WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Мазепа - Реферат

Іван Мазепа - Реферат

описи настрою українців супроти Москви. "Від тяжких походів козаки й селяне дуже люті і кажуть між собою, що доведеться, мабуть, всім до кінця пропадати: скоро вигублять нас москалі частими та тяжкими походами". Писав і про те, що говорив ханський візир козацькому посланцеві: "Знаємо ми добре, що у вас на Вкраїні-робиться; знаємо, що козаки усі пошилися у злидні. Але нехай тільки будуть із нами по-прежньому в братстві - то за кілька літ стануть такими ж богатими, якими були при Богдані Хмельницькім. Жаль нам вас, як людей військових: пропадете ви скоро, коли будете держатися того народу московського".
І народ дійсно пропадав. Москва,одвічний край насильства і беззаконія, не могла інакше робити як робила, але від того нашим людям було не легше. Історичні документи тих часів-то якась безконечна хартія всякого свавільства, жорстокості і попрання всіх божих і людських прав. Тих випадків сотні, тисячі-і то тільки занотованих у акти. А скільки того пропало, перетерпілося і зосталося навіки невідомим? От їде підполковник Левашов мимо міста Кишенки і шле туди приказ, щоб люди виходили його стрічати хлібом-сіллю-тоді він не буде нікого займати. Кишеньці послухалися, вийшли назустріч з возами, наладованими хлібом, гусьми, курми і всякою їдою, дали ще й грошима 15 талярів. Левашов усе то взяв, але слова не здержав і ввів своїх москалів до міста. Ті п'янствували, безпутствували кілька день:
попалили у людей хати, повиривали усю городину - мов у ворожий лагер попали. Нарешті, пішли, й Левашов обіщав на відході, що вже тепер - то ніяк не буде нічого злого робити. Але тільки вийшов, прислав назад москалів, і вони забрали у людей усіх волів. Довелося кишеньцям їхати услід та викупляти за чисті гроші. А коли хтось-то сказав Левашову, що се ж не по закону, то підполковник кинувся зі списом і мало того чоловіка не проколов.
"Полно вамъ, блядины дети, хохлы свои вверхъ поднимать! Уже вы у насъ въ мЪшкЪ".
Другий начальник Скотін ішов українськими городами і його москалі били людей, а деяких, мов татари, забирали в полон. Та хіба можна перерахувати й перечислити усі ті кривди, що терпів наш народ від москалів? І Україна хвилювалася, казали, що коли б тепер з'явився такий Петрик, то може й інакше поставилися б до нього люди. Коли гетьман скликав полковників на раду й питався, чи слід зібрати усі полки докупи, аби двинути їх проти запорожців, то полковники відповіли, що се небезпечно, бо тоді там, де нема козаків, селяне скоріш підіймуться й підуть за запорожцями.
А запорожці так прямо вже відмовилися навіть і присягати царю, поки не будуть знесені всі кріпості на їх землях. Як не просив їх царський посол, "отложить новоизмыішленные противнне слова", як не завіряв, що ті крі'пості побудовані для їх же, запорожської користі, січовики знати нічого не хотіли. "Коли кріпосні знищать, тоді й присягу приймемо". І грозили, що підуть у Батурин і вб'ють гетьмана за те, що він тягне московську руку.
Так от воно як було на Україні, а зовсім не так, як учили нас по російських учебниках історії, що буцімто весь народ аж не тямився, так любив царя і тільки "гнусный изменник" Мазепа хотів учинити зраду, але йому не удалося. Як бачимо, Мазепа ішов тільки туди, куди пхала його сила річей: а що йому не удалося, то на се є багато причин серйозніших, ніж "любов до царя", якої ніколи в нашім народі не було і бути не могло.
По раз перший Петро потяг українських козаків на північ у 1700 році. Гетьман снарядив козаків, призначив наказним полтавського полковника Іскру - як приходить другий приказ від царя: іти самому гетьману з 10.000 козаків. Збирає гетьман козаків, виступає-новий приказ: не йти зовсім. Іде гетьман назад, розпускає людей на польові роботи-знов указ: якнайскоріше зібрати й вислати 12.000. Ідуть ті люди; наказним є Обидовський. Ідуть до Нарви, але поки дійшли, то шведський король, маючи 20 тис. війська, упень розбив 80 тис. москалів. Не було вже по що Обидовському і йти, але все ж козаки провели там на півночі в тих холодах цілу зиму. Натерпілися добре, аж почали тікати. Гетьман, правда, карав утікачів, але сам писав до Москви, що не можна ж уже так з людей знущатися: "одні вернулися зовсім без коней, у других коні ледве повзуть, а всі козаки зосталися і без одежі й без обуві".
На зміну тим нещасним послав гетьман 7.000 козаків під гадяцьким полковником Боруховичем; але стрічні козаки як поросповідали, що то за добро там на півночі, то боруховчане прямо постановили вертатись назад та й годі. І тільки універсал гетьмана, що він їх тоді буде вішати, трохи спинив.
В лютім 1701 року Петро бачився з польським королем Августом і після доброго п'янства порішили вони воювати проти шведа разом. Уже навіть поділили й землі, які завоюють. А при тій нагоді король попросив, щоб Петро віддав би полякам назад і правобережну Україну. Але у Петра ще стало розуму порадитися о тім з Мазепою, чи віддавати, чи ні. Відповідь Мазепи дуже цікава (ми й не будемо приводити всю). От що пан говорив:
"Поляки просили між іншим дозволяти їм заселити Чигиринщину й другі краї на правобережній Україні, то Мазепа був протів. Чому?"
"Бо тоді з лівого берега будуть люди переходити на правий жити і в одно літо заселиться весь беріг Дніпра. Та й запорожці будуть тягти до правого берега, і мене, гетьмана, будуть слухатися тільки в крайній неволі".
Отака-то була благодать на московськім березі. Аж страшно було, що коли людей не спинять зброєю (під страхом кари не розрішалося переселятися на той бік), то "в одно літо" спустіє московська сторона, сторона православної свободи, а заселиться польська сторона католицької неволі.
Скоро по тім гетьман дістав указ іти самому на війну. Зібрався, пішов, але дістав другий указ, де велено було зостатися, а виправити тільки відділ. Пішов Апостол Данило, полковник Миргородський; розбив шведського генерала Шліппенбаха, але доносячи про те гетьману, скаржився, що москалі відбирали у козаків здобич і всяко зневажали українців.
Навряд чи хто далі, почувши від товаришів про таке добро з москалями, захоче йти в оту царську службу. Хіба тільки з-під нагая,- говорили полковники.
Козачеству так добре було під москалем, що воно почало тікати до шведів, і цар видав указ, де говорив:
"Намь великому государю, слышать о томь прискорбно, однако ми вась, отамановь і козаковь й все поспольство увьщаваемь даби вы, припоминая Бога й крестное наше цьлованіе й службу вашихь предковь и отечество своє - возвратились вь дома свои безь всякого сумненія, а наша, великаго государя, милость никогда оть вась отьемлема не будеть. Кто же сію милость презрить й попрежнему в'ь дом'ь не возвратится - й т'ь лишени будуть нашей царской милости й воспрімуть смертную казнь і отчество ихь й насльдіе вь вечномь проклятій да пребудуть".
В 1702 році стародубський полковник Миклашевський удачно бився під Биховим,
Loading...

 
 

Цікаве