WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Мазепа - Реферат

Іван Мазепа - Реферат

моемъ смутномъ дЪлЪ.
Се вторый Иродъ, исполні смертна яда,
Мазепа лютый убилъ мои чада.
Уподобися Россія Давиду.
Иже оть сына терпяще обиду.
Авесаломъ сынъ былъ неблагодарный
Подобенъ ему Мазепа товарний,
Возлюбихь его яко мати сына
Откуду убо такова измена й т. д.
А се ж українець був, отсей Яворський...
А новий гетьман, аби піддобритися цареві, 8 грудня видав універсал. Легко вже зрозуміти, який він був: царів московських ми повинні по вік вічний дякувати та молитись за них Богу за те, що "Україна, отчизна наша" стала під царями краєм багацтва і порядку. Війська московські ніколи не чинили найменчої кривди нікому, а тільки "на оборону нашу прийшли". Наш святий обов'язок - "за достоїнство монаршеє" умирати, іти безпрекословно куди цар посилає. -" гды жъ за тое маемъ царскаго Пресвітлаго Величества милостивую протекцію". Навіть ті походи безперестанні, що знищили усю Україну - навіть вони, казав універсал Скоропадського, були "без воли и ведома Его Царского Величества" - а робив їх сам Мазепа "для приватного его обогаченія"...
А Мазепа був у той час у Ромнах. Гибель Батурина зробила на старшин велике вражіння, і ляк почав заповзати у малі серця. Першим утік до царя Апостол, за ним Іван Сулима, Галатан, далі Гамалія, Кандиба, Іван Бутович і канцелярист Антонович. Всіх їх цар прийняв, обдарував, і не тільки зоставив на попередніх должностях, а ще й возвисив. За те у всякого, кого тільки підозрював у прихилності до Мазепи, хапав, мучив, а потім убивав. "Казнь сіябула обнкновенная Меншикова ремесла: колесовать, четвертовать й на колі сажать. А самая легчайшая, почитавшаясь за игрушку - вешать й головн рубить". А перед казнію мучили людей лютнми муками. "Пьітка призводима била со всею аккуратностію й по Узаконенію Соборного Уложенія, сиречь степенями й по порядку: батожьем, кнутом й шиною, т. е. разженным железом, водимымь сі тихостью или медленностію по телам человеческимь, которьіе оть того ки-пели шкварились й воздимались". І навіть невідомий автор "Історії русов", хоч і не дуже прихильний до Мазепи, писав:-"Сам Спаситель сказав у Євангелії-а сі слова не мимо йдуть - що "всяка кров, пролита на землі изищеться від рода сього". То яка ж кара мусить бути за кров народу українського, пролиту починаючи від Наливайка і до сього дня за те тільки, що український нарід шукав собі волі й кращого життя на власній своїй землі, як того й кожда людина на світі хоче".
А далі - що ж... гіркість і сум. Єдиним відрадним явищем був прихід запорожського кошового Кості Гордієнка з 15 тисячами запорожців. 26 марта кошовий вітав гетьмана у Диканьці.
- Ми, військо запорожське низове, дякуємо вашу милость за те, що ви, як і подобало головному вождю українському, прийняли близько до серця долю, що спостигла наш нрай, і взялися освободити його від московського рабства. Хочемо вірно вам помогти, разом з вами будемо жертвувати і кровію і життям своїм, будемо в усім вам повинуватися.
Гетьман відповідав.
- Дякую, запорожці, за ваше довір'я до мене. Бог свідок, що віддаючися під протекцію шведського короля, я робив то не s легкомисності і не з власної користі, а з любові до рідного краю. У мене нема ні жінки ні дітей, я міг би виїхати до Польщі чи ще кудись і спокійно дожити до кінця днів моїх - але ж не міг кинути свій рідний край в руках неправидного угнетателя.
Тоді ж був підписаний і договір із королем. Король обіцяв не миритися з царем інакше, як при умові, що Україна і Запорожжя назавжди відділяються від Москви і становлять самостійну державу... Чи знаємо ж ми, як зложилася би доля України коли б військове щастя полсужило Карлу, а не Петрові?
Та так не сталося. В відсутність Гордієнка до Січі приступив полковник Яковлєв з Ґалаґаном, тим самим, що був з Мазепою. Ґалаґан присягнув козакам, що не буде нічого злого-а коли козаки повірили... "те учинилося у нас в Січі, що по присязі Галагановій і московській товариству нашому голови луплено, шию до плахи рубано вішано й інші тиранські смерті задавано, яких і за древніх мучителів не було: мертих з гробів не тільки козаків, а і ченців викопувано, голови їм відрубано, шкуру здирано і вішано"...
А 27 червня 1709 року була програна Полтавська баталія - і се був кінець не тільки автономії, а й життю України. З того часу ниви українські - житниці Росії, багацтва України-власність великоросійського народу, мова наїродна-мужицька, ім'я рідного краю-заборонений звук...
Захоплених в бою українців цар віддав на такі муки, що шведський історик Нордберг, очевидець, з содроганням про. те згадує: людям ломали кості рук і ніг, ростягали на колесах тіла, сажали на кіл... Великий був цар Петро! Має кого Росія шанувати. Але столицю Росії побудував він на кістках українських, а могутність свого народу творив на стогонах наших і прокляттях. То нехай же буде проклято імя його вовіки.
Мазепа із шведським королем по Полтавській битві мусили тікати під протекцію Турції. Цар Петро давав 300.000 талярів, суму нечувану в ті часи, аби тільки видали йому Мазепу. Але дні українського гетьмана вже були зраховані-і 22 серпня його не стало. Похований він буй в Яссах. Король супроводив гроб сам. Впереді їхали шведські трубачі, а за ними на катафалку шестеро білих коней везли труну, оббиту червоним оксамитом. По обох боках ішло козачество з голими шаблями. Перед гробом бунчужний ніс булаву, а за домовиною ішли українки, жінки тих, що стали до кінця при Мазепі, і голосили. Потім ішла вся старшина і козачество з понизеними прапорами і зброєю. Так ховали українці всю будучу долю рідного краю й рідного народу.
Що ж сказати на кінець?
Важкий сум, біль гострий обхоплює душу, коли прочитаєш сю історію поневолення свобідного народа, сю повість про послідній судорожний порив до свободи. Не удалося... І в той час як "побідителів не судять" - побіждених судять завжди. Але так як осудили Мазепу - ще мабуть ніколи ніхто не осуджував: се могло статися тільки в одвічнім краю деспотії і рабства - в Росії. Щоб 200 літ, щороку на праздниках всехристиянської любові на Великдень проклинати привселюдно ім'я національного борця устами його потомків! Щоб унизити нарід остільки, аби він празднував двухсотліття Полтавської битви, тої битви, яка наділа на нього кайдани і зробила кріпаком Москви! Щоб вирвати душу у народу і його ж синам звелів писати повні ганьби й грязі книги про Мазепу - се єдиний був край у світі - Росія. І єдиний був такий нарід, з яким можна було собі се позволити - се нарід український. Занадто потульний, занадто миролюбивий, занадто уступчивий. Умів бути героєм в епоху козачества - і мов витратив тоді увесь запас свого посвячення.
Та невже ж і справді не зосталося у нас нічого з пошани до свого національного достоїнства?
Loading...

 
 

Цікаве