі поселення Нестор. Вони були осередками племен і, можливо, великих родів тих уличів.
"І був у нього (Ігоря. - Авт.) воєвода на ім'я Свенельд, - веде далі розповідь освічений новгородський книжник, - і примучив Ігор уличів, і наклав на них данину й дав Свенельдові". Той Свенельд належав до лиховісних постатей давньоруської історії - був найближчим радником, швидше, зрадником, злим генієм у чотирьох князів: Ігоря, Ольги, Святослава й Ярополка Святославича. Завжди дбав про власне збагачення, а свої обов'язки щодо володарів виконував недбало і зрадливо. Але князі чомусь любили його і вірили, як нікому більше. Здається, через підступність Свенельда загинув Святослав. Завдяки підмовлянням Свенельда син Святослава Ярополк забив рідного брата Олега. Та й Ігор втратив життя не без участі Свенельда, хай і непрямої.
Коротка розповідь давнього Новгородського письменника кидає світло на особливості тогочасної державності й земельної власності панівного класу - тієї власності, що давала йому багатства і владу. Ігор надав Свенельдові данину із землі уличів, а не саму їхню землю. Адже земля тоді, в часи зародження феодальних відносин у надрах родоплемінного ладу, перебувала у спільній власності панівного класу, який складався з князів та їхніх дружинників. Князь уособлював таку власність, але не міг розпоряджатися нею на власний розсуд: дарувати чи давати у тимчасову власність, як станеться в майбутньому. Передаючи Свенельдові данину з Улицької землі - певно, не всю, а тільки частку, бо інша мала надходити до княжої скарбниці, - він тим самим віддавав ту землю в так зване кормління цьому ближньому до себе старшому дружинникові й могутньому бояринові.
Та повернемось до державних справ Ігоря на початку його одноосібного князювання. Уличів було підкорено йвідтиснуто до гирла Дунаю й Нижнього Подністров'я. Однак, на нашу думку, вони так і не увійшли до складу Київської Русі. Складніша була справа з древлянами, їх силоміць приєднав до Давньоруської держави Олег. Але його кончина збурила
Loading...

 
 

Цікаве