WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Роман Великий - Реферат

Роман Великий - Реферат

паломник Добриня.
Приязні стосунки Романа з візантійським імператорським домом були добре відомі на Русі та за її межами. Інакше не можна пояснити кілька легенд, що виникли навколо імені цього князя та членів його родини. Так, Ян Длугош у XV ст., залежні від нього польські історики XVI ст. та український Густинський літопис XVII ст. повідомляють, що після здобуття учасниками IV хрестового походу Константинополя 1204 р. візантійський імператор Олексій Ангел утік в Галич до князя Романа, котрий прийняв його з великою честю. Ця легендарна версія досі у шані серед істориків та філологів-русистів; її, зокрема, підтримуюі російські академіки Д. Лихачов та Б. Рибаков.
Тим часом з візантійських джерел відомо, що насправді імператор Олексій зник з обложеного хрестоносцями Константинополя влітку 1203 р., якийсь час блукав материковою Грецією, а потім потрапив у полон до одного з ватажків хрестоносців, Боніфація Монферратського, котрий вислав його до своїх володінь у Італії. Згодом колишній імператор звільнився і розпочав боротьбу за владу з главою Нікейської імперії (що виникла на уламках Візантії в Малій Азії) Федором І Ласкарем. У битві поблизу Антіохії Олексія Ангела захопили у полон і ув'язнили в одному з монастирів Нікеї, де він невдовзі помер.
Фантастична історія про втечу візантійського імператора до Галича грунтується на давній версії (бо Длугош запозичив її з якогось не відомого нам давньоруського джерела), що Роман Мстиславич близько стояв до візантійського імператора, був йому другом, і тому Олексій Ангел не бачив кращого місця для порятунку, ніж столиця Галицько-волинського князівства. Напевне, у цій легендарній історії проглядає спогад про дійсну втечу майбутнього імператора Андроніка Комніна до Ярослава Галицького 1164 р.
Певна річ, взаємини з Візантією становили одну з домінант у зовнішній політиці Романа Мстиславича. Однак проза життя змушувала його приділяти увагу більш буденним стосункам із західними сусідами, що завжди були не від того, аби поласувати багатим шматком Романової держави. Князь узяв участь у міжусобній боротьбі між претендентами на загальнопольський престол - синами Казимира Справедливого та їхнім дядьком Мєшком. Згідно розповіді польського хроніста Кадлубка, у кривавій битві на річці Мозгаві 1196 р. допомога Романа Казимировичам вирішила справу на їхню користь. Потому сини Казимира підтримували Романа у змаганнях за об'єднання Галичини й Волині.
Майже одночасно Роман Мстиславич завдав вирішальної поразки спорідненим з литовцями войовничим племенам ятвягів - ось чому автор "Слова про Ігорів похід" оспівав перемоги Романа над "Литвою"! Агресивні й нахабні ятвязькі князьки постійно зазіхали на західні землі Галицько-волинської Русі. Особливо терпіли від них селяни порубіжних земель та городяни прикордонних міст. Як оповідає Київський літопис під 1198 р., волинський князь "ходив на ятвягів мститися, бо вони воювали його волость". За цими скупими словами криється грандіозна перемога Романа над ятвязьким союзом племен - ятвяги перебували на стадії розкладу родоплемінного ладу. Пам'ять про здобутки волинського князя 1198 р. зберігалася в наступних поколіннях. Польський хроніст XVI ст. Мацей Стрийковський доніс до нас народний переказ про те, що Роман запрягав литовських бранців (тобто ятвягів) у плуги. А пізній російський "Докладний літопис" додає до цього: "Один литвин, що в плузі тягнув, навчившись руської мови, сказав: "Романе, Романе, худим (бідним) живеш, Литвою ореш".
Фольклористи знають, що мотив запрягання переможених у плуги є одним з найбільш поширених у давньоруському та й узагалі світовому фольклорі. Навряд чи Роман орав на полонених ятвягах, але цей легендарний переказ відбив велетенський розмах його перемоги над хижими ятвязькими князьками, їхніми погано озброєними, але швидкими й зненацька нападаючими загонами.
