WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Дмитро Вишневецький - Реферат

Дмитро Вишневецький - Реферат

свою добру волю. Цар, отже, відмовлявся від "Дмитрашки", за якого "не бажав відповідати".
То чи не міститься тут справжня причина розриву між Вишневецьким та Іваном Лютим, а саме-відмова царя підтримати литовського князя перед лицем небезпеки серйозного конфлікту із грізною оттоманською державою.
Починаючи з літа 1560 року під командуванням Вишневецького перебувала лише його особиста армія, навербована з українських козаків, до яких, мабуть, приєдналися донці й черкеси з племені Жане. Саме з таким військом він здійснив свою серйозну операцію проти Криму, з приводу якої російські джерела скупо подають деталі, й ми знаємо про неї лише з оттоманських архівів. У червні 1560 рокуВишневецький напав на Азов, але у зв'язку з прибуттям турецької ескадри на чолі з беєм Кафи зазнав невдачі; тоді він із черкесами спробував перепливти Таманську протоку, щоб проникнути до Криму й атакувати Кафу, проте турки були попереджені про цей намір чи московськими гінцями, чи шпигунами, яких послав кримський хан у черкеські землі. Друга оттоманська ескадра пильнувала за переправою й відбила напад.
Це була одна з останніх спроб Вишневецького захопити турецькі володіння. Після 1560 року в оттоманських архівах не відклалося жодних свідчень про нього. Відомо лише, що наступного року він остаточно порвав із царем і вернувся до Польщі, де 5 вересня 1561 року король Сигизмунд II Август віддав йому всі його звання й землі. Впродовж більше двох років про Вишневецького нема ніяких відомостей. У IV томі "Mьhimme Defterleri", який охоплює 867-968 роки (1558-1560 роки), подибується єдиний і досить короткий документ, що стосується його особи: це - послання кримському ханові, не позначене певним числом, яке повідомляє про те, що Синану, бею Кафи, була видана сума в ЗО тисяч акче за "доставлені заслуги під час оборони Азова від росіян під командуванням Дмитрашки й черкесів племені Жаногли".
1564 року Дмитро Вишневецький вастаннє виступив проти Оттоманської імперії. З армією в 4 тисячі чоловік він зайшов до Молдавії, де якраз точилися міжусобні чвари, але його тут захопили в полон і відправили до Стамбула на страту. За "Хронікою Мартина Бєльського", козацького ватажка скинули з фортечного муру в Галаті на крюк; він провисів на ньому три дні, доки турки, обурені прокльонами, спрямованими проти мусульманської віри, застрелили його із луків. Багато істориків, зокрема Микола Костомаров та Дмитро Яворницький, погоджуються з версією Мартина Бєльського і вважають, що розповідь про загибель Вишневецького лягла в основу славетної народної української пісні про "Байду-козака"; інші ж, як, скажімо, Володимир Голобуцький на підставі донесення - не зовсім зрозумілого - французького посла в Стамбулі, стверджують, що Вишневецького задушили і що пісня про Байду не пов'язана з його трагічною смертю.
На жаль, турецькі архіви не сповіщають про його загибель. Останній оттоманський документ, у якому згадується ім'я "Дмитрашки", стосується уже періоду після його смерті. Це лист бея Кафи, де повідомляється, що "росіяни" (донські козаки?) й черкеси не перестають грабувати околиці Азова й, наслідуючи приклад "Дмитрашки", зібрали армію в 4 тисячі з гарматами, захопленими на турецьких кораблях, й спробували приступом узяти місто, але були примушені беєм Кафи тікати.
Що ж нового дають документи з оттоманських архівів для розв'язання таких спірних питань як походження Запорожжя та роль Дмитра Вишневенького в заснуванні Січі?
Насамперед дозволяють нам вписати авантюру Вишневецького - литовського кондотьєра XVI століття, в широкі межі міжнародних зносин тієї доби. Порівнюючи військові приготування Оттоманської імперії проти "Дмитрашки" з приготуваннями, які проводила Осяйна Порта тоді ж проти інших її європейських супротивників - Венеції або Священної Римської імперії, можна краще зрозуміти всю глибину небезпеки, яку становили походи литовського князя (чи виступав він од імені царя, чи від себе особисто), що загрожували не лише володінням Кримського ханства, як це стверджує Сергій Соловйов, а й власне оттоманським землям на північному узбережжі Чорного моря. Масова мобілізація у восьми турецьких бейликах, звернення до збройних сил Молдавії та армії кримського хана, вирядження ескадри - то були виняткові заходи та єдиний випадок в історії Порти того часу: усі ці дії спрямовувалися не проти держави, а супроти окремої особи, названої найбільшим ворогом Оттоманської імперії. Тому не можна погодитися з Володимиром Голобуцьким, який намагався принизити діяльність Дмитра Вишневенького.
В 70-80 роки XVI століття Осяйна Порта зазнала численних наскоків українських козаків. Деякі з них, а саме походи запорожців 1574 року та 1577-1578-х проти турецьких ставлеників у Молдавії, цілком імовірно, були куди небезпечніші та значніші за кількістю учасників, аніж виступи Вишневецького,- та все ж жоден із них, коли вірити документам оттоманських архівів, не викликав такої широкої мобілізації турецьких збройних сил. Разом із тим імена ватажків цих походів - Свірговський (1574 рік) чи Іван Підкова (1577-1578 роки) - практично залишилися поза увагою оттоманських властей, які боролися з ними.
Чому ж князь Вишневецький мав такий дивовижний привілей бути особисто знаним для ворогів? Можливо, це означає визнання його справжньої незалежності як стосовно свого сюзерена, короля Польщі, так і стосовно царя, якому він служив лише доти, поки Росія підтримувала його дії. Може, й тому, що він завдавав удари в найуразливіше місце на півночі імперії - у фортецю Азов?
Документи оттоманських архівів дещо висвітлюють і саму проблему походження козаків. Відомо, що в турецьких текстах середини XVI століття згадується кілька категорій козаків: "польські козаки" (Leh Kazagiari) -термін для позначення українських городових козаків, а часом і запорожців; "московські козаки" (Moskuf Kazaglari) - як завжди називали донських козаків, що їх Осяйна Порта вважала залежними від влади московського царя; нарешті, "руські козаки" (Rus Kazaglari) - це поняття доволі не визначене, оскільки так називали то запорожців, то донців. Між іншим, в турецьких архівних матеріалах, які стосуються "Дмитрашки", його воїни затитуловані "росіянами" (можливо, так називали московських солдатів), або ж-"невірними", коли мали на меті черкесів. Слово "козак" зустрічалося дуже рідко за винятком документів, що торкаються часу військових операцій Вишневецького поблизу Азова й, цілком вірогідно, застосовувалося на позначення саме донських козаків.
Як нам здається, Володимир Голобуцький був правий, коли стверджував, що в армії Вишневецького зовсім не було, а чи було дуже мало запорожців, принаймні під час його походів проти оттоманських військових фортець у 1559-1560 роках.
Loading...

 
 

Цікаве