WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Мазепа - Реферат

Іван Мазепа - Реферат

становищем, віком, характером, моральними засадами людей переросли у відносини, сповнені гармонії та взаємопідтримки. Петро І мав усі підстави довіряти українському гетьману. Після багатьох років "крамол" і "зрад" з'явився підданий, який вірою і правдою служив його інтересам: доповідав про "витівки" запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки то в далекі північні райони, то в Польщу, то на південь. Цар не залишався в боргу: на Івана Степановича "сипалися маєтки". тисячі залежних селян, коштовності, найвищі нагороди і титули. Численні листи і доноси на гетьмана, що надходили до Москви, губилися в нетрях бюрократичного апарату чи повертались у Батурин. Їх авторів чекала жорстока кара (не уникли її, як відомо, навіть генеральний суддя Василь Кочубей і полтавський полковник Іван Іскра).
Здавалося, ніщо не могло затьмарити ідилічних взаємин правителів Росії та України. Приязнь і повне довір'я звучать у листах Петра І до Івана Мазепи, вірнопідданство - у посиланнях гетьмана до царя. Жодного натяку на напруженість чи суперечності! Тому "громом серед ясного неба" став перехід Івана Мазепи на бік шведського короля Карла XII. Для Петра І це було справжнє потрясіння: людина, яка протягом багатьох років входила до його оточення і яку він, здавалося, добре знав, опинилася в таборі противника! Це стало несподіванкою і для частини старшин, не кажучи вже про рядове козацтво, міщан, православне духовенство та селянські маси.
Питання про мотиви цього кроку Івана Мазепи здавна були в центрі уваги істориків. Сам гетьман, за словами генерального писаря Пилипа Орлика, пояснював свої дії так: "...Не для приватной моей ползы, не для вышших гоноров, не для болшаго обогащенія, а ни для инных яковых-нибудь прихотей, но для вас всех, под властію и региментом моим зостаючих, для жон и детей ваших, для общаго добра магки моей отчизны бедной Украины, всего войска Запорожскаго и народу Малороссийского, й для подвышшеня и разширеня прав и волностей войсковых, хочу тое при помощи Божей чинити, чтоб вы з жонами и детми, и отчизна с войском Запорожским так от Московской, як и от Шведской стороны не погибли". Сумніватись у правдивості свідчення особи, втаємниченої в плани Івана Мазепи, не доводиться.
Звичайно, гетьман добре знав становище у Гетьманщині, бачив поступовий, але неухильний наступ на її автономний устрій, розумів централізаторські прагнення царизму, стикався із зарозумілістю і пихатістю російських воєвод, придворних чинів, їхньою зверхністю у ставленні до старшини. Був глибоко обізнаний із злиденним становищем рядового козацтва, яке тисячами гинуло далеко від рідної землі у військових походах, на будівництві каналів, зведенні фортець. Величезний податок, що часто перевищував господарські можливості, ліг на плечі селян. За словами Михайла Грушевського, "в народних масах Мазепа ніколи не був популярний, як гетьман панський, старшинський і вірний прислужник московського правительства, пильний виконавець царських велінь, що так важко упадали на Україну".
Не збільшив любові народу і тривалий конфлікт гетьмана із Семеном Палієм - одним із організаторів визвольного руху на Правобережній Україні. Тут йшлося не лише про їхні особисті симпатії чи антипатії, не лише про заздрість Івана Мазепи до популярності фастівського полковника. Тут зіткнулися, на думку Володимира Антоновича, два полярні погляди на суспільно-політичний лад України - демократичний, козацький Палія і аристократичний, панський Мазепи Гетьман домігся свого: Петро І прислухався до доносів улюбленця й дозволив заарештувати Палія, згодом заславши його до Сибіру.
Про причини переходу Івана Мазепи на бік шведського короля навряд чи можна мовити однозначно. Очевидно, далися взнаки певні суспільні та моральні позиції гетьмана, його особисті образи. Повороту в політичній кар'єрі сприяла і міжнародна ситуація, що склалася на початку XVIII століття в Європі. Молодий енергійний шведський король Карл XII завдав поразки росіянам у Прибалтиці, поставив на коліна Данію, вступив на територію України та Білорусії. У Польщі був детронований Август II, королем обрали шведського ставленика Станіслава Лєщінського. Здавалося, що доля відвернулася від не менш енергійного, ніж Карл, одержимого реформаторськими ідеями Петра І. І тут перші сумніви закралися в душу гетьмана. Щоправда, у здійсненні своїх політичних задумів Мазепа не був оригінальним. Плани союзу з шведами, започатковані ще запорожцями, згодом були розвинуті Богданом Хмельницьким. Але гетьман наповнив їх новим змістом. Він уже опирався на досить стійку історичну традицію, яку репрезентувала частина козацької старшини. Адже в українському суспільстві, незважаючи на економічний, політичний, моральний тиск Москви, завжди залишалися поширеними автономістичні настрої. Вони і були тим живильним середовищем, яке дало гетьману поштовх до роздумів над дальшою долею України і перспективами її розвитку у складі Російської держави. Документи засвідчують, що перші контакти між Мазепою і польським королем Лєщінським були започатковані в 1705 році. Перебуваючи в Дубно, він зійшовся з княгинею Анною Дольською, з якою вів "денні й нічні конференції". Розмови з цією "прелестницей" (вислів гетьмана) ще більше посилили сумніви, а також зміцнили впевненість Івана Мазепи в необхідності докорінної зміни політичної орієнтації. Зв'язки гетьмана із Станіславом Лєщінським стали відтоді регулярними. Але Мазепа все ще не зважувався прийняти остаточне рішення.
Протягом наступного часу контакти між обома сторонами не припинялися. На їх форму та інтенсивність впливали різні фактори: боротьба між прихильниками Августа II і Лещінського, подальше загострення стосунків козацької старшини з царськими воєначальниками і т. п. Особливе збентеження, що межувало зі справжнім шоком, викликали слова, сказані князем Олександром Меншиковим на званому обіді в гетьмана (липень 1706 р.), де був присутній цар і ряд придворних сановників. Тоді в напідпитку Олександр Данилович порадив Івану Степановичу негайно взятися за реформи внутрішнього устрою Гетьманщини, з тим, щоб остаточно ліквідувати її автономію. Реакцію старшини на ці слова князя найбільш повно висловив прилуцький полковник Дмитро Горленко, який заявив: "Як ми за душу Хмельницкого всегда Бога молим и имя его блажим, что Украйну от ига ляцкого освободил, так противним способом и мы и дети наши во вечные годы душу и кости твои будем проклинать, если нас за гетьманства своего по смерти своей в такой неволи зоставишь".
Так минуло два роки. Очевидно, гетьман, як і раніше, перебував у полоні суперечливих думок, накреслював різні політичні комбінації. Він то підтримує листування з княгинею Дольською (воно становило один із каналівзв'язку зі Станіславом Лєщінським), то перериває його, то зашифровує листи, то розкриває їх зміст Петру І. Переломним у болісних роздумах гетьмана над формуванням своєї політичної лінії стала, очевидно, нарада, скликана Петром І у Жовкві (квітень 1707 р.). Деталі розмов гетьмана з царем та іншими воєначальниками невідомі. Але ми добре знаємо про настрій Мазепи, з яким він залишив стіни ставки царя. Тоді він заявив старшині: "Если бы я Богу так
Loading...

 
 

Цікаве