WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Мазепа - Реферат

Іван Мазепа - Реферат

ІВАН МАЗЕПА
У 1654 році, вибившися з-під польської неволі, гетьман Богдан Хмельницький вступив у союз із Москвою на правах рівної держави. Се не була навіть автономія, се була чиста федерація. Так думав Хмельницький - та не так думала Москва. Вона зразу ж почала дивитись на Україну як на свою провінцію і всю свою діяльність, весь свій розум уживала тільки на те, як би убити в українськім народі дух самостійності і зробити українців такими ж рабами, якими вічно були москалі.
І Хмельницький скоро, зараз же побачив, що союз демократичної України з самодержавною Росією добра не дасть. А коли Москва першим же ділом ввела в Київ сильний свій гарнізон і поставила .там свого воїводу, побачила біду й старшина козацька - і от з того часу нема вже союзу України й Москви, з того часу-тільки боротьба: Москва хоче наложити руку на всі права і свободи українського народу, а народ в лиці кращих своїх людей бореться протів того. І ся боротьба червоною ниткою проходить через всю дальшу історію України. Проти московських кайданів повстають і Виговський, і Юрій Хмельницький, і Тетеря, і Брюховецький, і Дорошенко; свідома інтелігенція козацька чує всю гіркість будучої неволі свого народу і бореться за свободу. Але ворог показався сильнішим, ніж Польща - і шаг за шагом, рік за роком Україна тратить свої права, Москва забирає все в свої руки і обертає вільну, незалежну Україну в свою область.
Послідні сплески сієї боротьби за долю свого народу бачимо три гетьмані Мазепі, але Москва жорстоко роздавила сю послідню спробу - і від того часу нема України. Загибло й саме ім'я її, викреслилася вона з історії вселюдської. Поділила Москва Україну на "губернії", убила не тільки дух свободи, але й душу саму, вирвала язика - і став наш народ безграмотнішим серед безграмотних, темніший серед темних, рабом рабів.
Але прийшли інші часи, розбилася віковічна московська тюрма, висипали на вільне повітря всі віками томлені невольники, а серед них і Україна. То ж настав час спомянути всіх наших борців за долю народню, а в їх числі і гетьмана Мазепу. Може, й не весь він чистий, як Христос, може, й не один гріх є на його душі, але все ж його ім'я серед борців, а не серед тих, хто "за шмат гнилої ковбаси" продавав і рідний край, і народ, і його будучність, і свободу, а гетьмана Мазепу узивав зрадником і анахтему йому в церкві возглашав.
25 червня 1687 року, тобто через ЗО літ по смерті Хмельницького, у Глухові був вибраний гетьманом військовий осаул Іван Мазепа. По звичаю, гари виборі і новий гетьман, і московське правительство підписували мовби договори такі - що кожна сторона зобов'язується робити і чого робити не сміє. Був такий договір підписаний і Мазепою, а зі сторони московського правительства воєводою князем Василем Голіциним (тоді на Москві царя не було, а були тільки царенята: Іван і Петро; правила державою старша їх сестра Софія, а що Софією правив князь Василь Голіцин, то властиво царем московським був він). От головнійші з тих пунктів - усіх їх 22.
Пункт 1. "Щоб український народ мав усі свої права і свободи, про які договорено було ще при Богдані Хмельницькім". На се московське правительство дало згоду, бо що ж? В такій ширині усе можна признати на папері, але в життю можна з того нічого не дати-так московське правительство і робило: на бомазі признавало всі права, а в дійсності не давало ніяких (так воно робить і в сю хвилю-середина 1917 року).
Пункт 2. При Хмельницькім царський воєвода сидів в Київі, але згодом царі, "чтобь впредь в Малороссійськихь городахь замышанія й измьны ни оть кого никакія не было", поставили своє військо і воєвод і в Переяславі, і в Ніжині, і в Чернігові, і в Острі. Так от пункт 2-й просив, щоб хоч нехай тільки не давали їх більше, у другі міста. А що до сих воєвод, то пункт 2-й просив, щоб вони прав українського народу не нищили і в суди не мішалися. На се теж була згода правительства, бо все одно фактично воно і не думало переставати мішатися в усе.
Пункт 6. "Щоб гетьман був обраний вільними голосами". Се був один з головніших пунктів автономії України: право вибрати собі президента своєї республіки на тлі вибирання всіх нижчих правителів - се ж уже велика річ. І досі гетьмани наші обиралися вільними голосами на підставі загального рівного козацького голосування. Але тепер московське правительство положило лапку і заявило, що вибирати гетьмана можна буде тільки після "челобитья", тобто після того, як московське правительство розрішить: "А безь" челобитья й безь Указу Великихь Государей гетмана не обирать"... От тобі й свобода виборів.
Пункт 7. Се теж був важний пункт в автономнім укладі України і про нього дуже дбав ще Хмельницький. - <Щоб гетьманові вільно було писати до чужих монархів і від них листи відбирати". Право зносин з чужими державами - се ж велике право і цілком іреальне, але Москва, милостиво згоджуючися на пункти, які мало мали під собою реального грунту, на все важне накладала руку. Наложила і на сей пункт, заявивши: "ни сь которыми государи такихь. ссылокь чинить не велено для того, что оть того чиняться вь Малороссійскихь городьхь многіє ссоы". Замісць того повелівалося всі листи й документи від сторонніх держав посилати не розпечатуючи в Москву. От тобі й автономія.
У сім же пункті заборонялося українцям вести торговлю з Кримом: "остерегать того накрЪпко, чтоб изъ малороссійскихъ городовъ, въ Крымъ съ торгами и со всякою живностью не Ъздили и лошадей въ Крымь не продавали". Се вже лапка й на економічну сторону життя України.
Пункт 8. Щоб військо московське не ставало у козаків постоєм, "й мужиками й измінниками ихь не називали". Се знов такий загальник, на який московське правительство цілком могло погодитися.
У сім же пункті говорилося й от про що. Україна була краєм свободи й рівності, і тому багато москалів, не зносячи царського тюремного режиму, переселялося жити в Україну. Але Москва історично все мала претензії бути краєм благоденствія для всіх, а хто не хотів благоденствувати, того били кнутом і сажали в тюрму. Так московське правительство робило і з отими своїми переселенцями: розшукувало їх через своїх шпіонів на Україні і хоч чоловік нічого нікому злого не подіяв, тягло його в Москву, а там уже коротка розправа: "да не імел лі глова какова умисла на Єво Царская Велічества, да не чініл лі с кєм угавору" і т. д... А що єдиним способом діяти правди, був кнут та муки, то били й терзали чоловіка не знати за що й про що. Так от пункт 8 просив, щоб "русскихь людей, которые на Украйну зашли давно, изь Украйнн не виводить". Але цар, як одвічний кат, очевидно на се згодитися не міг і повелівав нікого на Україну не приймати, а які єсть московські люди - видати їх Москві головою.
Пункт 9. В нім новий гетьман хотів забезпечити й своїх людей. Річ у тім, що Москва по якому-небудь доносу, а то й просто по капризу воєводи забирала наших людей до
Loading...

 
 

Цікаве