WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Мазепа - Реферат

Іван Мазепа - Реферат

наші полки в боєвім строю. І ретраншементи робили коло р. Синюхи. І на берегах Азовського моря билися-словом, де тільки й не лягало нашого трупу козацького.
А потім затіяв цар Петро Пзова добувати. Велів самому Мазепі з усіма козаками йти. Козачество пішло. Чернігівський полковник Яків Лизогуб пішов на байдаках Дніпром, а гетьман з усім військом степом. Козаки в сей похід взяли 14 міст, а цар Петро нічого: як пишеться в літописі: "Государь Царь Петрь Алексіевичь сь войскомь ходилі подь Азові, но не взяль, токмокаланчу".
Тоді цар на слідуючий рік узяв уже й українські полки з собою під Азов і се йому вийшло на добре. "17 числа іюня козаки ворвались вь самый городь й овладели однимь городскимь больверкомь сь четырьмя вь нем большими пушками, вь которомь укрепившись й прибавивь кь тому й пушекь своихь, произвели внутрь города сильну пальбу, продолжавшуюся безпрерывно целые сутки". Турки не видержали й піддалися. Цар на радощах поїхав празникувати, а діло все поручив Мазепі, Мазепа розбив сильну армію Ісляма-паші і два роки ще держав турків на своїх плечах, аж поки вони не замирили за царем на 30 літ.
А не встигли козаки вернутися з походу, як прийшов царський приказ-готовитись до війни зі Швецією... Сього було занадто. "От уже 11 літ, писав Мазепа царю,- вершиться війна з Кримом і всі війська московські йдуть через нашу землю. Люди терплять, бо їм топчуть трави й хліб, витинають і випалюють байраки. Гінці безперестанно їздять не тільки з царськими грамотами, але й з воєводськими листами, гребують від жителів собі корму й пиття, а ні-то б'ють і безчестять навіть старшину козацьку. Хоч і є царський указ аби без царських грамот гетьманських проїзжих аркушів нікому нічого не брати, але на то ніхто не дивиться й знати того не хоче".
А в другім місці він пише:
"За 12 літ з початку свого гетьманства я зробив 11 літніх і 10 зимових походів-то ж не тяжко всякому розсудити які трудності, убитки й розір від тих безперестанних походів терпить Україна".
А царю Петру все мало - він об'являє похід на Швецію. На Україні голод, люди їдять хліб з половою і лободою. Москва давить, притісняє-а тут іди, воюй. Задля якої причини, задля чиєї користі - невідомо. Для відбудовання Великої Росії.
І от чи не тут уперше зародилася у Мазепи думка, що куди ж се ми, направду, гатимо свої сили, куди тратимо народне багатство, кому добуваємо світлу будучність? За яким же гаслидом замість Великої України ми маємо будувати Велику Росію? Чия ж се дика фантазія така - кров і достояніє своє все віддавати для чужого добра, зоставляючи дітям своїм тільки руїну і рабство.
Та чи не гріх же то проти свого народу, проти рідного краю, проти Божої правди нарешті?
Але хоч, може, й роїлися ті думки не тільки в Мазепиній голові, а й у багатьох інших, та всі сиділи тихо, мовчали: для зросту ідеї треба більше часу, ніж для зросту дерева.
І тільки одно Запоріжжя ніколи не мовчало. Кошовим там тепер був Кость Гордієнко, а він москаля любив дуже. Саме по приказу Москви будувалася кріпость коло Січі і се було як болячка запорожцям: вони грозили, що коли-небудь візмуть та й поб'ють к чортовій матері всіх тих майстрів. Гетьман писав для них, просив, щоб дозволили камінь ламати на кріпость, але запорожці відписували у відповідь, адресуючи прямо на царя: "Об'являємо вашому царському величеству всі ми одноголосно, що зовсім не хочемо тої кріпості коло нас на Дніпрі мати і каміння на будівлю брати не дозволимо. Ще й кріпості нема, а ми вже терпимо поруху в свободах наших, чого досі ніколи не бувало за попередніх царів. Проти бусурман по вашому царському указу йти ми завжди готові, але кріпості будувати не позволяємо".
А самі тим часом посилали гінця до татар, предлагаючи їм з'єднатися проти москаля. Та хан не рішався на те сам і постановив знестися спочатку з султаном. Впрочім і на самім Запоріжжу не було однодушності. Одні кричали: "Лучче навіки піддамося трукам, ніж зостанемося в московській неволі", другі тягли за Москвою. Татари теж не відбирали надії на поміч і казали, що коли Москва не кине своєї охоти будувати кріпості на Дніпрі, то татари охотно підуть проти москалів.
Се все, очевидно, знав Мазепа і писав о тім цареві. "І не так,-писав,-страшні нам запорожці з татарами, як взагалі народ український: він весь свобідним духом дише. Ніхто не хоче бути під тою властю, під якою є, а полтавський полковник пише лист, що весь його полк, в разі чого, перейде до запорожців".
Нарід дійсно хвилювався на Україні і, чуючи, що запорожці хотять іти Москву бити, сунув масами на Січ. Взагалі москалі побачили, що з нашим народом не можна так, як там із своїми, що наш народ не раб. Відносини ставали все гірші й гірші. Хоч народ ніби й не повставав увесь, але незадоволення чулося, а найбільше тепер від тих невиносимих Петрових походів, податків і поборів. А вже найбільше затяжило козачеству те, що цар почав кидати українські полки всюди: гнав їх на Північ, і в Лівонію, і куди тільки схотів. Наші козаки знали досі тільки свою Україну та степи татарські, а тепер довелося сіяти труп козацький, де тільки погонить цар. Вернувшися, наприклад, з Лівонського походу, Мазепа писав цареві:
"Вернувшися із служби нашої монаршої з границь Лівонських, полковники, старшина і товариство почали на мене дуже нарікати насамперед за те, що понесли такі труди й господарство своє розорили під час такого дальнього походу, а далі за те, що за сіно немало їх товариства побито й потоплено, аброл й коні повідбирані, а управи, не дивлячись на всі спори, їм жадної не дано. Особливо ж вони скаржуться за те, що у Пскові забрали їх гармати польові. Взагалі всі говорять на мене, що я не стою за їхні права і вам, великому государю, не б'юся чолом, що такі діла роблються".
Москва прислала стольника Лутовіяова розглянутися по справі, і сьому стольнику гетьман говорив уже більше подрібно. Показалося, що козаки як були у Пскові, то їздили купувати фураж для коней, але платити могли тільки тими "чехами", якими їм самим платив московській уряд. А що тамошні люди тих "чехів" брати не хотіли аж ніяк, то коні козацькі пропадали з голоду, коли козаки попробували взяти сіна самі, то московське військо накинулося на них, душ 40 утопили та побили, у багатьох повідбирали коней і зброю. Козаки скаржилися боярину Шереметєву, але він нічого не зробив.
"Кажуть про мене,- говорив далі Мазепа,- що гетьман їздить у Москву та получає ордена, а про нас і про наші нужди й не дбає. Але як він і далі так буде робити, то ми підемо служити або польському або шведському королю".
Цар ніби й звелів зробити слідство, але Шереметєв так то все повернув, що вийшли в усім козаки винні:
гармат вони самі не захотіли брати, бо не було на чім везти: бійку зачинали самі й т. д. Так з того нічого й не вийшло.
Але від того часу не перестаємо бачити в листах Мазепи до царя
Loading...

 
 

Цікаве