WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Самойлович - Реферат

Іван Самойлович - Реферат

Ніжинський (Степана Забіли) і Київський (Костянтина Солонини), тобто усі десять полків. Могутня сила, на той час добре озброєна й навчена військовій справі.
На Лівобережну Україну прибуло російське військо, близько сотні тисяч ратників, головнокомандуючим якого був фаворит царівни Софії Олексіївни, боярин і князь Василь Голіцин. Найближчі його помічники - генерали Аггей Шепелєв і Патрик Гордон. Останній відзначився в обороні Чигирина (1677 - 1678) знанням військової справи, хоробрістю та розпорядливістю. І в цьому поході Гордон продовжував вести свій щоденник, який став одним із джерел історії війни з Кримським ханством. Про масштаби й могутність військ, які рушили на Крим, свідчить те, що обоз лише російського війська складався з двадцяти тисяч возів. Наприкінці травня 1687 року російське й козацьке війська об'єдналися в межиріччі Орелі та Самари й рушили на південь, досягли річки Кінські Води й далі просувалися степом у напрямку Перекопу. Того року навесні не було дощів, висохли трави в Дикому полі і навіть у Великом Лузі понад Дніпром. Це ускладнювало похід такої маси військ.
Кримські татари вдалися до випробуваного засобу: вони підпалили степи Запорожжя на величезній площі. Рухатися випаленим степом людям і коням було надзвичайно важко. У гетьмана Івана Самойловича загострилась хвороба очей. Люди і коні задихалися в диму і копоті, що розносилася вітром. А до Перекопу ще залишалася майже сотня верст!
18 липня 1687 року об'єднане військо зупинилося біля річки Карачакрак, і воєначальники зібралися на військову раду в головнокомандуючого Голіцина. Більшість висловлювалася за припинення походу й повернення війська на Лівобережжя. На цій раді гетьман Іван Самойлович сказав: "В усіх монархів розумні регіментарі звичайно не стільки ганяються за тим, щоб виграти битву, скільки прагнуть зберегти цілим своє військо. Якщо ж ми тепер здійснюватимемо намір підкорити Крим і поведемо війська далі по випаленому степу... як би нам не зазнати біди не стільки від ворожої зброї, скільки від браку корму коням і від людського голоду!". Рада ухвалила Кримський похід припинити, але відправити значні сили в район Запорозької Січі, де знаходилися ратники Григорія Косагова, і чинити військовий промисел проти фортеці Кизикермен над Дніпром. Туди рушило двадцять тисяч ратників під командуванням воєводи Леонтія Неплюєва і вісім козацьких полків (Чернігівський, Прилуцький, Переяславський і Миргородський, два кінних і два піших охотницьких полки) під загальним командуванням наказного гетьмана Григорія Самойловича. Гетьман Іван Самойлович наказав кошовому отаману Григорію Сагайдачному з запорожцями також приєднатися до цього війська і діяти спільно проти татарських орд та їх фортець у нижній течії Дніпра.
Це, мабуть, були останні розпорядження гетьмана Івана Самойловича, проти якого поступово наростало невдоволення серед старшин і козацтва. Невдоволення посилилося у зв'язку зі збільшенням податкового тягаря під час першого Кримського походу, який вимагав значних витрат на утримання п'ятдесятитисячного війська. Старшина спрямовувала невдоволення козацтва й поспільства проти гетьмана, якого вважали винуватцем усіх негараздів на Лівобережній Україні.
Недовір'я до гетьмана поширювалося й серед російських воєвод, зокрема в головнокомандуючого військами князя Василя Голіцина. Останній вдався до того, що доручив генеральному осавулу Івану Мазепі та військовому канцеляристові Василю Кочубею (через воєводу Леонтія Неплюєва) вивідувати думки й висловлювання Івана Самойловича проти політики царського уряду і дій російських вельмож. Про це знав генерал Патрик Гордон і записав у своєму щоденникові (там він назвав Мазепу генерал-ад'ютантом, а Кочубея - секретарем). Отож, і з'явилася думка, щоб усі невдачі першого Кримського походу перекласти на українського гетьмана й усунути того від посади. Це виявилося вигідним і для російських воєвод, і для українських старшин, яких пригнічувала деспотична влада гетьмана Самойловича. Багатьох приваблювали значні багатства, якими він володів, і прагнення поживитися ними в разі усунення його від гетьманського уряду. Над головою престарілого і хворого Самойловича нависла смертельна небезпека.
Вигороджуючи фаворита регентки-царівни Софії Олексіївни боярина і князя Василя Васильовича Голіцина, лівобережні старшини вчинили змову, щоб усю вину за невдачу першого Кримського походу покласти на Самойловича й домогтися усунення його від гетьманства. На ім'я царів Івана і Петра Олексійовичів через Василя Голіцина була подана чолобитна від 7 липня 1687 року за підписами генеральних - обозного Василя Борковського, судді Михайла Воєховича, писаря Сави Прокоповича, осавула Івана Мазепи, полковників - Костянтина Солонини, Якова Лизогуба, Григорія Гамалії, Дмитрашка Райчі (раніше брав участь у змові проти гетьмана Дем'яна Многогрішного), Степана Забіли (син генерального обозного Петра Забіли - організатора змови проти гетьмана Многогрішного і канцеляриста Василя Кочубея.
В чолобитній містився донос, у якому висувалося двадцять три пункти звинувачень проти гетьмана Івана Самойловича. Натхненником змови і автором чолобитної історики небезпідставно вважають Івана Мазепу, який ціле десятиріччя (1676 - 1687) залишався довіреною особою гетьмана, добре знав його дії і таємні помисли. Чолобитна - цікавий документ тієї епохи: вона відображає моральні засади можновладців тодішнього суспільства і разом з тимвідкриває завісу над особою гетьмана як мудрого діяча, прихильника української державності, неабиякої особистості в старшинському середовищі поневоленої російським царизмом України.
Подаємо в українському перекладі текст старшинської чолобитної:
"Все Військо Запорозьке назвичайно сумує від невдалого походу Кримського, на який увесь світ християнський звів очі: єдиний же винуватець цього - гетьман.
1) До укладення вічного миру з Польщею він завжди бажав, щоб государ підтримував перемир'я з турками і татарами, а з поляками не мирився.
2) Коли відбувся останній договір, надзвичайно засмутився і говорив військовим старшинам: що Москва за свої гроші купила собі лихо і т. п.
3) Не дозволяв молебнів у церквах з цього приводу.
4) Ніколи не радів перемогам християн над невірними.
5) Родина його говорила дружинам генеральних осіб: що він має намір іти слідами Брюховецького.
6) На згубу російських військ наполіг, щоб їх вивели в Крим навесні, а не восени.
7) Під час походу відраджував боярина посилати передові полки для виявлення противника, не дізнавався про місцеве становище і, коли горіли степи, не велів їх гасити.
8) Скаржився у той час на хворобу очей і говорив: краще б Москві сидіти у спокої дома і оберігати кордони, ніж заводити ненадійну війну з Кримом і позбавляти мене тим самим останнього здоров'я.
9) Нарадив боярам, на вічну неславу російських і козацьких військ, повернутися назад, замість того, щоб придумати, яким би способом шкодити ворогові, хоча б з меншими силами.
10) Самовільно володіє Малоросією, робить, що хоче, і міста малоросійські не государевими, а своїми називає, наказуючи козакам вірно служити йому, а не монархам.
11) Син
Loading...

 
 

Цікаве