WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Виговський - Реферат

Іван Виговський - Реферат

Бутурліна та В. Михайлова від 14 червня 1657 р.
Лише одного разу мав місце конфлікт, який за всієї невизначеності його характеру, виразно засвідчив - хто є людиною №у Війську Запорозькому. У 1653 році слуги й челядь Виговського зачепили гетьманських слуг, а Виговський про це не знав "за недосугами своими". Після цього ж стався конфлікт між Данилом Виговським і переяславським полковником Павлом Тетерею. Козацька рада визнала винним Данила Виговського й засудила його до смертної кари. Лише заступництво генерального писаря, який упрохавгетьмана змилуватися, врятувало життя Данилу. І в цей же час слуга Виговського Ян Желдуновський побив гетьманських челядників, через що Хмельницький звелів стратити і самого генерального писаря. Від цього наміру гетьмана відмовили полковники та "все ратные люди". Гетьманський гнів був, як завжди, недовгим, і на запитання російських послів А. Матвеєва та І. Фоміна С. Мужиловський відповів: "Писарь де Иван Выговский у гетмана попрежнему и дел никаких у него, писаря, не отнял". Цей єдиний випадок непорозуміння гетьмана із генеральним писарем виглядає все ж малозначущим на тлі тих гострих, навіть збройних конфліктів, що виникали в різний час у Богдана Хмельницького, скажімо, з Максимом Кривоносом, його сином (Кривоносенком), Данилом Нечаєм, Стефаном Подобайлом, Матвієм Гладким, Лук'яном Мозирою, Филоном Джеджелієм і навіть з власним сином - Тимошем Хмельницьким.
Звичайно, не можна стверджувати й повну тотожність політичних позицій гетьмана і генерального писаря в роки Визвольної війни. Тоді в уряді Української держави більш-менш чітко визначився поділ на три політичні угрупування: центр, радикальний та поміркований напрями.
Головним представником центру був сам Богдан-гетьман; на чолі радикалів, які у своїй програмі найпослідовніше виражали інтереси повстанських низів, стояли М. Кривоніс, потім Д. Нечай, М. Гладкий, Л. Мозиря, С. Подобайло. Нарешті репрезентантами поміркованих, котрі відбивали інтереси насамперед повстанської верхівки, були полковники М. Громика, Г. Гуляницький, Г. Лісницький, генеральний суддя С. Зарудний, генеральний обозний Т. Носач та ін. В діяльності цієї течії простежується лінія компромісу з Річчю Посполитою. В часи гетьманату Богдана Хмельницького Виговський поділяв центристські позиції гетьмана, що, до речі, давало можливість зміцнити єдиний фронт боротьби проти магнатсько-шляхетської Речі Посполитої, цементуючи блок правих і лівих сил. Лише в останні роки життя Хмельницького (після Переяславської ради) Виговський зблизився з поміркованими, що сприяло його обранню гетьманом, але водночас звузило соціальну базу гетьманату. Останнє мало фатальні наслідки, не вповні передбачені Виговським на відміну від його попередника.
Військово-дипломатична діяльність Виговського в роки Визвольної війни реконструюється із значними прогалинами. Очевидно, він супроводжував гетьмана в його переможному поході 1648 року під Пилявці, Львів і Замостя. 17 листопада 1648 року Хмельницький вислав з-під Замости посольство до трансільванського князя Д'єрдя І Ракоці та канцлера й головнокомандуючого трансільванських військ Яноша Кемені в справі союзу проти Речі Посполитої і підтримки кандидатури Д'єрдя І на польський трон. Це посольство складалося з Івана Виговського і його товариша ("нашого нотаря", тобто писаря), можливо, Івана Креховецького. Наступного року Виговський, очевидно, брав участь у переможному поході повстанської армії під Збараж та Зборів. Хоч безпосередні переговори з представниками уряду Речі Посполитої і самим королем вів Богдан Хмельницький, не можна виключати й участі Виговського в розробці проекту мирної угоди. 1650 року генеральний писар бере участь у молдавському поході Хмельницького, під час якого досягнуто згоди молдавського господаря Василя Лупу на шлюб його дочки Розанди з Тимошем Хмельницьким. Вже 23 жовтня гетьман і генеральний писар зустрічали в Чигирині молдавських послів: сучавського митрополита і Чоголі Спатару, ближнього боярина господаря, і вели переговори щодо майбутнього шлюбу гетьманича.
Наступного року Виговський узяв участь у берестецькому поході. У вирішальний момент затяжної битви (30 червня 1651 р.) хан Іслам-Гірей III зрадив українських повстанців і втік з поля битви із всією ордою, зазнавши перед тим відчутних утрат. Пізніше київський полковник часів гетьманату Івана Брюховецького Василь Дворецький звинуватив Виговського в тому, що писар поширив серед ординців провокаційного листа, в якому українські козаки закликали до спільного з поляками удару по орді ("А Выговский, собака, много листов межи орды вкинул, мовячи: "Биймо татар из обох сторон: тепер час маємо". И за его шалвірством мусіли козаки гармата там покинут, а легко самы утікат под Білую Церков".
Ця інформація - відвертий наклеп політичного противника Виговського. Про такого листа не згадує жодне джерело і навіть сам хан не посилався на такий зручний для нього привід виправдатися, а вказував на зовсім інші причини ганебної втечі: якісь заворушення в орді та міжусобні конфлікти.
Богдан Хмельницький намагався зупинити орду, але і його самого затримав хан. Затримати втікачів спробував Виговський, але і йому це не вдалося. Тоді генеральний І писар примчав до козацького табору і передав старшині наказ гетьмана сипати вали й готуватися до оборони, а, сам кинувся навздогін за ханом, щоб умовити того визволити гетьмана і повернути орду на поле битви. Іслам-Гірей спочатку погодився і навіть запросив Хмельницького й Виговського до свого намету, але в цей час йому принесли повідомлення (як пізніше виявилося недостовірне) про наближення королівського війська. Це викликало переполох в орді, й хан з усім військом продовжив втечу на протязі всієї ночі. На світанку Виговський умовив хана дати йому хоча б десять тисяч війська для деблокади повстанського табору. Хан погодився дати навіть удвічі більше, під командою чотирьох мурз, але після початку зворотного маршу (Хмельницький залишився у хана під арештом як закладник), ординці змінили свій намір і повернули назад. З Виговським залишилися лише троє козаків та двоє татар. Генеральний писар був змушений від мовитися від спроби пробитися до обложеного війська, однак не втратив сили духу й рушив до Паволочі. Приблизно в цей час обложені під Берестечком повстанці мужньо боронилися, чекаючи на повернення гетьмана з підмогою. Одночасно вони зав'язали переговори, щоб виграти час. Характерно, що король та уряд Речі Посполитої домагалися неодмінної видачі Хмельницького та Виговського, як головних керівників повстанців (король не знав про відсутність у таборі гетьмана й генерального писаря).
У Паволочі Виговський зібрав нове військо і розгромив дєсятитисячну орду, яка поверталася з України до Криму, обтяжена ясиром. Унаслідок трьох битв (під Паволоччю, Чудновим та на Уманському шляху) козаки Виговського знищили понад вісім тисяч ординців
Loading...

 
 

Цікаве