WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Мазепа - Реферат

Іван Мазепа - Реферат

заточив у монастир, Голіцина послав у Сибір, боярам порубав голови-словом, управивсь чисто. Вороги гетьмана думали, що от тепер новий цар і Мазепу скине, але так не сталося і гетьман зостався на своїм уряді.
А на Україні не було спокійно. Чулося в народі, щоякось не так все йде, не по правді - а куди кинутися, що зробити - від людей було сокрито. Поки гетьман був у Москві - по краю уже пішли чутки ходити, що і гетьмана, і старшину Москва заарештувала, і що на Україні мають бути якісь відміни. А запорожці так пірямо післали до польського короля післанців, пишучи: Ми вже у вічній неволі у царя та його бояр. І військо Запорожське, і народ козацький весь з немалим болем і жалем сердечним на се нарікають, що самі собі руки й ноги сплутали, і доведеться вже нам під ярмом московським довічно стогнати. Москва водить нас за ніс: Задніпрянщину забрала, нарід одвічний козацький звідти та й з Іінших городів наших козацьких виперла і хоче не тільки ім'я козацьке згубити, але й Запорожжя викоренити і щоб ми, Вільне Військо запоріжське і весь народ козацький, були їм вічними рабами". Хоч з післанництва й нічого не вийшло, але се показує, яким хистким був союз Укаїни з Москвою і що жадоба свободи ще не вмерла в українськім народі.
А різні-прерізні доноси на гетьмана тим часом сипалися й сипалися. Скільки було в них усіх правди - ми поки що не знаємо, але чимось у повітрі віяло. Так ще в 1689 році проявився в Варшаві якийсь чеірнець, котрий передавав королю листи буцімто від самого Мазепи, де гетьман писав, ніби хоче з усією Україною вернути назад в польське підданство. Се все показалося вигадкою-і листи, й печаті були підроблені. В 1690 році знов у Києві появилося "подметное письмо", в котрім писалося, що Мазепа хоче віддати Україну Польщі. Такий само донос подав якийсь Михайло Чалієнко. Потім ще якась черниця - але вже з одного того, що тих доносів було так багато - з одного того в них нічого не виходило: слідство кождий раз доводило, що то неправда. Та московське правительство хоч і показувало, ніби вірить гетьману, а саме не дуже вірило: іще в початку 1691 року думний московський дяк Українцев секретно доручав генеральному писарю Кочубею поглядати за Мазепою. Але поглядати було нічого, бо хоч і збиралося там щось у серці у гетьмана, та поки що не було ясним - і він вірно служив Москві. На Січі навіть говорили, що Мазепа продався Москві і хоче усю Січу розруйнувати, а козаків порубати...
Взагалі на Запоріжжі ніколи не бувало спокійно. Від московського благоденствія багато тікало туди народу, і сі люди приносили з собою відомості, що робить Москва на Україні. Запоріжжя завжди було чутке на національну кривду, і тепер голосно говорило, що пора вже москалів побити добре та в Кортомлин повкидати. Тому, коли появилася охоча людина - багато народу пішло за нею.
Такою людиною стчв військовий канцелярист Петро Іваненко, або коротше Петрик, як його називали. Він появився на Запорожжі у 1692 році і підіймав запорожців проти Москви. Потім подався до татар і опинився в Кизикирмені (се тепер Борислав у Херсонщині). Звідти знов писав до запорожців.
"Часто багатьом з вас я говорив, у якім горі живе наша Україна і до якого приходить вона упадку. Але що ніхто не хоті'в узятися за діло, то я сам став за весь український народ, для чого й пішов до держави Кримської. Колись-то предки наші жили з татарами в союзі, ї тоді ніхто з нас не сміявся".
І от тепер кликав Петрик запорожців піднятися і йти на Москву.
"Хто хоче йти з нами для відобрання дорогої отчизни нашої з-під московської власті, той нехай готовиться до походу".
Сі заклики робили шум не тільки в Запорожжі, а й по всій Україні, і люди почали збігатися на Січ.
"Доконче треба городове свавільство припинити,- писав Мазепі один з його вістників,- бо вже не тільки полем, але й річкою почали бігти: по п'ять, по шість душ на липі пливуть".
Але в самій Січі не було однодушності: одні хотіли йти за Петриком, другі ради московських червінців (Москва щороку присилала гроші на Запорожжя) хотіли бути й далі вірнопідданими.
Мазепа прислав кошовому лист, в якім радив і надалі бути вірним царям. Кошовий відповідав, що запорожці на Москву не підуть, але нагадував, що коли Хмельницький робив договір із Москвою, то умовлено було, щоб нарід український зостався свобідним.
"А тепер бачимо, що бідним людям великі кривди робляться. Ваша Вельможність, правду пишете, що за ляхів погано жилося, але ж Богдан Хмельницький вибив нас із неволі. Тоді ми думали, що вже навіки-віков нарід наш не буде в неволі - а тепер бачимо, що бідним людям ще гірше, ніж було при ляхах".
І послу Мазепи, Горбаченку кошовий Гусак те ж саме говорив: що запорожці на Москву не підуть, але нехай же Москва буде обачніша.
А Петрик тим часом уже підписав договір із Кримом. По сьому договору княжество Київське і Чернігівське з Військом Запорожським разом складають самостійну державу, причім полки слободські будуть переведені на Чигиринський бік. До запорожців же Петрик прислав велику грамоту, в якій писав, що Україна стогне від сусідніх царів та королів.
"І не диво, що так робить польський король: тільки з Божою поміччу за Богдана Хмельницького вибилися ми s неволі, але так багато польському королю шкоди наробили, що він і досі не стямиться. Не дивно, що й Кримський хан з нами ворогує: ми з давніх-давен робили вред Кримській державі та й тепер завжди робимо. Але дивом дивують поступки московських царів. Не мечем же вони нас здобули, а предки наші добровільно з ними з'єдналися ради віри християнської. Переселивши з правого боку Дніпра на лівий наших людей - москалі обсадилися нашими людьми від усякого ворога, бо звідки б не прийшов неприятель- все буде наші села перше палити, наших людей у неволю забирати, а Москва буде за нами в безпечності, як за кам'яною стіною. Але Москві й того мало - і вона хоче всіх нас обернути у своїх рабів та холопів. Гетьманів наших Многогрішного й Самойловича, що за нас стояли, забрала в неволю, а теперішньому гетьману Москва дозволяє роздавати старшині маєтності, а старшина позаписувала наших людей своїм дітям у вічну неволю, і тільки що у плуг не впрягає. Се Москва дозволяє нашій старшині таке робити для того, щоб наші люди оплошіли та омужичилися, а москалі тим часом заволодіють Дніпром, Самарою та набудують там своїх городів.
Отже подумайте, розумні голови, чи краще нам бути в неволі чи на волі? Чужим слугою чи самому собі паном? У москаля або ляха мужиком - а чи вільним козаком? Коли славної пам'яті Богдан Хмельницький з Військом Запорожським вибився з-під лядського підданства - хіба погано тоді було жити на Україні? Чи не було тоді у козаків золота, серебра й сукон дорогих, коней табунами і скота чередами? Усього було багато. А як стали ми московського царя холопи, то загибла в кінець чигиринська сторона, а у тих наших братів, що
Loading...

 
 

Цікаве