WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Сулима - Реферат

Іван Сулима - Реферат

Запорожжя". Дещо інші дані знаходимо в доповіді московського купця Якима Печенєва, який восени 1635 року прибув з України до Путивля: "Запорожские казаки, атаман Сулим поимал и выжег на Днепре городки, которые були поставлены вновь для проходу в Запороги запорожских черкас и литовских людей, и немец в тех городках побили и наряд поимали и пошли в Запороги". Отже, в обох випадках ідеться про успішне здобуття козаками фортеці, яка заважала вільному сполученню між Запорожжям і волостями. Зведена вище порогів, вона не становила перепони для повернення Дніпром з моря на Січ. Проте, у виключних випадках, коли турки зосереджували в гирлі Славути великі сили, запорожці добиралися додому обхідним шляхом по річках Дону і Міусу. З верхів'їв останньої чайки перетягувалися до ріки Самари, що могло трапитися й цього разу. Після такого тривалого і виснажливого рейду потрібна була ретельна підготовка для здійснення приступу укріпленого замку.
Втіленню в життя планів запорожців сприяла політична ситуація в Речі Посполитій. Влітку 1635 року основна частина коронного війська перебувала в Прибалтиці у зв'язку із загрозою агресії від Швеції. Там же знаходився і півторатисячний загін реєстрових на чолі з Костянтином Вовком. Про все це було відомо на Січі, тому серед нереєстрових інтенсивно велася підготовка до виступу.
З прибуттям влітку на Запорожжя Івана Сулими з чорноморського походу, де він разом з донським отаманом Олексієм Ломом вів облогу Керчі та Азова, відбулася велика козацька рада. Гетьманом було обрано Івана Сулиму, який і очолив повстання. Очевидно, він спочатку відіслав універсали на волості із закликом до боротьби, оскільки в джерелах відзначається, що "котрых де козаков выписывали поляки, и те выписные козаки вышли из литовских городов к тому ж гетману к Сулиму в собранье, и собралось де запороских козаков з гетманом с Сулимам тысеч с полтретьятцеть". Іван Сулима опирався саме на нереєстрове козацтво, на тих, хто не перебував на королівській службі. Що стосується чисельності повстанського війська, то існують різні цифри. Білоруський шляхтич Філіп Обухович вказує у своєму щоденнику, що Сулима очолив загін з восьмисот козаків. Проте, влітку 1635 року на Запорожжі було багато збіглих селян та міської бідноти, звідси більш реальними уявляються дані Львівського літопису - близько трьох тисяч чоловік.
На початку серпня запорозьке військо під проводом Івана Сулими виступило з Січі. Частина козаків піднімалася по Дніпру на чайках, інші просувалися в напрямку Кодака степом. Підійти непомітно до фортеці - майже немислимо, тому запорожці зупинилися за кілька верств (біля Гострої могили) і провели ґрунтовну розвідку. Водночас козаки рубали чагарники, готували в'язки хмизу та драбини для штурму замку. Іван Сулима зі своїми найближчими соратниками Павлом Бутом, Іваном Сорокою, Кіндратом Бурляєм узгоджували деталі задуманого плану.
В ніч з 11 на 12 серпня, прикриваючись темрявою та гомоном порогу, запорожці непомітно оточили фортецю. За умовним сигналом (крик пугача) вони накидали у рови хмизу для швидкої переправи під мури і пішли на приступ. Водночас кілька козаків несподівано напали на вартових жовнірів і відкрили ворота замку. По приставних драбинах запорожці вдерлися з різних боків на територію фортеці. Раптова поява повстанців викликала страшенну паніку серед жовнірів. Вони не зуміли організувати оборону, тому через кілька годин майже вся залога була знищена. Врятувалося лише п'ятнадцятеро чоловік, які знаходилися в той час у роз'їзді. За наказом Сулими всі дерев'яні споруди спалили, а вали зруйнували, "щоб біля наших рідних порогів і згадки не лишилося про поляків".
Окремі фрагментарні факти не дозволяють детально відновити подальший хід повстання. Є відомості про просування Сулими до Кременчука, там він закликав селян і міщан до боротьби з панством. Проте з'ясування місця наступних боїв свідчить, що Сулима не одержав підтримки з боку широких народних мас і змушений був повертатися на Запорожжя. Шляхтич Обухович занотував у своєму щоденнику про організацію повстанського табору на "дніпровському острові", а автор Львівського літопису охарактеризував його, як "окоп барзо потенжний". Отже, найвірогіднішим місцем розташування повстанців був один з островів на Запорожжі.