Утвердження в Галичі й створення Романом могутнього. Галицько-волинського князівства висунуло його на одне з перших місць у князівській ієрархії Русі. Роман розуміє це і, прагнучи до об'єднання Південної Русі, заявляє свої права на Київ. 1202 р. він відібрав стольний град Русі у колишнього тестя Рюрика Ростиславича й посадив там людину з свого оточення: удільного волинського князя Інгвара Ярославича Луцького. А наступного року заволодів Києвом і послав туди посадника, воліючи залишитись на галицькому столі.
До історії Роман Мстиславич увійшов не лише як сміливий воїн та вмілий полководець. Йому належить честь складання проекту додержання "доброго порядку" на Русі, тобто припинення міжкнязівських чвар і організації центральної влади у федеративній Давньоруській державі. Російський історик XVIII ст. В. Татіщев переказав зміст Романового проекту, запозичений, слід гадати, з давньоруського джерела, що не дійшло до наших днів.
"Добрий порядок" Романа зводився до головної умови: у випадку смерті київського володаря нового великого князя повинні обрати шість князів: суздальський, чернігівський, галицько-волинський, смоленський, полоцький і рязанський. "Якщо ж хтось із князів розпочне війну проти іншого, - писав Роман Мстиславич, - то великий князь київський разом з місцевими князями його судить і приборкує. Якщо ж на когось війною прийдуть половці, угоріці, поляки або інший народ і сам той князь не зможе оборонитися, тоді великому князеві, погодивши це з удільними князями, належить послати допомогу від усієї держави".
Поряд з цим у проекті додержання "доброго порядку" на Русі Роман пропонував перешкодити дальшому дробленню князівств і запровадити майорат: передавати владу й князівство старшому синові, а не ділити землі між усіма синами, як чинилось тоді. Якби пропозиції Романа були прийняті, це могло б загальмувати процеси політичного роз'єднання Русі, сприяти об'єднавчим силам. Однак всі інші значні руські князі відмовились приїхати на з'їзд, щоб обговорити Романів проект. Одні вигадували різніпричини, інші прямо заявили, що такого "одвічно не було" а значить, і не повинно бути.
Хто знає, якими б були дальші дії Романа Мстиславича щодо об'єднання південноруських земель, як би розвивались його стосунки з іноземними державами. Адже в останні роки життя він встановив тісні взаємини не лише з Візантійською, а й з іншою світовою імперією середньовіччя - Германською. Сама його смерть сталася, як гадає дехто з істориків, через втручання до найвищих сфер світової політики.
1205 р. Роман загинув неподалік польського міста Завихоста, під час походу проти малопольського князя Лєшка Краківського. Вже згадувалось, що наш герой допомагав одним польським князям проти інших. Загинув він випадково, наштовхнувшись під час рекогносцирування на польський роз'їзд. Однак в історіографії існує вірогідна, на наш погляд, версія, що Роман з військом лише проходив через Польщу на Захід. Французький хроніст середини XIII ст. Аберік з Труа запевняє, ніби 1205 р. Роман ішов до Саксонії. Його слова, а також коротка звістка Гальберштадтської хроніки, що 1203 р. (дата явно неточна) германському імператорові Оттону допомагали слов'яни, дали можливість окремим дослідникам припустити, що запальний Роман втрутився у боротьбу за корону Германської імперії, підтримував Гогенштауфенів проти Вельфів і напав на союзника останніх Лєшка Краківського. Якщо прийняти цю думку, то масштаби міжнародної політики галицько-волинського князя незмірно зростають.
Як би там не було, Романа в розквіті сил не стало. Галицько-Волинське велике князівство, здавалось, таке могутнє й непорушне, відразу стрімко пірнає в пучину феодальної роздробленості. Розпочинається боротьба за владу, між боярством і Романовою вдовою Анною, що мала двох малих синів Данила й Василька. Анна докладала всіх зусиль, щоб втримати кермо державної влади. До її життєпису ми й переходимо.
------------------------------------------------------------------
1. Йдеться, мабуть, про Мстислава Удатного, тестя Романового сина Данила, що був у 1219-1228 рр. галицьким князем.
2. Досі не розгадане вченими слово. Природно думати, що воно означає якийсь тюркський народ.
Loading...

 
 

Цікаве