WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Виговський - Реферат

Іван Виговський - Реферат

державного управління. Про це виразно свідчить, наприклад, посол шведського короля Карла Х Густава Г. Лільєнкрона, який вів переговори з Виговським 12 червня 1657 року. У своїй діяльності Виговський спирався на ціле гроно видатних українських дипломатів (С. Мужиловський, І. Груша, І. Ковалевський, Данило Оліверберг та ін.). З початку 1657 року на службу Вкраїні став, покинувши короля Речі Посполитої, видатний ролітичний діяч Юрій Немирич5, права рука Виговського. В результаті активної дипломатичної діяльності була швидко створена коаліція України з Трансільванією, Шведією та Бранденбургом, причому досягнуто згоди партнерів по коаліції на входження до України всіх західноукраїнських земель навіть по Віслу, а також південної Білорусії. В той час, як царський уряд оголосив війну Швеції (25 - 27 травня 1656 року), гетьман направив проти Речі Посполитої корпус під командуванням Антона Ждановича, якому допомагали І. Креховецький та, очевидно, Іван Богун з І. Іскрою. Українські козаки брали участь у взятті Варшави, Кракова, Замостя, Ланьцута, Брестата ін., причому білоруська шляхта Турово-Пінщини (православна й католицька) погодилася прилучитися "на вічні часи" до України. Український посол Г. Гапоненко виряджається до Яна-Казимира, щоб вести переговори про встановлення кордону часів Київської Русі (по "володіння князів руських"). Саме з цього моменту царський уряд втрачає довіру до Виговського. До того ж потекли й перші доноси та "сигнали" з України до Москви, спрямовані проти гетьмана та генерального писаря. Одним з таких "доброхотів" був, наприклад, учитель латинської мови Юрія Хмельницького, чернець Києво-Печерської лаври Іларіон Добродіяшко, який доніс царському послу О. Мискову в листопаді 1656 року, що Хмельницький і Виговський через Віденське перемир'я замислили "неправду" проти царя ("от государевой милости отступились гетман да писарь") і нібито хочуть здійснити похід проти Росії разом із військами Швеції, Трансільванії, Молдавії та Кримського ханства. Суперечності між російським та українським урядами посилилися, що яскраво виявилося під час переговорів Богдана Хмельницького та Івана Виговського з російськими послами Ф. Бутурліним та В. Михайловим. Вперше взяв участь в переговорах і Юрій Хмельницький. Гетьман відмовився припинити на вимогу послів зносини з шведським королем Карлом Х Густавом, поселити додаткові залоги царських стрільців у Києві. В цей час загострилися відносини між російськими та українськими військами в Білорусії. Однак, доки жив Богдан Хмельницький, йому вдавалося втримати в силі договір 1654 року саме як рівноправний. Але доля відпустила гетьману неі дуже довгий вік. Тяжко хворий, він дістав смертельного удару на звістку про самовільний відхід з Польщі корпусу А. Ждановича та про поразку трансільванських військ під Меджибожем. 6 липня 1657 року Богдан Хмельницький - національний герой України - докінчив, як фіксує в своєму Літописі Самійло Величко, "у Чигирині (так і не докрутивши військової махини війни з поляками) своє великотрудне і великопечальне життя". Смерть гетьмана, якого навіть вороги порівнювали з Одоакром, Спартаком і Скандербегом, була надзвичайно тяжкою втратою для українського народу. Вона неухильно тягла за собою дестабілізацію, посилення боротьби різних політичних угруповань, чим небезуспішно намагалися скористатися сусідні, держави. Гостро постала проблема спадкоємця великого Богдана...
Ще за життя сина Тимоша Хмельницький прагнув зробити владу гетьмана спадковою і не змінив свого наміру й після його загибелі. В передачі булави молодшому сину Юрію він вбачав і стабілізаційний фактор, який певною мірою убезпечив би Україну від кривавих міжусобиць. В останній рік життя Богдана його син носив булаву, готував під наглядом Івана Богуна війська на Ташлику для походу, і все частіше іноземні дипломати називали його гетьманом без прикметника "наказний". Але "до булави треба голови", а неповнолітній, малодосвідчений і слабовільний Юрій Хмельницький зовсім не надавався до ролі гетьмана. Власне, він і сам в одному з листів зазначав: "Я молодший літами і слабіший розумом, ніж пан Виговський". Якраз Виговський фактично керував Українською державою в останній рік життя гетьмана, а старий Богдан вбачав у ньому опікуна чи регента при своєму малолітньому синові. Богдан Хмельницький не міг не бачити негативних наслідків спроб узаконити спадковість гетьманської влади, не міг не бачити суперечностей між гетьманом де-юре і гетьманом де-факто, але все ж залишився при своєму намірі. Тим самим і він несе свою долю відповідальності за кризу влади, за небезпечний зародок конфлікту, що з'явився у верхньому ешелоні влади, власне, ще за його життя.
Українська народна дума про смерть Богдана Хмельницького називає в одному варіанті ймовірним спадкоємцем булави Виговського, а потім Тетерю, а в другому - Ждановича, Лісницького, Джеджелія та Пушкааря, хоча запевняє, що козаки наполягали на обранні Юрія Хмельницького. Іноземні джерела вказують на те, що в середовищі козацької старшини склалося три угрупування, які хотіли бачити гетьманом України відповідно Івана Виговського, Юрія Хмельницького та "генерал-лейтенанта Вдовиченка", очевидно, полковника Лісницького. Між цими угрупуваннями ще за життя Богдана розпочалася боротьба. Одне джерело, щоправда, вороже Виговському, зазначає, що Виговський та Лісницький відмовилися слухати Юрася Хмельницького, за що Богдан наказав стратити миргородського полковника (але не вчинив цього), а Виговського протримав цілу добу закутим у кайдани. Очевидно, не був далеким від істини й шведський посол Г. Веллінг, коли писав: "Виговський умисно затримує рішення справ, чекаючи смерті гетьмана, яка має статися от-от, щоб потім легше задовільнити своє честолюбство, здійснити свої замисли".
Одразу ж по смерті Хмельницького відбулася (за даними деяких джерел) секретна нарада в Суботові за участю І. Виговського, Г. Лісницького, М. Пушкаря, Г. Гуляницького та "іркліївського полковника", очевидно, Матвія Папкевича. Вона нібито прийняла рішення про те, що Виговський має бути гетьманом тимчасово (за деякими даними на три роки), поки Юрась Хмельницький досягне повноліття. Декілька польських шляхтичів, яких випустив на волю по смерті Богдана Хмельницького Виговський, принесли важливе повідомлення, згідно якого "Хмельяицький помер... після від'їзду луцького владики. Того ж дня з'їхалися до Києва, до митрополита (С. Косова - Ю. М.) всі полковники, де тихо радилися з митрополитом кілька днів, а потім відбули в Чигирин до Виговського, який, сподівалися, стане гетьманом". Можливо, відбулася ще одна старшинська рада (в Чигирині, на гетьманському дворі Б. Хмельницького), де гетьманом було обрано Івана Виговського. Як там було, але Виговський справді титулувався певний час лише як "чигиринський гетьман", про що свідчить знайдений нами його універсал, даний Лазару Барановичу, чернігівському
Loading...

 
 

Цікаве