WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Павло Полуботок - Реферат

Павло Полуботок - Реферат

про докорінну регламентацію судочинства на досить прогресивних для свого часу засадах. Цікаво, що саме ці ідеї лягли в основу "Інструкції українським судам", виданої гетьманом Данилом Апостолом у 1730 році. Інша річ, що реалізувати свій намір у повному обсязі Павло Полуботок не зміг, хоча й призначив чотирьох "асесорів" з числа бунчукових товаришів, які мали засідати в Генеральному суді (передбачалося, що надалі функції ці по черзі виконуватимуть усі бунчукові товариші).
Гострий конфлікт між Полуботком і Малоросійською колегією виник з питання про оподаткування населення. Вже на початку серпня 1722 року Вельямінов зажадав докладної інформації з цього приводу. На більш-менш чітку відповідь Полуботок не спромігся, що, зрештою, і не дивно: фіскальна справа була однією з найгірше впорядкованих галузей державного управління Гетьманщини. Здається, зненацька захопили Полуботка і покликання Вельямінова на "статті" Богдана Хмельницького, що передбачали надходженняз України до російської скарбниці. У всякому разі, поки наказний гетьман радився із старшиною і консультувався з старожилами (за його наказом на Стародубщині розшукували якогось Середу, який був писарем "под час Хмельнищины"), президент колегії перехопив ініціативу і фактично прибрав до своїх рук фінанси краю. Дещо пізніше Полуботок скаржився, що не може навіть отримати з військового скарбу коштів на утримання артилерії, музик і канцелярії. Офіцери Глухівського гарнізону, яким мусили асистувати представники козацької адміністрації, за вказівкою Вельямінова почали збирати "хлебные и денежные сборы, а также медовую и табачную десятину" з усіх без винятку мешканців Гетьманщини. Опубліковані В. Модзалевським "Ведомости по сотням Полтавского полка о сеющих табак, мельницах, пасеках, винницах й шинках за 1722 г." дозволяють уявити масштаби цих нововведень. Найбільше постраждала від них старшина, чиї маєтки доти звільнялися від будь-яких податків.
Напевне, Полуботок відчув, що земля захиталася в нього під ногами. Знайти спільну мову з Вельяміновим ніяк не вдавалося, і він зважився на контрнаступ. Разом із генеральною старшиною в другій половині вересня 1722 року Полуботок звернувся до Сенату із скаргою на зловживання владою з боку Малоросійської колегії. Посланці Полуботка (Д. Володьківський та І. ХоЛодович) повезли в Москву ще й конфіденційні листи наказного гетьмана до російських вельмож "с прошением милостивого патронского ходатайства". 26 листопада надійшла на диво лагідна відповідь. Сенат задовольнив прохання Павла Полуботка і скасував деякі рішення Малоросійської колегії. Збитий з пантелику Вельямінов, однак, відмовився виконувати сенатський указ "до повторной его величества резолюции". У цій непевній ситуації Полуботок спробував розвинути успіх. У середині грудня 1722 року він відновив клопотання про обрання гетьмана і без погодження з Вельяміновим видав важливий універсал, об'єктивно спрямований проти демагогічної політики Малоросійської колегії: "Полковникам всем в полках своих перестерегать накрепко, чтоби поспольство в подданстве зостаючее не показувало никакого самовольства против своих владельцов, а где бы от каких-нибудь подданних могло происходить легкомисленное самовольство и противность, то оных брать в тюремное заключение и по рассмотрении вины карать нещадно". Вельямінов зрозумів цей маневр, викликав до себе Полуботка й учинив тому справжній рознос: "Я бригадир и президент, а ты что такое передо мною? Ничто. Вот я вас согну так, что й другие треснут. Государь указал переменить ваши давнины и поступать с вами по-новому!"
Чудово розуміючи, що вирішальне слово залишається за Петром І, обидві сторони напружено чекали на його повернення з Персії. На Різдво у Глухові одержали відомості, що цар уже в дорозі й незабаром прибуде до Москви. Полуботок одразу ж заходився опоряджувати депутацію, що мала зустрітися з царем. Якраз у цей момент з Сенату надійшов насторожливий сигнал - указ про призначення в Чернігів, Переяслав і Стародуб військових комендантів. Малоросійська колегія доповнила його вимогою фактичного підпорядкування комендантам місцевих полковників.
Наприкінці січня 1723 року Вельямінов виїхав до Москви для особистого звіту Петру І про становище в Україні й діяльність Малоросійської колегії. Навздогін йому Полуботок відправив шістьох "ординованих от всей Малороссии нарочних посланников": В. Кочубея, С. Гамалію, Г. Граб'янку, П. Войцеховича, І. Холодовича та І. Доброницького. Вони повезли чолобитні про обрання гетьмана й заміщення вакансій генеральної старшини та полковників. У березні стало відомо, що цар, уникаючи відповіді на ці прохання, невдовзі збирається вирушати з Москви до Петербургу. Стурбований Павло Полуботок наказав посланцям їхати слідом і запропонував генеральному осавулу В. Жураківському, який перебував у Петербурзі, підключитися до клопотань "за общенародний всей отчизни интерес..., а в особенности об избрании гетмана".
Звернімо увагу на це формулювання. Воно значною мірою дозволяє з'ясувати позицію Полуботка в змаганнях за гетьманський уряд. З цього приводу в українській історіографії довгий час точилася дискусія, відгомін якої чути й зараз. На наш погляд, найбільш зважену точку зору висловив М. Василенко: "Треба думати, що Полуботок хотів бути гетьманом. Можливо, що в його домаганнях особисті інтереси відігравали переважну роль. Одначе, це не може зменшити принципового значення його боротьби за право обрання гетьмана. Виборна гетьманська влада була найголовніша ознака автономного устрою, і скасування її, як це показали дальші події, означало і скасування самого цього устрою".
Крім Павла Полуботка претензії на гетьманську булаву потай заявив один з найавторитетніших діячів Гетьманщини, миргородський полковник Данило Апостол. Ще в лютому 1723 року він запропонував свої послуги Петру І:
"Понеже ныне в Малороссии гетмана не обретается, а старее меня из малороссийских полковников никого нет - да повелит ваше державство меня, нижайшего вашего раба, пожаловать за мою верную службу в Малороссии гетманом на место умершего гетмана Скоропадского". До чвари не дійшло - і Данило Апостол, і Павло Полуботок прорахувалися. Доля гетьманського уряду, а відтак і української державності була вирішена під час зустрічі Петра І з бригадиром Вельяміновим.
У 80-х роках минулого сторіччя О. Єфименкова виявила документ, який з її легкої руки дістав назву "Дванадцять пунктів Вельямінова". Це, власне, стисла доповідна записка президента Малоросійської колегії цареві. По кожному з "пунктів" Петро І зробив резолюції, зведені докупи в указі від 16 квітня 1723 року. Цар санкціонував оподаткування привілейованих верств українського суспільства, доручив Малоросійській колегії провести ревізію населення краю, надав їй право
Loading...

 
 

Цікаве