WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Самойлович - Реферат

Іван Самойлович - Реферат

Глухівські статті, що складалися після повстання 1668 року проти царських воєвод, містили чимало компромісів, які дещо стримували централізаторські тенденції політики Москви на Лівобережній Україні. Послові Івану Самойловичу вдалося досягти згоди царського уряду й затвердити Глухівські статті.
Незважаючи на рішення й умови, що увійшли до Глухівських статей, уряд Російської держави намагався зміцнити свою владу на Лівобережній Україні й не зменшував чисельність розквартированих там військових сил, під виглядом захисту кордонів від вторгнення турків і татар посилав туди нові й нові полки стрільців. Курському воєводі князю Григорію Ромодановському доручалося постійно наглядати за справами на Лівобережній Україні й втручатися в її управління. Царський уряд непокоїли зв'язки Многогрішного з гетьманами Правобережної України і його намагання порозумітися з ними, об'єднати українські землі під гетьманською владою. Втручання царського уряду негативно відбивалося на соціальному та економічному становищі населення Лівобережної України.
Гетьманство Дем'яна Многогрішного тривало недовго - три роки. Москва все більше виявляла йому недовіру: непоступливість і прагнення проводити незалежну внутрішню й зовнішню політику царські урядовці розцінювали як зраду. Генеральна старшина ремствувала на деспотизм і самовладність гетьмана, небажання скликати козацькі ради і враховувати думки генеральних старшин і полковників.
Та й економічне становище селян і міщан, рядового козацтва погіршувалося внаслідок захоплення земель, маєтків і міських доходів старшиною. Загалом невдоволення в українському суспільстві наростало.
Виникла старшинська змова, яку підтримали царські урядовці. В ніч з 12-го на 13 березня 1672 року до начальника загону стрільців Григорія Неєлова (стрільці постійно перебували в столиці Батурині й охороняли особу гетьмана) прийшла група старшин з семи осіб: Петро Забіла (генеральний обозний), Іван Домонтович та Іван Самойлович (генеральні судді), Карпо Мокрієвич (генеральний писар), Дмитрашко Райча (переяславський полковник), Пилип Уманець (наказний ніжинський полковник) і Петро Рославець (стародубський полковник) і висловили йому свій намір арештувати гетьмана і відправити в Москву. Григорій Неєлов, який і сам був настроєний проти Многогрішного, не заперечував і навіть відрядив разом із змовниками до резиденції гетьмана кількох озброєних стрільців. Арешт відбувся без опору гетьманської варти. Гетьмана в супроводі Карпа Мокрієвича і Петра Рославця через Путивль і Севськ доставили в Москву, де після недовгого слідства й катувань засудили до страти, заміненої вічним поселенням у Сибіру. Там і скінчив своє життя Дем'ян Многогрішний.
Як бачимо, серед змовників опинився генеральний суддя Іван Самойлович, який користувався довірою гетьмана. Можливо, було домовлено, що саме його вони висунуть на посаду гетьмана, бо під час виборів на його особі особливо наполягав ватажок змовників Петро Забіла. Як там було, а для генерального судді відкрився шлях до найвищого становища в козацькому війську і в адміністрації Лівобережної України.
У квітні 1672 року з Москви повернувся генеральний писар Карпо Мокрієвич. Відразу ж у Батурині зібралася попередня рада із значних козаків: генеральних старшин, полковників, полкових старшин, військових (значкових) товаришів і отаманів. На раді вирішено звернутися до Москви з проханням влаштувати вибори гетьмана без участі простих козаків і поспільства (селян і міщан): старшини побоювалися повстання. Тут же схвалили статті (умови), на яких учасники ради бажали обрати нового гетьмана. Все це викладалося в старшинській чолобитній на ім'я царя Олексія Михайловича. Старшини намагалися обмежити самовладдя гетьмана: правитель козаків Лівобережної України в усіх питаннях зовнішньої і внутрішньої політики повинен був радитися з ними, поважати козацькі звичаї та військовий суд. Крім того, старшини прагнули вжити заходів, щоб не допускати виступів рядових козаків і поспільства, невдоволених старшинськими утисками. В Москву старшинську чолобитну повіз чернігівський полковник Іван Лисенко.
Тільки-но усунули від гетьманства Дем'яна Многогрішного, як булавою зажадав заволодіти відважний воїн, кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко, котрий зажив великого авторитету серед українського козацтва. Про це хутко стало відомо Москві, й царські урядовці, знаючи про військові здібності, вплив на козаків непокірної вдачі кошового отамана, відразу ж ужили заходів, щоб цього не допустити. Та й лівобережна старшина не бажала, щоб нею правив гетьман, який користувався популярністю серед козацтва і поспільства. Тут інтереси московських бояр і лівобережних старшин співпали.
Коли 19 квітня 1672 року Іван Сірко з своїм зятем Іваном Сербином прямував до Курська для переговорів з князем Ромодановським з приводу гетьманства, на нього поблизу містечка Нових Санжар напав загін козаків полтавського полковника Федора Жученка, давнього недруга кошового отамана. Івана Сірка закували в кайдани й привезли до Батурина. Князь Ромодановський не лише не захистив Івана Сірка, якого запросив до Курська, а й розпорядився відправити його в Москву, звідки того заслали до Сибіру, в Тобольськ.
Про причини арешту 22 квітня 1672 року старшини Іван Самойлович, Петро Забіла та Іван Домонтович, які правили Лівобережною Україною до обрання нового гетьмана, повідомили в Москву, нібито Іван Сірко з'явився на лівий бік Дніпра "для підбурювання (читаємо у Дмитра Яворницького) народу до бунту, а також для того, щоб схилити Полтавський та Гадяцький полки на бік Ханенка", який користувався підтримкою Речі Посполитої. З ним Іван Сірко підтримував дружні стосунки й разом воював проти турків і татар. У такий спосіб лівобережні старшини позбулися небезпечного претендента на гетьманство в Лівобережній Україні.
Старшинська рада для обрання гетьмана відбулася 17 червня 1672 року в Козачій Діброві, містечку, розташованому над річкою Красень неподалік Конотопа. Царський уряд представляв боярин, князь і воєвода Григорій Ромодановський. На раду прибули духовні особи - архієпископ чернігівський Лазар Баранович і архімандрит Новгород-Сіверського монастиря Михайло Лежайський. Для порядку й охорони з Батурина викликано загін стрільців під началом Григорія Неєлова. Лівобережне козацтво представляли генеральні старшини, полковники, полкові старшини, військові (значкові) товариші, отамани міст і сіл. Рядове козацтво й поспільство про раду не було оповіщене і тому не змогло туди потрапити.
На початку ради Ромодановський зачитав царську грамоту, яка дозволяла вибори гетьмана на умовах Глухівських статей 1669 року. Архієпископ Лазар Баранович прочитав молитву й освятив великі збори. Присутні висунули й підтримали одного кандидата на гетьманство - генерального суддю Івана Самойловича. Переяславський полковник ДмитрашкоРайча і київський полковник Костянтин Солонина підхопили його під руки й поставили на стіл. Генеральний обозний Петро Забіла підніс Самойловичу булаву, інші полковники покрили його прапором та огорнули бунчуком.
Розчулений високим довір'ям старшин, Іван Самойлович виступив з короткою промовою, зверненою до
Loading...

 
 

Цікаве