WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Демко Многогрішний - Реферат

Демко Многогрішний - Реферат


Многогрішний догоджав і підлещувався до російських намісників Ромодановського та Шереметєва і добився свого. Водночас гетьман вимагав, щоб були визначені кордони з Польщею і хотів приєднати до України прикордонне місто Гомель, чого бажали його мешканці, зазнаючи утисків од поляків. Ця пропозиція була відхилена боярською думою. Тоді гетьман самочинно взяв Гомель під свій захист.
Тим часом Многогрішний налагоджує стосунки з Дорошенком, про які старшина відразу донесла Москві. Коли 1671 року польський полковник Пиво грабував передмістя Києва, то Многогрішний дозволив своїм козакам переходити до Дорошенка й захищати місто. На початку лютого 1672 року гетьман відкрито заявив московським послам, що він листується з Дорошенком і назавжди з ним примирився, бо той уже не претендує на Лівобережжя і покарав татар за спустошення цього краю. Многогрішний хотів, щоб цар прийняв Дорошенка під свою руку. З цього скористалися вороги гетьмана, козацька старшина, яка не могла вибачити йому насильства під час виборів його гетьманом, її дратувала запальна невгамовна вдача Демка, його зловживання владою, безконтрольність суду, під виглядом якого він чинив жорстокості, пиячив, бив старшину, без суду скидав із посад, позбавляв чинів, а на їхнємісце призначав родичів та друзів. Так, 1671 року він забрав чин у полтавського полковника Думитрашка Райчі, передавши полк бунчужному Стриєвському, скинув з уряду стародубського полковника Рославця, а на його місце взяв родича Шумейка;
Чернігівський полк віддав братові Василю тощо. Відчувши невдоволення старшини, гетьман став дуже підозрілий, заборонив старшині вступати у стосунки з росіянами. Доноси ще більше посилилися, від чого терпіла Україна. Ще 1671 року Ханенко доносив, що нібито він разом із Дорошенком думає піддатися султанові; далі потік доносів від начальника стрільців Неелова, від старшини: генерального обозного Петра Забіли, військових суддів Самойловича й Домонтовича, полковника Думитрашка Райчі, генерального писаря Мокрієвського. Вони звинувачували гетьмана в самоправстві над родиною київського полковника Костя Солонини тощо, що п'є за здоров'я Дорошенка ще й інших змушує пити, допомагає йому грошима, хоче одружити свого небожа Михайла з дочкою Дорошенка, різко висловлюється проти царя. Гетьман переконував старшину, що начебто цар вимагає прибути їй до Москви, щоб звідти зручніше заслати до Сибіру. Гетьман нахвалявся побити царських чиновників у Батурині та в інших містах. Так, у Москві виникла підозра, коли гетьман погрожував піддячому повстанням, якщо цар віддасть Київ полякам. Перед іншим послом Танєєвим гетьман обурювався, що українських послів не допустили в Москві на нараду з польською стороною, коли розв'язувалися справи України Цар допомагав полякам грошима, щоб найняти військо, яке боротиметься з Дорошенком. Многогрішний обіцяв пограбувати поляків, що повертатимуться з Москви, з грошима і піддатися з Лівобережжям султанові. Всі ці факти донесли до Москви разом із пропозицією старшини схопити гетьмана й віднести його до царя, на що російський ур^д і погодився.
Вночі з 12 на 13 березня старшина Петро Забіла, Домонтович, Самойлович, Карпо Мокріевич, Думитрашко Райча, колишній стародубський полковник Рославець, наказний ніжинський Уманець разом із загоном стрільців схопили сонного гетьмана, зв'язали й повезли з Ба-турина до Москви. Операція пройшла тихо, поспіхом, ніхто наступного ранку й не знав, що трапилося, й "звитяжне військо" було безсиле чимось зарадити. Друзі Многогрішного відразу спішили до Москви з доносами, щоб захистити себе від небезпеки, бо за російським звичаєм переслідували й карали також товаришів і родичів.
Цар дав негайно грамоту, що керувати Лівобереж жям має вірна цареві старшина: Забіла, Самойлович і Домонтович. В половині квітня почався суд над Многогрішним. Звинуваченням були доноси. Гетьман спочатку все відкидав, пояснюючи, що він проста людина, не чинив проти Росії нічого злого. Але під тортурами визнав свої зв'язки з Дорошенком, хоча заперечував зраду та всі звинувачення, твердив, що діяв сам, без спільників. До суду притягалися ще й брат Василь, генеральний осавул Грабович і Матвій Рвинтівка, який відрікся від гетьмана, бо сам квапився з доносом. Інші виправдували гетьмана. За старовинним козацьким звичаєм військовий суд у Батурині мав судити Демка і старшину. Тому цар пропонував так і вчинити, але старшина боялась народ¦ них заворушень, і його судили в Москві. Народ був не вдоволений таким самоправством старшини, про що свідчить князь Ромодановський у своїй записці. Довідавшись про нещастя Многогрішного, Дорошенко писав київському воєводі, що в характері його зв'язків із покараним не було нічого ганебного, мовилося тільки про мирні взаємини між двома частинами України, що вело радше до слави, ніж до безчестя царя. Цей лист лише за- шкодив гетьманові. Многогрішний і його брат були засуджені на горло, але перед вироком на майдан принесли указ про помилування і заслання на вічну каторгу до Сибіру разом із родиною та іншими жертвами. Згідно з царською милостю гетьману дали 15 крб., Василю - 10 крб., решті - по 5 крб. на дорогу, дозволили взяти із собою гільки найнеобхідніші речі. Невелике майно гетьмана наказано витратити на недовершені будови церков. До Москви прислали дружину, двох синів і дочку, небожа Михайла та двох робітниць. Всіх відправлено до Тобольська, а потім зараховано на козачу службу й розіслано у різні місця. Гетьман потрапив до Селенгінська, де його записали до "боярських дітей". Жив він на засланні досить довго. 1688 року разом із сином Петром приборкував повстання східних бурятів. Далі його слід губитися: про нащадків-чоловіків нічого не відомо, а діти дочки в Селенгінську зустрічаються ще в середині XVIII століття.
Loading...

 
 

Цікаве