WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Володимир Святославич - Реферат

Володимир Святославич - Реферат

ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ
Більше ста років тому, влітку 1871 р., професор Петербурзького університету Олександр Гільфердінг записав у Олонецькому краю, на берегах студеного Онезького озера, за тисячі верст від Києва київську билину, що починалася словами:
А Владимир-князь да стольно-киевский
Заводил почестей пир да пированице
На многих князей да на всех бояров,
На всех сильных руських могучих на богатырей...
Поширені в давнину на всій землі Київської Русі чудові пам'ятки давньоруського фольклору - билини дійшли до нового часу майже виключно в записах, зроблених у селах російської Півночі. Мабуть, так сталося тому, що життя у загублених в лісових нетрях, відрізаних від світу селах довгими століттями зберігало традиційність, було напоєне фольклором минулих часів. От і знамениті билини так званого київського циклу, об'єднані ім'ям князя Володимира Красне Сонечко, записані саме в Олонецькому краю.
Князь Красне Сонечко - то реальна історична особа, уславлений київський володар Володимир Святославич, який правив на Русі з 978 до 1015 р. Билини, що відтворюють історичну дійсність хіба що в узагальнено-романтизованому, а часто й казковому вигляді, в піднесених тонах оспівують прекрасну юність Давньоруської держави. На чолі її стоїть ласкавий до підданих і суворий до ворогів Русі князь Володимир. Його оточують радники-бояри та грізні витязі-богатирі. Всі вони бенкетують з князем у його пишних палатах. В інший час богатирі їздять у "чистому полі", несуть службу на "заставі богатирській", даючи відсіч ворогам. Під їхнім надійним захистoм трудяться орачі й скотарі, ремісники й промисловики, увесь давньоруський народ.
Та життя було набагато складнішим і різноманітнішим, ніж воно малюється співцями билин. Зрозуміла річ, князь Володимир не стільки бенкетував з боярами та богатирями, скільки безупинно воював з ворогами рідної землі. Що ж стосується самих бенкетів, то вони дійсно час від часу відбувалися в ту далеку пору. Учта князя з дружиною належала до міцних і тривалих пережитків родового ладу, з якого виростала молода держава. Крім того, князівські бенкети, на які запрошувалось чимало й простого люду, були своєрідним, але дуже дійовим засобом вербування нових воїнів до княжої дружини. Адже вона постійно потребувала поповнення, бо танула, зазнаючи втрат, у майже безперервних війнах проти степових кочовиків та інших неприятелів...
Вченим не відомо, коли народився Володимир. Він належав до синів київcького князя Святослава, але був народжений поза шлюбом. Історики дізналися про це випадково, з розповіді "Повісті временних літ" про запрошення дітей Святослава Ігоровича на князювання до Новгорода Великого. Тоді до Києва "прийшли новгородці, - пише Нестор, - просячи собі князя: "Якщо не підете до нас, то самі добудемо собі князя". І мовив їм Святослав; "А хто б пішов до вас?" І відмовились Ярополк і Олег (законні сини. - Авт.), і порадив Добриня: "Просіть Володимира!" Володимир же був від Малуші, ключниці Ольжиної. Малуша ж була сестрою Добрині; батьком їм був Малк Любечанин, і доводився Добриня дядьком Володимирові. І сказали новгородці Святославу: "Дай нам Володимира". Він же відповів: "Ось він вам!" Ці слова вписані до "Повісті временних літ" під 970 р.
З життєпису Ольги читачеві відомо, що княгиня жорстоко помстилася над древлянами за вбивство свого чоловіка Ігоря. Слід гадати, що нею був страчений і верховний древлянський князь Мал. Ще на початку нашого століття було висунуто дотепну гіпотезу, згідно з якою згаданий "Повістю временних літ" Малк Любечанин і був отим древлянським князем Малом. У цьому випадку Малуша виявляється древлянською княжною. Тоді стає зрозумілим, чому владна Ольга довірила їй відповідальну посаду ключниці при князівському дворі, по суті, управительки.
Володимир не був рівнею своїм братам Ярополкові й Олегу, народженим від Святославової княгині, не відомої нам із джерел на ім'я. Певно, незважаючи на юний вік - навряд чи йому 970 р. було більше десяти літ, - княжич відчував свою неповноцінність у порівнянні з братами. А, можливо, й несправедливість долі чи язичницьких богів, - хіба він винний, що його мати не жила в князівських палатах у Києві? Мабуть, вже тоді в дитячому серці Володимира зародилося бажання довести і батькові, і братам, і всьому світові, що він народжений князювати й сидіти на київському золотому престолі... Втім ніхто не знає і вже не дізнається про мрії та сподівання малого хлопця у князівському одязі, що сидів у теремі на березі похмурого озера Ільмень за спиною багатомудрого дядька Добрині й кількох десятків батькових дружинників. І сидів він у Новгороді довгих сім років.
Найімовірніше, Володимир просидів би у малопочесному в ті роки новгородському князівському кріслі набагато довше: адже Ярополк і Олег були теж дуже молоді - перший мав на кілька років більше від Володимира, а другий був чи не молодшим від нього. 972 р. потрапив у влаштовану печенігами засідку й загинув їхній батько Святослав. Перед смертю він посадив своїм намісником у Києві старшого сина Ярополка. Коли батько наклав головою, той, природно, залишився сидіти на київському столі. Однак ні Олег, ні Володимир, ні бояри, ні народ зовсім не бачили в Ярополку справжнього великого князя, яким був видатний воїн та державний діяч Святослав. Під'южуваний своїми дружинниками, хлопчик Олег перестав визнавати владу старшого брата. 977 р. дійшло до відкритої війни між ними. Ярополк, якого постійно настроював проти брата Свенельд, пішов з військом у Древлянську землю, в головному місті якої, Овручі, тоді княжив Олег.
Блискавична війна між нащадками Святослава трагічно закінчилася для молодшого з них. Знову надамо слово Несторові: "І в битві переміг Ярополк Олега; Олег же зі своїми воїнами побіг до міста, яке зветься Овруч. А через рів до міської брами було перекинуто міст, і люди, з'юрмившись на ньому, зіштовхували один одного вниз. І зіпхнули
Loading...

 
 

Цікаве