WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Мазепа - Реферат

Іван Мазепа - Реферат

себе (так само, як і досі робили губернатори) і там мучила, держала в тюрмах. Часом такий нещасливець вирвався й тшав додому, але гіркайого була година, коли він по раз другий попадався в московські руки. Так от пункт 9-й просив, щоб хоч тих, що вернуться на Україну "не учиня никакого воровства" - щоб хоч тих не забирала Москва назад та не мучила. І царське правительство великодушно на се згодилося.
А от пункти, які вставляло саме правительство московське. Таким є, наприклад, пункт 14. В нім говориться от про що.
Наші торгові люди їздили з торгом і до Москівщини, між іншим продавали тютюн і горілку. Але ж царі московські-то одвічні шинкарі, і цар заявив, що від того торгу українських купців "кабацькими сборамь чинитца поруха й недоборі". Так от цар вимагав, аби гетьман "подь жестокимі наказаньемь" заборонив українським купцям торгувати в Москівщині. Що ж гетьманові робити? Мусів згоджуватись.
Але найцікавіший то є пункт 19-й. Річ у тім, що для плати війську московські царі робили в Сєвську спеціальні "чехи" - мабуть, щось не краще отих наших теперішніх марок та бонів. Але на Україні народ тих "чехів" не хотів приймати, бо то ж було сміття. Так от цар і вимагав, аби гетьман звелів ті "чехи" приймати. "А естьли бь кто піротивень учинился - й тьмь чинить смертная казнь"... Московська розправа коротка: не захотів московського п'ятака прийнять - голову геть.
В сім же пункті повелівалося-і се власне і показує всю московську політику від давніх часів до послідніх днів - "народь Малороссійській всякими меры й способы сь Великороссійськимь соединять й вь неразорванное й крепкое согласіе приводить супружествомь й инымь. поведеніемь".
От де вона, та "кровна" єдність двох "братніх" народів - на кінці московської нагайки. Для обрусенія всі средства були добрі: навіть супіружество з акту взаїмної любови оберталося в средство русифікації.
А закінчення 19-го пункту дуже звучне. Повелівалося, щоб "никто бь голосові такихі не иапущал, что Малороссійскій край - Гетьманского Регименту, а отзывались бы везде единогласно - ИХЪ ЦАРСКАГО ПРЕСВЪТЛАГО ВЕЛИЧЕСТВА САМОДЕРЖАВНОЙ ДЕРЖАВЫ".
От він і єсть, весь дальший путь і шлях російської політики. "Не было, неть й быть не можеть" ніякого українського народу, ніякої української мови - так говорив міністр Валуев в XIX століттю. І сі слова - тільки логічне закінчення акту XVI століття, в якім повелівалося "никто бь голосовь такихь не испущаль", що Україна не то щоб там самостійна чи автономна, а що вона тільки "Гетьманського Регименту". Але натомісць всякий мусить всюда говорити, що Україна - не більше, як область "Ихъ Царскаго ПресвЪтлаго Величества Самодержавной Державы".
Отакі-то пункти мусив підписувати новий гетьман і старшина козацька. Очевидно, для кождого щирого українця було ясно, що Москва попросту ковтає Україну, послинить-послинить і ковтне трошки, а потім ще послинить-і ковтне. Але що робити, як узятись, щоб відбити свободу, того не знав ніхто. Політичні думки в усій своїй ясності зріють не скоро.
І от новий гетьман вступив в урядовання. 13-го жовтня прийшла йому вже офіціальна, "жалованная грамота", де виписувалися і потверджувалися попередні пункти, а, окрім того, й ще дещо додавалося.
"А кь окрестнымь Государемь, а именно кь Королевскому Величеству Польскому й Крымскому хану й кь инимь государями тебь, подданому нашему Хетману, й всей старшині ни о чем не писать й ссылокь сь ними никакихь не чинить. А если которихь государей или хана Крымскаго будуть кь вамь письма - й ть письма, принявь вамь, присылать кь Намь, Великими Государями, Нашему Царскому Величеству".
"А старшини генеральной й полковникові безь воли й указу Нашего Царскаго Величества теб'ь, подданомунашему сь урядникові не перемінять; єсть ли которая старшина й полковники піреді Нашимь Царскимі Величествомь обьявлятся вь какой винности, а к тебь, подданому нашему, вь непослушаніи - й о томь писать кь Намь, Великимі Государямі". Ну, а от як хто нападе на московську державу - тоді "Ми Великіе Государи, Наше Царокое Величество, изволяем-ь тебя, подданого нашего, Ивана Степановича, й всю старшину й войско запорожское держать вь Нашей Государской милости й оті непріятеля во всякой обороні". Помогати тобі будуть "Нашей Царскаго Величества рати сь боярами нашими й воеводы из-ь Великороссійскихь городовь", але, "когда по нестройному какому пути осенью или весною не вскоре те рати придуть", так ти вже справляйся як сам знаєш.
Столиця гетьманська мав бути в Батурині, але - "при тебе вь Батурине для охраненія й цьлости твоей бьгги полку Московскому Стрьлецкому"... Бач як беспокоїлося царське правительство за гетьмана українського... "А хльбные запасы на тоть полкь давать тебе изь своихь доходові"...
А від гетьмана вимагалося, щоби він хотів "службу свою й радіше показать" в усю широту. Йому велілося проти Кодака на сій стороні Дніпра зробити шанець; на р. Самарі, на р. Оірелі та в устях річок Берестової й Корчика "построить городн й населить их'ь Малороссійскими жителями". В усім "Наше Государское пожьленіе исполнять, по Нашему Царскаво Величества указу", и всьому українському народу, "видя кь себь Нашу Царскаго Величества милость-подь Нашею Царскаго Величества Самодержавною високою рукою бьіти во вьчномі поданств'ь й служити Нам, Великими Государямь", Нашему Царскому Величеству й Нашими Царскаго Величества Наследникомі й впредь будущимь Великимь Государемь Цаіремь и Великимь Княземь Російськимь вьрно".
Он як заклинали руські царі! Віковічна кабала. А за які радості, за яке щастя?
І розпочалося гетьманування під царською рукою. Насамперед треба було побудувати ті кріпості, що згадувалися в грамоті. З них найважнішою була на Самарі, але вона мусила стати на запорожських землях і гетьман знав, що запорожці будуть протестувати. Та мусив чинити царську волю, а запорожцям казав, що кріпость будується тільки на час, бо буде похід на Кірим, так щоб було де провіянт зложити. Але кріпость була вже побудована, і сів у ній московський воєвода, а війни все не було. Запорожці кричали:
- То нас просто дурять! Кажуть, буцім кріпость тільки для війни, а на війну не йдуть. І виходить, що то тільки зроблено нам на досаду.
Були голоси, що лучче тепер же розірвати а Москвою, а самим свобідно вести торговлю з ким хочеться.
Але Москва таки думала воювати з Кримом. Царицин любимець князь Василь уже ходив раз сромотно у такий похід, але, загубивши мало не всю армію, мусив ні з чим вернутися назад. Тепер хотів знов виступити- і 19 вересня 1688 року Москва об'явила похід. Очевидно, в нім і наші люди мали брати участь. Але і другий похід був такий само неудачний, як і перший: Голіцин вернув ні з чим, тільки даремне полягли наші козацькі голови.
Тим часом на Москві сталися великі переміни: малий Петро виріс, скинув з трона свою сестру і сам сів на царство. Софію
Loading...

 
 

Цікаве