WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Самойлович - Реферат

Іван Самойлович - Реферат

учасників ради: "Я гетьманського уряду не бажаю, але ви за царським указом і за нашим військовим правом і вольностями мене обрали, і мені вже неможливо відмовлятися і не приймати... булави й прапора. Тільки я вам ось що оголошую: бути нам у підданстві великого государя з усім Військом Запорозьким. Я буду служити... віддано, без будь-яких хитань і зради й ніколи не побажаю вчинити те, що вчиняли попередні гетьмани. І ви, будучи зі мною, служіть віддано без будь-якого сумніву, ніяким сварливим словам і спокусам не вірте, а тримайте все за договірними статтями міцно і постійно". Івану Самойловичу на цю промову за себе і за всіх учасників ради відповів генеральний обозний Петро Забіла: "Усі ми готові служити великому государю у вічному підданстві: на тому прийми від нас прапор, булаву і бунчук і стань над нами гетьманом" (Микола Костомаров).
Тут же на раді в Козачій Діброві обрано кількох генеральних старшин: генеральним суддею - Павла Животовського, генеральними осавулами - Івана Лисенка й Леська Черняка, генеральним писарем - Саву Прокоповича, генеральним хорунжим - Григорія Коровченка, генеральним бунчужним - Леонтія Полуботка. Стародубським полковником став знову Петро Рославець. Семен Остренко отримав посаду гадяцького полковника. Новий гетьман на уряди висував відданих йому людей з козацької старшини.
Після виборів гетьмана і старшин чернігівський архієпископ Лазар Баранович разом з архімандритом Новгород-Сіверського монастиря Михайлом Лежайським і ніжинським протопопом Симеоном Адамовичем відслужили молебень, а потім на чиновній книзі перед хрестом і євангелієм привели до присяги гетьмана та новообраних старшин.
На вимогу царського представника Ромодановського гетьман і старшини підписали статті-умови, на підставі яких обрано гетьмана (це Глухівські статті 1669 року з незначними відмінами). Гетьману на булаву царською грамотою визначалася маєтність місто Гадяч, а на утримання артилерії - містечко Короп і Воронеж. Крім того, гетьману, генеральним старшинам і полковникам Ромодановський вручив царські подарунки - соболі, атласи і кармазинні камки на одяг. Нагороди соболями отримали також нижчі старшини - полкові осавули й писарі, канцеляристи та духовні особи. На той час полковниками в десяти полках Лівобережної України стали люди Івана Самойловича: переяславським Дмитрашко Райча, стародубським Петро Рославець, ніжинським Пилип Уманець, київським Костянтин Солонина, чернігівським Василь Борковський, прилуцьким Лазар Горленко, лубенським Іван Сербин (зять Івана Сірка), миргородським Іван Дубяга, полтавським Дем'ян Кгуджел, гадяцьким Семен Остренко.
Наступного (1673) року на прохання козацтва Запорозької Січі й короля Речі Посполитої царський уряд повернув Івана Сірка із заслання. Час був тривожний і складний: велике турецьке військо вторглося в Правобережну Україну і захопило Поділля з містом-фортецею Кам'янець-Подільським (1672) й загрожувало дальшим наступом на Україну і Річ Посполиту. Кошовий отаман Іван Сірко знову активізував боротьбу запорожців проти турецьких і татарських завойовників. Однак козацтво України було роздроблене й підпорядковувалося кільком гетьманам, які не могли об'єднатися для опору ворогам.
Це становище характеризував Іван Сірко в розмові з царськими послами Василем Чадуєвим і Семеном Щоголєвим, які відвідали Запорозьку Січ (1673): "Тепер у них (козаків. - Г. С.) чотири гетьмани: Самойлович, Суховієнко, Ханенко і Дорошенко; та ні від кого з них немає нічого доброго: сидять дома та за гетьманство, за маєтності і за млини кров християнську проливають; краще було б Крим зруйнувати та війну припинити. А був час, коли військо, під час ради, мене запитувало і хотіло дати мені гетьманство, але Ромодановський Самойловича зробив гетьманом, - не по-військовому він поступив і мене, Сірка, в прірву послав". Названі тут гетьмани спиралися на сили іноземних держав (Росію, Кримське ханство, Річ Посполиту, Туреччину), щоб здобути собі гетьманську владу й володарювати над народом України. Один лише Іван Сірко з запорожцями відважно воював проти загарбників і намагався визволити Україну, взяти гетьманство у свої руки й об'єднати всі українські землі. Та не судилося йому це здійснити: замість обрання гетьманом його заслали в Сибір.
Дбаючи про безпеку українського народу, цілісність його держави, кошовий отаман твердо оцінював складність тодішньої обстановки в Україні й пагубність поділу її на частини між чотирма гетьманами, між якими не існувало порозуміння й миру. Така оцінка й дії Івана Сірка знаходили підтримку серед запорожців і значної частини старшин та козаків Лівобережжя й Правобережжя. Чимало людей визнавало необхідність припинення міжусобної боротьби гетьманів і об'єднання українських земель під міцною гетьманською владою, щоб відстояти незалежність Української держави від іноземних завойовників - польських, турецьких, татарських тощо.
Документи дають підстави вважати, що й гетьман Іван Самойлович, як людина освічена й настроєна патріотично, з свого боку виношував ідею соборності українських земель, прагнув об'єднати Правобережжя з Лівобережжям під своїм регіментом та протекторатом Російської держави, яка могла своїми військовими силами й міжнародним авторитетом протистояти зазіханням на Україну з боку Речі Посполитої, Туреччини й Кримського ханства. Серед старшин і козацтва гетьман знаходив немало прихильників розбудови незалежної Української держави.
"Сірко і Самойлович, - писав видатний історик запорозького козацтва Д. І. Яворницький, - були безперечно найсильнішими людьми свого часу і типовими виразниками волі народу, яким вони правили". А про самого гетьмана він додав: "Самойлович був людиною самовладною і честолюбною: він виношував у душі думку про владу над усією Україною і Запорожжям".
Взаємовідносини між кошовим отаманом Іваном Сірком та гетьманом Іваном Самойловичем протягом майже цілого десятиріччя (1672 - 1680) їх діяльності відзначалися суперечливістю як і час, в який вони жили і діяли. Про кошового отамана Запорозької Січі Дмитро Яворницький писав: "Мужній, безстрашний, волелюбний, запальний, гарячий, Сірко не визнавав претензій Самойловича і відверто виявляв до нього почуття ворожнечі й неприязні". Звичайно, цей особистий момент завдавав чималої шкоди справі визволення і об'єднання України. Правда історії та діяльність цих неординарних людей тепер висвітлюється і сприймається так, як вона відображена в тогочасних документах: сила і слабкість їх людських характерів, мотиви поступків, рівень державного мислення та інші фактори.
Відразу ж після обрання гетьманом Іван Самойлович зустрічався із складними проблемами внутрішнього й міжнародного життя України. Завизначенням відомого історика Івана Крип'якевича, цей гетьман "передусім відзначався широким політичним світоглядом, виходив поза тісні інтереси Лівобережжя і в свою політику включав справи всієї України". Тобто перед нами не рядовий виконавець волі старшин і царського уряду, а державний діяч і мислитель, який мав власні погляди на долю України, як держави, й міг їх відстоювати доступними йому засобами.
У той час найскладніший вузол державно-політичних суперечностей
Loading...

 
 

Цікаве