WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Самойлович - Реферат

Іван Самойлович - Реферат

великого візира з Туреччиною. Ці дії запорожців викликали паніку серед турецьких загарбників і допомогли головним силам Ромодановського та Самойловича подолати їх під Чигирином.
Після запеклої битви російські й українські полки відійшли від Чигирина до свого старого укріпленого табору на Бужинському полі поблизу переправи через Дніпро. Туди знову підступили головні турецькі й татарські сили. Друга Бужинська битва тривала протягом 14 - 18 серпня. Обидві сторони зазнали відчутних втрат. В останній день російське й українське військо перейшло в рішучий наступ і завдало поразки своєму противникові. Турецькі й татарські орди відступили на правий берег Тясмину; звідти турки рушили в бік Дунаю, а татари попрямували в Крим. В цьому поході вони втратили 36 тисяч воїнів.
Героїчний подвиг російських стрільців і українських козаків у битвах за Чигирин яскраво описано в одному з перших історичних творів - "Київському синопсисі": "Бусурмани ж, бачачи таку несподівану в християнських воїнів хоробрість і мужнє серце їх, як серце лева, на лов готового, зразу ж нечестиві, впавши в страх і трепет, розтанули в мнимій міцності сил своїх поганських і від окопів, і від гармат великих і меншої зброї вогнепальної, від наметів, і від усяких запасів своїх повтікали, стрімголов один одного переганяючи і один одного залишаючи, втікали, куди очі бачать, так що і тут здійснилося написане: пожене один тисячу, а два - тьму зрушать".
Нашестя турецьких і татарських орд у 1677 - 1678 роках в Україну загрожували поневоленням українського народу. В годину тяжких випробувань гетьман Іван Самойлович це глибоко розумів, а тому виявляв державну мудрість, розпорядливість, далекоглядність і вміння організувати козацтво й усе поспільство для військової відсічі ворогам. Він справляв значний вплив на діяльність російського воєводи Ромодановського і нерідко самостійно вирішував складні питання оборони України. Українському гетьманові не бракувало розуму й винахідливості у війні з Туреччиною і Кримським ханством. Заслуга гетьмана Івана Самойловича полягала в тому, що він зумів зібрати козацькі сили, в тому числі й Запорозької Січі, очолюваної кошовим отаманом Іваном Сірком, і завдати поразки турецьким і татарським завойовникам, відвернути небезпеку, що нависла над Україною. В облозі Чигирина і битвах на Бужинському полі ворожа потуга зазнала таких втрат, що в наступні десятиріччя Туреччина вже не змогла вдаватися до таких масштабних акцій проти України, хоч її правителі не полишали своїх агресивних намірів. Саме там зажив слави козацького полководця Іван Самойлович.
Відступаючи з України, великий візир Туреччини Асан-Мустафа-паша наказав знищити рештки фортеці й міста Чигирина. Разом з тим він залишив частину війська в розпорядженні свого ставленика Юрія Хмельницького, проголошеного "князем Малоросійської України". Султан віддав йому у вічне володіння місто Немирів, де розташувалась і резиденція нового правителя Правобережної України. Юрію Хмельницькому вдалося силою зброї підкорити ряд міст: Корсунь, Кальник, Канів, Черкаси, Мошни, Жаботин... Його найближчим помічником став родич Іван Яненченко-Хмельницький. Новоспечений "князь" розсилав універсали до населення з вимогою покори його владі. Крім того, він вимагав від переселенців повертатися на старі місця з Лівобережної України на Правобережну.
Та цим не обмежувалася діяльність Юрія Хмельницького: він готував сили для вторгнення на Лівобережну Україну й повернення переселенців. На прохання гетьмана Івана Самойловича, архімандрит Єлецького монастиря (Чернігів) Іоаникій Галятовський, який колись навчав Юрія в Київському колегіумі, 4 грудня 1678 року звернувся до нього з листом, у якому радив кинути турецьку протекцію й повернутися в лоно православної церкви. Та вмовляння архімандрита не подіяли. У січні 1679 року Юрій Хмельницький з турецьким загоном і татарською ордою вторгся на Лівобережжя в Переяславський і Лубенський полки. Самойлович відрядив проти нападників Полтавський, Гадяцький, Миргородський і компанійський полки. До них приєдналися російські ратники Григорія Косагова. Спільними силами вони завдали поразки ворожому нашестю й примусили Юрія Хмельницького відступити на правий берег Дніпра. Татарська орда повернулася в Крим, але награбоване майно і ясир вона мусила покинути: козацькі полки переслідували татар далеко в степах по снігових бездоріжжях. Гетьман вирішив вжити заходів, щоб надалі відвернути загрозу вторгнень ворожих сил, які перетворювали край у руїну.
Щоб позбавити Юрія Хмельницького підтримки, а також засобів для утримання турецьких залог, гетьман Іван Самойлович за згодою старшин і царських урядовців вдався до жорстокої акції на Правобережжі - знищення на правому боці Дніпра міст і сіл, а населення переводив на Лівобережжя. У лютому 1679 року він призначив свого старшого сина Семена Самойловича наказним гетьманом над козацьким військом і відрядив його на правий бік Дніпра для виконання "великого згону" населення. Під його командуванням були значні сили - Переяславський, Київський, Ніжинський, Прилуцький і Лубенський полки, компанійський і кінний охотницькі полки. Разом з ними діяла інша військова група - Гадяцький полк і російські ратники Григорія Косагова. Протягом лютого - березня ці війська захопили Ржищів, Канів, Корсунь, Деренківці, Драбовець, Старобор'я, Мошни, Жаботин, Черкаси та інші міста й насильно переселили жителів у зимовий час на Лівобережжя.
Гетьман Іван Самойлович повідомляв у Москву: "Всі жителі ржищевські, канівські, корсунські, староборські, мошенські, грабовські, білозерські, таганківські, драбівські, черкаські на цей бік зігнані й від противника відхилені, а міста й села, і містечка та їх хутори, де вони жили раніше на тому боці, всі без залишку спалені". Звичайно, ці дії гетьмана не принесли йому слави: український народ проклинав його за позбавлення жител, худоби, майна й виселення зрідних місць. Знедолених людей гнали на Лівобережжя й там розміщали в полках, але місця не вистачало, бо зібралося зігнаних понад двадцять тисяч сімей. Що з ними робити? І тоді в Самойловича з'явилася думка поселити їх на землях Слобідської України, яку приєднати до його гетьманського регіменту. Для здійснення такої ідеї він відрядив до Москви спеціальне посольство, якому доручалися переговори в Малоросійському приказі.
Переговори в Москві вели посланці гетьмана - значковий військовий товариш Іван Мазепа і небіж, гадяцький полковник Михайло Самойлович. Їх прийняв боярин Василь Волконський у Малоросійському приказі. Та пропозиція гетьмана Самойловича про поселення правобережних жителів на Слобожанщині й переведення слобідських козацьких полків під його управління була рішуче відхилена: царський уряд зобов'язав його розселити людей у полках Лівобережної України. Ідея об'єднання українських земель під владою гетьмана тоді не уреальнилася.
У жовтні 1680 року до Криму прибуло повноважне посольство Російської держави для переговорів з Туреччиною і Кримським ханством про укладення миру. Перед цим посольство відвідало Батурин і перемовляло з гетьманом Іваном Самойловичем про умови майбутнього миру. 3-го січня 1681 року був укладений
Loading...

 
 

Цікаве