WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Виговський - Реферат

Іван Виговський - Реферат

Стеткевич мав маєтності в Білорусії (оршанський повіт). Через тестя Виговський увійшов у родинні зв'язки з рядом відомих українськихта білоруських шляхетських родів, скажімо, з тими ж князями Соломирецькими. Зазначимо, що брат Олени Стеткевич - Михайло також знайшов себе під прапорами Богдана Хмельницького, так само, як і його двоюрідний брат Юрій. Михайло Стеткевич відомий і як високоосвічена людина, ревнитель православ'я, фундатор Борколабівського монастиря. За участь у повстанні на боці українського народу Ян-Казимир конфіскував його маєтності - Погост і Новий Двір - у пінському повіті. Сестра Олени Стеткевич була в шлюбі з шляхтичем Іваном Суходольським, одним із найвідоміших помічників Івана Нечая, полковника білоруського.
Вибух Визвольної війни поставив перед Виговським, як і перед іншими українськими шляхтичами дилему: з ким бути? Українська православна шляхта в своїй масі підтримувала національно-визвольні й релігійні тенденції Визвольної війни, але вороже ставилася до антифеодальних. Цю дилему кожен рід, кожен шляхтич визначав по-своєму і прийняття остаточного рішення відбувалося часто болісне і неоднозначне. Одні шляхтичі безоглядно стали на бік свого народу (Богдан Хмельницький, Данило та Іван Нечаї, Іван Богун), другі - одразу зайняли ворожу позицію й поповнили каральні війська (кум Богдана Хмельницького М. Зацвіліховський, Байбуза), треті - приєдналися до карателів після короткої (С. Забуський, Я. Ясноборський) чи досить тривалої служби в повстанців (полковники Михайло Криса, Іван Головацький), четверті - випробували на собі що таке зворотня еволюція. Саме до останніх і належав Іван Виговський.
Коли почалася Визвольна війна, він опинився у кварцяному війську великого гетьмана коронного Миколи Потоцького. Будучи в авангарді, який очолював Стефан Потоцький - син головнокомандуючого, ротмістр Виговський брав участь у битві під Жовтими Водами й у вирішальний момент (бій побіля Княжого Байрака 16 травня 1648 року) стояв супроти повстанців до останнього. Коли під верхівцем загинув кінь, Виговський бився пішо й припинив опір лише тоді, як утратив свідомість. Поранення і значна кровотеча... Якийсь запорожець, що підібрав знепритомнілого, продав його татарину. Одначе з полону Виговський втік. Але його знову спіймав інший запорожець і проміняв іншому татарину за поганенького коня. Виговський і цього разу з неволі втік, та знову був спійманий і переданий самому ханові, очевидно, вже після Корсунської битви (26 травня 1648 року). Кримський хан Іслам-Гірей III наказав прикувати в'язня до гармати, і тоді бранця врятував Богдан Хмельницький, який відносно нього порозумівся з ханом. Виговський дав гетьману присягу вірно служити і в принципі додержав її. Принаймні, за життя Богдана Хмельницького не бачимо якихось серйозних розходжень між ним і Виговським.
Варто зазначити, що шлях Івана Виговського до повстанців нагадує шлях видатного сподвижника Богдана Хмельницького Михайла (Станіслава) Кричевського. Кричевський походив з українсько-білоруської шляхти, вірно служив королеві Владиславу IV, але в той же час саме він відпустив з чигиринської в'язниці на волю свого кума Богдана Хмельницького. Взятий у полон під Корсунем, Кричевський повернувся з католицизму до православ'я, отримавши нове ім'я (Михайло) і потім вірою і правдою служив повсталому народу. Ставши київським полковником, він перекрив шлях в Україну литовсько-шляхетським військам Радзівілла в битві під Лоєм. Хоча Кричевський Зазнав поразки і був смертельно поранений у бою, однак його дії не дозволили Радзівіллу з'єднатися з королем Яном-Казимиром і сприяли перемозі повстанців Богдана Хмельницького під Зборовом.
Перейшовши на бік повстанців, Виговський став служити особистим писарем гетьмана, очевидно, і в генеральній канцелярії. Джерела спочатку не вирізняють Виговського серед оточення гетьмана. Так, у щоденнику посольства А. Киселя, написаному Войцехом М'ясківським, Виговський навіть не згадується під час переговорів у Переяславі (лютий 1649 р.). Але дещо пізніше Виговський" робить блискавичну кар'єру. З квітня 1649 р. бачимо фактично двох писарів Війська Запорозького: генерального писаря Івана Креховецького та Івана Виговського, котрого ще називають "покоєвим", тобто особистим писарем гетьмана. Іван Демкович Креховецький - перший генеральний писар Війська Запорозького, в роки Визвольної війни, походив з української православної шляхти. Він заклав основу Генеральної канцелярії, мав значний авторитет і тому не випадково його підпис бачимо поруч із гетьманським на деяких документах3. Обидва Івани - Креховецький та Виговський - нарівні й разом - починаючи з квітня 1649 року зустрічають іноземних послів, дістають від останніх однакові подарунки, але Виговський уже тоді починає відтручувати свого колегу від справ. Так, переговори з російським послом Г. Унковським (квітень 1649 р.) проводили лише Богдан Хмельницький та Іван Виговський, більше ніхто із старшини не був допущений на них. У Реєстрі Війська Запорозького, складеному наприкінці 1649-го - на початку 1650-х років за активної участі Івана Виговського, про що свідчить навіть вірш-панегірик у Реєстрі, Іван Креховецький згадується вже як корсунький полковий писар. Сам же Іван Виговський став одноодноосібним генеральним писарем Війська Запорозького і саме в такому ранзі про нього згадує Реєстр.
Іван Виговський виступає як співавтор деяких універсалів і листів Богдана Хмельницького. Перший із них - універсал від 7 вересня 1650 року, даний у Ямполі жителям Київського і Чернігівського воєводства, а також Житомирського староства з наказом не кривдити шляхту. Цікаво, що цей універсал пред'явив до запису до книг київського гродського суду слуга А. Киселя - Костянтин Виговський, брат писаря. А вписував цей універсал до книг Остап Виговський, батько генерального писаря, намісник київського замку. Разом із Богданом Хмельницьким генеральний писар видав універсали про заборону чинити утиски ніжинським міщанам (11 серпня 1650 року, з Іркліїва); про покарання тих, хто нападатиме на ченців Мгарського монастиря (19 травня 1649 року, з табору під Зборовим); про надання Межигірському монастирю села Чернин 30 грудня 1653 р., з Корсуня); про затвердження Ф. Софоновича ігуменом Золотоверхого Михайлівського монастиря в Києві (12 червня 1655 р., з Богуслава), листи до путивльського воєводи Ф. Хілкова (3 червня 1652 р., з табору під Батогом), до царя Олексія Михайловича (20 червня 1657 р., з Чигирина), до бояр І. Д. Милославського (20 липня 1657 р., з Чигирина) та Б. І. Морозова (20 липня 1657 р., з Чигирина), інструкція послу Д. Олвенбергу до шведського короля Карла Х Густава (20 вересня 1654 р.).
Нерідко Виговський писав листа чи універсал від імені гетьмана і Хмельницький лише ставив свій підпис. Відомий український історик Іван Крип'якевич знайшов низку таких документів, підписаних Богданом Хмельницьким, а
Loading...

 
 

Цікаве