WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Самойлович - Реферат

Іван Самойлович - Реферат

Бахчисарайський мирний договір, за умовами якого припинялася війна, що тривала вже четвертий рік (1677 - 1681). За його умовами кордон між Російською державою і Туреччиною пролягав уздовж Дніпра. Правобережну Україну було втрачено. Гетьман негативно відзивався про цей договір, який вважав невигідним для Російської держави. У розмові з російським послом Василем Тяпкіним, який повертався з Криму й завітав знову до Батурина, Іван Самойлович сумно сказав:
"Відійшла-таки задніпровська сторона; раніше я писався гетьманом обох боків Дніпра, а тепер уже так писатися мені не можна! Хай би хоч великий государ змилосердився над народом, який жив на правому боці, а тепер блукає без пристановища; буде він дивитися на свої колишні пожитки, ниви й угіддя, залишені за Дніпром, й обурюватиметься". Надії гетьмана на утворення соборної української держави, куди входили б Лівобережна, Правобережна і Слобідська Україна, не здійснилися, бо цьому заважали три сусідні держави - Росія, Річ Посполита і Туреччина.
І в наступні роки Іван Самойлович не залишав поза своєю гетьманською увагою долю Правобережної України, намагався не допустити її заселення українцями з Лівобережжя. Турецький султан, вважаючи її своїм завоюванням, віддав Правобережну Україну у володіння молдавському господарю Іону Дуці, який, порушуючи умови Бахчисарайського миру, призначив там гетьманом Яна Драги-нича і доручив йому заселення спустілих міст і сіл. В колишні полкові міста призначалися полковники-осадники. Молдавський господар розсилав універсали в полки Лівобережної України й закликав людей поселятися на правому боці Дніпра, обіцяв їм всякі пільги.
У зв'язку з цим гетьман Іван Самойлович відрядив до Москви щойно призначеного генеральним осавулом Івана Мазепу (березень 1682 р.) з закличними листами Іона Дуки і Яна Драгинича і скаргою на порушення Туреччиною умов Бахчисарайського миру. Однак у Малоросійському приказі нічого не змогли вдіяти й радили скасувати оренди на продаж вина. Іван Мазепа відповів, що скасування оренд приведе до того, що не буде засобів для утримання охотницького війська, яке до того ж може перейти на Правобережжя на службу Яну Драгиничу. В Москві висунули проект спорудження оборонного валу на півдні Слобожанщини й Лівобережжя й поселення там вихідців з правого боку Дніпра. Однак гетьман Іван Самойлович рішуче виступив проти такого будівництва силами лівобережних козаків, і проект не був здійснений. Щоб перешкодити переселенню людей, гетьман за згодою старшин посилив сторожу вздовж Дніпра. Акції Іона Дуки та Яна Драгинича успіху не мали.
1683 року в Європі відбулася важлива подія: об'єднані війська Польщі, Австрії, Німеччини та інших країн під проводом польського короля й полководця Яна Собєського у Віденській битві вщент розгромили турецькі орди й цим надовго припинили їх просування в ці країни. В битві взяли участь українські козаки на чолі з Семеном Палієм, запорозьким полковником.
Ослаблення турецької могутності дало можливість польським військам визволити частину Поділля й оволодіти Немировим. Це місто стало резиденцією призначеного королем гетьмана Стефана Куницького, якому підпорядковувалися правобережні козаки. Новий гетьман почав заселяти міста й села, створювати козацьке військо. Однак у грудні 1683 року після невдалого походу проти татар у Буджак козаки вбили Куницького і обрали гетьманом Андрія Могилу. Та й цьому гетьману не вдалося організувати козацтво: частина козаків на чолі з Семеном Палієм пішла на Запорожжя, решта - на Лівобережжя. Проте уряд Речі Посполитої всіма силами намагався утримати під своєю владою Правобережну Україну: у 1684 році король Ян Собєський видав приповідні листи (дозволи) козацьким полковникам Семену Палію, Захару Іскрі, Андрію Абазину і Самійлу Самусю на створення козацьких полків і заселення краю людьми. А водночас польський уряд розпочав переговори з Російською державою про укладення договору, спрямованого проти Туреччини й Кримського ханства.
У жовтні 1684 року до Батурина прибув з Москви думний дяк Омелян Українцев для переговорів з гетьманом Іваном Самойловичем з приводу пропозицій Речі Посполитої. Гетьман відраджував вступати в союз з поляками, які відвоювали Правобережну Україну і тепер намагаються закріпити своє становище при допомозі військових сил Російської держави. Гетьмана підтримував і луцький єпископ князь Гедеон Четвертинський, який перейшов на Лівобережну Україну, бо на Правобережжі зазнавав гоніння від католиків; там його примушували перейти в унію. На початку 1685 року Іван Самойлович відряджав до Москви свого посланця Василя Кочубея, який знову підтверджував гетьманську позицію щодо взаємовідносин з Річчю Посполитою, що претендувала на українські землі й утискувала православну церкву на Правобережжі.
1685 рік приготував гетьману Івану Самойловичу тяжкі сімейні втрати. 20 березня померла його старша дочка Параска, яка була дружиною київського воєводи боярина Федора Шереметєва. Минуло лише два місяці після цієї сумної події, і нове нещастя спіткало гетьманську сім'ю. 19 травня раптово помер його старший син Семен, стародубський полковник (1680 - 1685). Гетьман болісно переживав ці непоправні втрати. Тоді ж у листі до боярина і князя Василя Голіцина Самойлович писав: "Після першої моєї тяжкої печалі, що після смерті дочки моєї боярині Параски ще не утішилася, спіткала мене від Божого помислу друга тяжка печаль - любий мій син першородний Семен Іванович, полковник стародубський, надія моєї старості, скінчив своє життя". Голіцин надіслав гетьману співчутливого листа, називаючи його "приятелем" і "люб'язним братом".
За часів гетьманства Самойловича втратила свою автокефальність (незалежність) українська православна церква, ієрархія якої була висвяченаєрусалимським патріархом Феофаном 1620 року. Восени 1684 року московський патріарх звернувся до гетьмана з пропозицією обрати київського митрополита, який би дав згоду, щоб київська митрополія була залежна не від константинопольського, а від московського патріарха. На цю посаду гетьман радив обрати луцького єпископа князя Гедеона Четвертинського (небіж єпископа Юрій Четвертинський був зятем Самойловича - чоловіком його молодшої дочки Анастасії). Вибори (елекція) відбулися в Києві у день Петра і Павла - 29 червня 1685 року в храмі св. Софії. Окрім духовенства, на вибори прибули гетьманські посланці - генеральний осавул Іван Мазепа і полковники: чернігівський - Василь Борковський, ніжинський - Яків Жураховський, переяславський - Леонтій Полуботок і київський - Григорій Коровченко (у 1677 - 1678 рр. він був чигиринським полковником і відзначився в обороні Чигирина від нашестя турків і татар). Як і передбачалося, митрополитом обрано Гедеона Четвертинського.
20 липня 1685 року Самойлович надіслав патріарху московському і всія Русі йоакиму, царям Івану і Петру Олексійовичам листи з повідомленням про церковний собор у Києві та вибори митрополита Гедеона Четвертинського і прохання затвердити "права і вольності духовного чину" в Україні. Царська грамота підтверджувала всі привілеї київської митрополії. Посвячення Гедеона Четвертинського в сан митрополита київського відбулося 8 листопада 1685 року в
Loading...

 
 

Цікаве