WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Павло Полуботок - Реферат

Павло Полуботок - Реферат

культурного обличчя, поступовим розчиненням у середовищі російського дворянства. Консолідуючу роль за цих обставин могло відіграти хіба що православне українське духовенство, але в особі своїх вищих ієрархів (як-то Ф. Прокоповича) воно остаточно втратило смак до самостійного буття й воліло обіпертися на державну міць Росії. Все це, зрештою, й зумовило поразку Полуботка, як незадовго до нього Мазепи, які, на наш погляд, однаково вболівали за долю Гетьмаящини. але дотримувалися різних поглядів щодо форм та методів боротьби, а відтак репрезентували два головні напрямки в українському національно-визвольному русі - автономістичний і сепаратистський.
Можна погодитися з думкою М. Василенка, що "боротьба Полуботка і генеральної старшини проти Малоросійської колегії набувала не вузько-класового, а, так би мовити, державно-класового характеру". Перемога Малоросійської колегії - слухняного знаряддя централізаторської політики Петра І - означала фактичну ліквідацію автономного устрою Гетьманщини, і хоча згодом він начебто відроджувався за Данила Апостола і Кирила Розумовського, це не ставило під сумнів магістральний напрям політики царату в Україні.
Нічогісінько не здобули від поразки Павла Полуботка й народні маси, козацтво і суспільство. Малоросійська колегія досить швидко забула свої демагогічні заклики та обіцянки, як і раніше місцеве населення власним коштом утримувало розквартироване в Україні російське військо, зростав податковий тягар. Якщо в 1722 році Малоросійська колегія стягнула з мешканців Гетьманщини 45,5 тисячі крб. і 16,8 тисяч четвериків збіжжя, то в 1723 - 85,8 тисячі крб. і 27,5 тисяч четвериків, а в 1724 - 141,3 тисячі крб. і 40,7 тисяч четвериків, якінадходили до царської казни.
Трагічна загибель Полуботка породила цілу низку легенд і переказів, які передавалися з покоління в покоління й справили помітний вплив на розвиток української історичної та суспільно-політичної думки. Насамперед, це стосується так званої промови Павла Полуботка, яку начебто він виголосив у присутності Петра І чи то в момент арешту, чи вже в ув'язненні. Два її варіанти наведені в студії французького історика Ж.-Б. Шерера "Аннали Малоросії або історія запорозьких і українських козаків", виданій 1788 року в Парижі, а також в анонімній "Історії русів". Наводимо текст промови за книгою Ж.-Б. Шерера в українському перекладі Юрія Мушкетика: "Знаю і бачу, царю, що ви хочете згубити мою батьківщину по злісних наклепах гордого Меншикова; ви вважаєте себе понад усіма законами і хочете знищити всі привілеї, урочисто стверджені вашими попередниками і вашою величністю; ви хочете підкорити сваволі народ, котрого свободу самі визнали; ви, не вагаючись, посилаєте того на важкі й принизливі роботи, приневолюєте козаків, неначе рабів, копати канали у ваших володіннях; а що для нас найобразливіше - позбавляєте нас нашого права обирати вольними голосами гетьманів і інших старшин; натомість полишити суддям із нашого народу владу судити своїх співвітчизників, ви настановили нам суддями великоросів, які не знають, або вдають, що не знають, наших прав і привілеїв і повсюдно всіма способами нас неволять і ображають. Невже, відмовляючи нам в правосудді, ваша величність сподівається знайти в бога віддяку за все, що він вам посилає? Ви осліплені величчю і могутністю, яку послали вам щедроти божі, а не думаєте про боже правосуддя. Дозвольте, ваша величність, сказати вам в останнє, що ви не матимете ніякої користі від розору цілого народу: адже яка то слава владарювати силою і карами над нікчемними рабами, аніж бути главою і батьком такого народу, який би за всі ваші благодіяння завжди був би готовий пожертвувати всім і пролити кров задля вашої користі і слави. Знаю, що мене, за московським звичаєм, чекають кайдани, що мене кинуть у похмуру темницю на голодну смерть, та мені все одно: я промовляю від імені своєї батьківщини і добровільно віддаю перевагу лютій смерті перед жахливим видовищем доконечного розорення мого краю. Подумайте, великий царю, і знайте, що ви колись складатимете звіт панові всіх панів за несправедливості, які спричиняєте народу, взятому під свою опіку".
Слідом за переважною більшістю біографів Павла Полуботка, ми вважаємо промову апокрифом, що походив з тих кіл українського суспільства середини - другої половини XVIII ст., які співчували боротьбі наказного гетьмана і вбачали в ньому національного героя. Це скоріше справжній маніфест козацько-старшинського автономізму, яскравий звинувачувальний акт на адресу російського царату, вкладений невідомим автором у вуста Павла Полуботка. Цей історико-публіцистичний твір користувався неабиякою популярністю і в пізніші часи. Миколі Костомарову, зокрема, довелося побачити уривок з нього на портреті, який прикрашав козацьку оселю в селі Монастирище, що на Ніжинщині.
Останні рядки промови перегукуються з іншим переказом, записаним ще Д. Бантишем-Каменським. Мовляв, коли до хворого Павла Полуботка завітав лікар, той відмовився від його послуг і зазначив: "Нащо мені життя, коли я не можу бути корисний Батьківщині". Про це сповістили цареві. Петро І буцімто відвідав Павла Полуботка в Петропавлівській фортеці (який справді містичний збіг - Петро, Павло і Петропавлівська фортеця) і прохав прийняти ліки.
Але Полуботок залишився непохитним: "Ні, государю, ти не в силах уже повернути мені життя, яке згасає. Скоро Петро і Павло стануть на одній дошці перед Богом. Він розсудить їх діла". Пророцтво збулося - через місяць після смерті Полуботка пішов з життя й імператор. Додамо, що цей сюжет ліг в основу відомої картини В. Волкова.
І, нарешті, легенда про Полуботкові мільйони (чи мільярди?), цілком несподівано реанімована в наш дивний час. Охочих посмакувати цією дразливою справою адресуємо до численних публікацій, що буквально заполонили сторінки столичних і провінційних часописів. На нашу думку, перш ніж здіймати галас навколо цієї заплутаної історії та ганьбитися на весь світ, домагаючись якихось зізнань від англійських банкнрів, не завадило б поміркувати: а чи мають під собою грунт наші претензії, коли в Україні досі ніяк не увічнено пам'ять Павла Полуботка, а прах його спочиває далеко від Батьківщини, коли в Любечі й далі руйнується від часу та нашої байдужості кам'яниця, що таки пам'ятає владний поступ чернігівського полковника і наказного гетьмана?
...На родовому гербі Павла Полуботка зображене серце, хрест-навхрест простромлене двома стрілами. Неначе хтось закодував таким чином його трагічну долю. І якщо любові до ближнього в християнському розумінні цього слова Павлові Полуботку часто-густо бракувало, то в любові до рідної землі відмовити йому неможливо.
Оце і є той скарб, що заповів нащадкам Павло Полуботок.
Loading...

 
 

Цікаве