Відхід за пороги зумовлювався також відомостями про намір властей організувати велику каральну експедицію. Вісті про здобуття Кодацького замку швидко поширилися по Україні. Адам Кисіль, який тимчасово заміщав коронного гетьмана разом з переяславським старостою Лукашем Жолкєвським взялися до підготовки походу.Насамперед, мобілізували реєстрових по всіх полкових містах і запросили підмогу в Конєцпольського. І вже наприкінці серпня об'єднаними силами рушили на запорожців.
З свого боку повстанці укріпили табір і були готові до тривалої оборони. Іван Сулима розраховував також на підхід нових сил з волостей. Неодноразові приступи реєстровими табору запорожців попервах не увінчалися успіхом. Повстанці стійко обороняли свій останній рубіж. Тоді за планом Киселя до них було заслано реєстрових від виглядом втікачів від татар. Підозрюючи неладне, повстанці спочатку їм не повірили, але після присяги прийняли. З настанням холодів відчутною стала в таборі нестача продовольства і палива, зростало незадоволення й серед запорожців. Цими обставинами і скористалися зрадники, які схопили козацького ватажка з його найближчими соратниками і видали Киселю, сподіваючись одержати винагороду. В знак своєї вірності шляхетському уряду реєстрові спалили чайки Сулими перед очима королівського комісара. Проте їхні старання не дали бажаного. Вкотре через брак грошей у казні видачу платні перенесли на майбутнє. Існує також версія, що реєстрові умовили Сулиму зголоситися на переговори з Киселем, під час яких козацького ватажка по-зрадницькому схопили.
Гетьмана Івана Сулиму і п'ятеро його сподвижників відразу ж відправили до Варшави, інших покарали на місці. Рішенням сейму керівників повстання засудили до страти. Турецький і татарський посли з свого боку вимагали від Владислава IV негайної розправи над "бунтівниками", оскільки запорожці в 1635 році здійснили п'ять морських походів. "Якщо хочете у згоді з нами мешкати, - наполягали посли, - чиніте нам справедливість з тих здрайцов наших, тобто козаків"4. Очевидець подій литовський князь Альбрехт Радзивілл розповідав, що під час суду Сулима намагався врятувати життя через прийняття католицтва. Коли ж зрозумів, що судді невблаганні, то попросив покласти в труну золоту медаль, подаровану йому папою римським. "Сумним явищем постає те, - відзначив Радзивілл, - як змінюється фортуна: цей чоловік, що скільки разів наставляв свою шию ворогам і рука ворожа його не діткнула, тепер мусив протягти шию катові".
Через кілька днів у Варшаві відбулася страта ватажків повстання, їм відтяли голови, а потім четвертували, розвісивши частини тіла на міських мурах. Московський посол в Речі Посполитій Василь Родковський розповідав у Посольському приказі, що одного із засуджених врятував від смерті канцлер Якуб Жадзик. Є припущення про клопотання сенатора Томаша Замойського за Павла Бута - відомого у майбутньому керівника народного руху на Україні. Львівський літопис стверджує, що ініціатива в помилуванні належала турецькому послу.
Розправою над Іваном Сулимою уряд Речі Посполитої прагнув залякати козацтво, оскільки знищення Кодацької фортеці могло стати поштовхом до нового великого повстання на Україні. Цією акцією планувалося також відвернути запорожців від походів на Чорне море. Однак справу Івана Сулими продовжили його соратники Павло Бут, Яків Острянин, Дмитро Гуня. Сини славного гетьмана Степан і Северин боролися за волю України у війську Богдана Хмельницького під час Визвольної війни 1648 - 1654 років.
Використана література:
1. Мотиженский архив. - К., 1890. - С, 12.
2. Жерела до історії України-Руси. - Львів, 1908. - Т. 8. - С. 283.
3. Из истории сношений Москви с Кримом при царе Михаиле Федоровиче // Известия Таврической ученой архивной комиссин. - Симферополь, 1906. - № 39. - С. 98.
4. Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець. - К,., 1970,-С. 115.
Loading...

 
 

Цікаве