WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Павло Полуботок - Реферат

Павло Полуботок - Реферат

безпосередньо втручатися в соціальні конфлікти і зноситися в разі потреби в обхід Генеральної військової канцелярії з полковими канцеляріями, "подписывать обще" з генеральною старшиною універсали "о важных делах". Цей указ істотно розширив повноваження Малоросійської колегії в порівнянні з інструкцією від 16 травня 1722 року й принципово змінив розстановку політичних сил в Україні. Як наголосив І. Джиджора, "відтепер Малоросійська колегія була вже не контрольною російською інституцією, а властивою українською управою". Слово Петро І одразу ж підкріпив ділом: на вільні полковницькі уряди призначалися російські офіцери, а козацьке військо було підпорядковане фельдмаршалу Голіцину.
Власноручна резолюція Петра І на десятий "пункт" Вельямінова, в якому йшлося про згаданий вище універсал Павла Полуботка від 13 грудня 1722 року, безпосередньо торкалася наказного гетьмана та інших представників генеральної старшини: "Для ответа быть сюда Полуботку, Савичу и Чернышу (а когда сюда прибудут, то на их место выбрать добрых колегии тамошней)". Тим трагічніше виглядають подальші спроби Павла Полуботка досягти поставленої мети. 22 травня 1723 року він одержав виклик до Петербургу, але через два дні знову спорядивдепутацію до царя, причому порадив посланцям звернутися за сприянням до цариці Катерини. Полуботок прагнув виграти час, намагався за всяку ціну згуртувати козацьку старшину на захист колишніх "прав та вольностей". Терміново готувалися дві чолобитні - одну мали підписати генеральна старшина і полковники, другу - полкова старшина і сотники. Задля цього Полуботок запросив їх з'їхатись до Глухова, але переважна більшість старшин під різними приводами ухилилися від участі в цій сумнівній справі. Далі, особливо після повернення Вельямінова, зволікати з від'їздом було небезпечно, і 13 червня 1723 року Полуботок, генеральний писар С. Савич і генеральний суддя І. Чарниш у супроводі компанійців та слуг вирушили в дорогу. За кілька днів перед тим, 7 червня Полуботок поквапом дописав кілька рядків до свого "тестаменту", але розшифрувати їх на напівзотлілому аркуші паперу історикам не поталанило...
3 серпня, після двотижневої зупинки в Москві, вони дісталися Петербургу, але розминулися з кур'єром, який поспішав до Глухова з царським указом від 23 червня 1723 року. Цей документ фактично зводив нанівець усі наміри й домагання Павла Полуботка: "Как всем известно, что со времен первого гетмана Богдана Хмельницкого, даже до Скоропадского, все гетманы явились изменниками, и какое бедствие терпело от того наше государство, особливо Малая Россия, как еще свежая память есть о Мазепе, то и надлежит приискать в гетманы весьма верного и известного человека, о чем и имеем мы непрестанное старанне; а пока оный найдется для пользы вашего края определено правительство, которому велено действовать по данной инструкции; и так до гетманского избрания не будет в делах остановки, почему о сем деле докучать не надлежит".
Тим не менше, гра тривала, і під час зустрічі з Полуботком, Савичем та Чарнишем 6 серпня 1723 року цар вів себе цілком коректно. Це підбадьорило наказного гетьмана, і 13 вересня він наважився подати урядові чергові чолобитні, причому на власний розсуд і ризик додав до заздалегідь підготовленого тексту прохання "вместо Малороссийской коллегии учинить генеральний суд в седьми персонах". Однак, майже водночас до столиці прибули козаки Стародубського полку Сухота і Ломака, а також давній недоброзичливець Павла Полуботка священик Гаврило з Любеча, які від імені мешканців краю просили захисту від старшинської сваволі (Полуботок стверджував, що їх навмисно підіслала Малоросійська колегія). Саме ці обставини й послужили приводом для допиту Полуботка, Савича та Чарниша, що відбувся у вересні 1723 року в Таємній канцелярії. Як засвідчив опублікований Миколою Костомаровим протокол допиту, вони загалом гідно витримали це випробування. Разом з тим, аби краще зорієнтуватися у становищі на Україні й настроях місцевого населення, Петро І вирішив відрядити туди із спеціальною місією свою довірену особу О. Рум'янцева. Але обкладені зусібіч "пани малоросійські" не дрімали, таки дізналися про це від щедро винагороджених сенатських піддячих і встигли попередити та належним чином проінструктувати старшину.
Тим часом, події в Україні розгорталися своєю чергою. Залишені Полуботком у Ґлухові "правители войсковых дел и порядков" генеральний осавул В. Жураківський і генеральний бунчужний Я. Лизогуб почали за дорученням Малоросійської колегії проводити перепис населення і нишком продовжували збирати підписи під чолобитними. Щоб запобігти ймовірним ексцесам під час запровадження Вельяміновим у життя указу від 16 травня 1723 року, київський губернатор Голіцин одержав від царя вказівку "велеть по своєму рассмотрению видтить в поле всем в Малой России обретающимся полкам й черкасам, под видом осторожности для охранения Украины от татарского нападения". У середині серпня військо вирушило в похід і отаборилося на р. Коломаці, що на Полтавщині. Скориставшись присутністю переважної більшості старшини, миргородський полковник Данило Апостол домігся укладення так званих "Коломацьких чолобитних", які відіграли фатальну роль у долі Павла Полуботка. Старшина скаржилася на зубожіння козаків і посполитих від військових незгод, неврожаїв і обтяжливих "зборів" Малоросійської колегії, знову порушувала питання про звільнення своїх маєтків від оподаткування, визнавала наявність недоліків у галузі судочинства, але запевняла, що в змозі позбутися їх без стороннього втручання, і, нарешті, просила дозволу обрати гетьмана, бо "без гетмана государственные дъла и войсковые и всякие порядки в належитом не могут быти правленіи, и вся Малая Россія, не имъючи гетмана, в особливой темнотъ пребывает".
У вересні 1723 року, повернувшись з походу, Данило Апостол передав чолобитні в Генеральну військову канцелярію. Посвячений у плани Павла Полуботка генеральний осавул В. Жураківський наказав новгород-сіверському сотнику С. Галецькому і сенчанському сотнику К. Криштофенку негайно вирушати у путь, але вони були затримані Малоросійською колегією. Тоді В. Жураківський потай 20 жовтня відправив до столиці військового канцеляриста І. Романовича. У неділю 10 листопада він уже був у Петербурзі й подав "Коломацькі чолобитні" особисто Петру І, коли той після обідні виходив з Троїцької церкви. Цар зайшов переглянути їх до сусідньої кав'ярні "Чотири фрегати", а депутація на чолі з Полуботком чекала попід дверима на царську милість. Це був кульмінаційний момент у справі й долі наказного гетьмана... Далі надамо слово сучаснику, а можливо, й очевидцю: Петро І, "выведши з того кофейного дома, изволил приказать своими устами генералу маэору и гвардіи Преображенского полку маэору Андрею Івановичу
Loading...

 
 

Цікаве