WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Мазепа - Реферат

Іван Мазепа - Реферат

предлагав Київське княжество), обіщав на всі боки: Польщі, напр., згоджувався віддати всю правобережну Україну. Саме він з поляками переговорив о тім у Жовкві, закликав і гетьмана туди, але зовсім не для поради, а по те, щоб сказати гетьманові про своє рішення - поволі починати касувати козацьке військо. Для того насамперед поробити з козаків "компанії" - взяти п'ятого, решту відправити в поспільство.
Цар се сказав Мазепі 20 квітня на військовій раді. Після ради Мазепа не пішов на обід до царя, а вернув до дому, чорний як ніч, цілий день нічого не їв. Старшину відпустив - так і пішли полковники, не знаючи що сталося.
Російські історики завше малюють Мазепу як себе-любника-зрадника, що ради своєї користі зрадив великому царю. Але себелюбці так близько до серця не приймають народних кривд.
Старшина козацька довідалася про царські думки з інших уст - і сильно схвилювалася. Се ж уже був кінець хоч сякій-такій, хоч козацькій автономії. І сходилися безперестанно то у обозного Ломиковського то умиргородського полковника Апостола: радилися, брали й Хмельницького договори і Гадяцькі пакти Виговського...
А Меншиков так уже й прямо поводився так, мовби гетьмана уже не було: сам віддав приказ компанейському полковнику Танському виступати в поході, взявши грошей на шість місяців. Коли про се донесли гетьману, він аж не стямився від образи.
- Як! То вже без мого відома і згоди Меншиков розсилає прикази людям мого регименту? Та як же ж Ганський смів би йти без моєї волі з моїм полком! Та я би його як пса велів розстріляти!
Словом - усе назрівало. Неминуче, ясно, з предопреділення історії. І коли уночі пізно прийшов до Мазепи перший лист від польського короля Станислава, ставленика шведського - се вже властиво було рішення. Сумними, але яскравими фарбами описує сей момент Орлик, бо він перший читав сей лист.
- Спали передо мною те письмо,- сказав гетьман і довго сидів мовчки. Потім почав говорити.
- Борюся з розумом - чи давати о тім знати царю чи ні? Порадьмося, друже, ще ранком, а тепер іди до себе і молись Богу - нехай буде по його волі. Може, твоя молитва скоріше дійде, як моя. Але Господь бачить - що не для себе я то роблю, а для вас усіх, для дітей ваших.
Орлик пішов додому, але не міг спати. Узяв грошей іі пішов по Київських нетрях роздавати милостиню старцям. То вони з піросоння лаялися, бо думали що то злодії ходять.
Так минула ніч. На ранок Орлика покликали до гетьмана.
Гетьман уже сидів за столом, а перед ним лежав хрест із частицею животворящого древа. Мазепа сказав Орликові так.
- Досі я не насмілювався передчасно відкривати тобі своїх думок і тайни, що тобі вчора відкрилася випадково. Не те, щоб я тобі не вірив, я ніколи не подумаю, щоб ти міг заплатити мені невдячністю за всі мої до тебе милості і був би моїм прєдателем за мою любов. Але я розсуждав так: ти людина розумна і добросовістна, але ще молодий і мало досвідчений у таких речах. Я боявся, щоб ти при бесіді з москалями та й з нашими людьми з довірчивості або й з необережності не проговорився і тим не втопив би і мене і себе. Але що тепер се випадково не утаїлося, то от я призиваю Всемогущого Бога у свідки і присягаю тобі, що не для своєї користі, не для вищої почесті, не для якої іншої гадки, а тільки ради всіх вас, що під властен) моєю й під регіментом стоять, ради жінок і дітей наших, ради загального добра матері нашої бідної України, для користі усього Війська Запорожського і народа українського, для возвишення й розширення військових трав, вільностей хочу я при помочі Божій так робити, щоб ви з жінками і з дітьми нашими і рідний край з Військом Запорожським не погибли як з московського, так із шведського боку. Коли ж би я ради своєї вигоди так мав робити, то нехай поб'є, мене на душі й на тілі Бог в Трійці Святій Єди'ний і невинні страсті Христові.
І гетьман поцілував хрест із частицею животворящого древа, а потім предложив те саме зробити Орлику. Орлик присягнув, але притізд висказв деякі сумніви що до кінця війни.
- Добре ж, як побідять шведи - ми будемо усі щасливі, а як побідить цар?
- Яйця курку учать,- відповів на се Мазепа Орликові.-Хіба я дурний, аби відкривати карти, зарані поки я не буду певен, що цар не тільки України не оборонить, але й своєї Москівщини. Я вже будучи у Жовкві говорив царю, що коли королі польський та шведський розділяться і підуть один на Москівщину, а другий на Україну, то ми не зможемо оборонитися, бо наше військо змаліло й підірвалося від частих походів та битв. І я просив царя, щоб він хоч тисяч десять дав нам у поміч війська, а він відповів, що "не тільки десяти тисяч, а й десяти душ не можу дати-самі обороняйтеся як хочете". Отже ще й те змусило мене увійти у переговори, щоб там не поступали з вами по-неприятельському, й не пустошили вогнем і мечем нашу бідну Україну. Але все ж я зостануся при царю доти, доки не побачу з якими силами прийде польський король до границь українських і який успіх покажуть шведські сили. Коли ми ще в силі будемо обороняти Україну, то чого ж нам ради самим лізти в погибель і убити рідний край? Сам Бог і цілий світ буде бачити, що ми з нужди рішилися так зробити і що ми, як вільний і незавойований нарід, всіма способами старалися робити на користь цілості рідного краю.
Отака була бесіда гетьмана. Тільки замовчуванням фактів і їх перекручуванням удавалося досі російським історикам зробити з гетьмана негативну істоту. А в дійсності - чого справді ще треба було Мазепі? Почесті? То він був перша людина у величезнім краю, і ні цар ні король більшим нічим не змогли би його нагородити. Багатства? То він мав подостатком і грошей, і маєтків, і всього. Нарешті він був уже 70-літий старець - чого він міг хотіти для себе? І чи могла би людина тих часів релігійних цілувати хрест животворящий, говорючи свідому неправду? Самі ці умови психологічні вже говорять, що дійство єдиним імпульсом могло бути тут почуття, як в деяких душах і в деякі часи домінує над усім - почуття бажання добра рідному краю. Що ж до обставин безсумнівних - то політичні умови ще яскравіше о тім говорять. Мазепа - се ж був не Родзянко, чи Терещенко, чи Скоропадський, які ніколи б не сказали - "ми вільний, незавойований народ". Тодішні люди-се ж не були теперішні перевертні, які на завойовання українських областей дивляться "сь общерусской точки зрьнія" і їм однаково "больно", а вірніше однаково "безразлично" чи Волинь завоюють, чи Ригу. Ні, тоді живому чоловікові боліла доля свого краю рідного; він іще чув, що ні за що продав себе в кабалу і думав oпро те, як би вирватись, і болів, і страждав за долю свого народу. Міжнародню політику розумів з того погляду, чи принесе вона користь чи вред його краю, а не вручав дипломатію Сазонову чи ще якомусь -ову, розглядаючи потім його політику по газеті знов тільки "съ общерусской точки зрЪнія".
І от лише завдяки
Loading...

 
 

Цікаве