WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Отаман Іван Сірко - Реферат

Отаман Іван Сірко - Реферат

чином російський уряд дістав бажаний привід. "Тишайший" Олексій Михайлович звелів Ромодановському привезти арештанта до Москви, бо стало відомо, що "генеральна старшина й усе Військо Запорозьке та голота прагнуть обрати на гетьмана Івана Сірка". Невдовзі Івана Сірка було привезено до Москви, а звідти - до Тобольська. Отже, "Сибір неісходимий" поповнився ще одним українським в'язнем.
У Сибіру на Сірка чекала тяжка доля попередників - тисяч українських і білоруських засланців. Однак, як кажуть, щастя з нещастям в одних санях їздить. Османська імперія вперше після 1621 року розв'язала велику війну в Східній Європі, розгорнула наступ на Україну, сподіваючись через неї вдарити по Польщі й Росії. Навесні 1672 року турки здобули Кам'янець-Подільський, оволоділи значною частиною Правобережжя й змусили Польщу підписати невигідний мир. Далі метою нового турецького походу став Київ... Це викликало тривогу й занепокоєння кількох європейських держав, які почали поспіхом формувати антитурецьку коаліцію, а без Запорозької Січі повноцінною вона не могла бути. У свою чергу січовики без Сірка були, як бджоли без матки.
Першим це зрозумів уряд Речі Посполитої, яка вже скуштувала на собі силу турецької зброї й невдовзі польські дипломати почали настійливо до-магатися, щоб цар звільнив кошового отамана із заслання. Хотіла чи не хотіла цього Москва, але не можна було не визнати рації Варшави в даному разі. Добивалися звільнення Сірка, звичайно, і запорожці. Урешті Сірко став другим українським засланцем, який не залишився в Сибіру навіки, а був звільнений і дістав змогу повернутися на Батьківщину**. Олексій Михайлович у листі до польського короля від 21 травня 1673 року писав про звільнення Сірка, якому тут-таки було дано наказ завдати удару по Криму . Як відомо, козацький ватажок блискуче впорався з цим завданням. Козаки вчинили напад на турецьку фортецю Тягиню (тепер м. Бендери), узяли Ізмаїл та Очаків, а потім стали на відпочинок в Острі. У своєму листі до царя від 4 жовтня 1673 року Сірко сповіщав про розгром ординців, які йшли Муравським шляхом на Полтаву, про похід козаків Дніпром на Тавань (тепер Каховка). Загалом того ж, 1673 року Сірко встиг очолити кілька вдалих походів на Очаків .
Було б помилкою думати, що кошовий отаман повернувся з Сибіру слухняним виконавцем царських наказів. Громлячи військо Османської імперії та Її союзників, він служив насамперед не цареві, а українському народові, усім слов'янським народам - і вільним, і поневоленим турками, врешті, усій християнській Європі. Зовнішньополітичні дії Січі, очолюваної Сірком, у той час збігалися із зовнішньополітичним курсом російського уряду, якщо говорити про османську загрозу. Водночас під оболонкою лояльності й вірної служби та боротьби проти Османської імперії можна побачити й іншого Сірка - непримиренного противника московського гніту.
І раніше Сірко повставав проти панування Московщини, і раніше він підтримував зв'язки зі Степаном Разіним та його повстанцями, і тепер надавав їм притулок на Січі. Особливого розголосу набула історія із самозванцем Симеоном Олексійовичем, якому протегував Сірко. Самозванець Симеон, нібито син царя Олексія Михайловича, був насправді козаком з Лохвиць на ім'я Семен (за іншими даними - кашовар Матвій з Дону). Після розгрому Селянського повстання під проводом Степана Разіна Симеон прибув на Січ 1673 року. Кошовий отаман усіляко підтримував самозванця й за пізнішими свідченнями псевдоцаревича начебто мав намір іти з ним війною на Москву бити бояр. Поява чергового самозванця на Січі викликала переполох у столиці Московщини. Там добре пам'ятали Лжедимитрія І, який вийшов саме з Січі, і про те, що ядро його війська становили 20 000 запорожців і вихідців з України. Пам'ятали й про інших самозванців доби Смути, про походи Сагайдачного на Москву, Калугу тощо. Похід нового самозванця, можливо, і став би авантюрою, але ясно було, що з нього скористаються й борці проти московського панування в Україні, і колишні разінці і, зрештою, сусіди Московщини, насамперед Туреччина та Крим.
У 1674 році до Сірка прибуло царське посольство Чадуєва й Щоголева з вимогою видати самозванця, але кошовий отаман відмовився. Більше того, він послав у Чигирин своє посольство на чолі з військовим суддею Стефавом Білим, щоб поновити союз з гетьманом Правобережної України Петром Дорошенком, намагався залучити до цього союзу й гетьмана Самойловича. Однак той не тільки не підтримав Сірка, а й доніс про його наміри в Москву. Не було твердої відповіді й від Дорошенка. У цих умовах, коли до того ж розпочинався новий похід Османської імперії в Україну, коли пар написав кошовому отаманові гострого листа з приводу Лжесимеона, коли загроза нависла над дружиною та іншими членами сім'ї. Сірко мусив погодитися на видачу самозванця Москві. Але й пізніше в джерелах є згадки про наміри Сірка відвоювати ті міста Російської імперії, які перед тим захопив Степан Разін. Того ж, 1674 року доля зводить Сірка з Мазепою, який перебував тоді на службі в гетьмана Дорошенка. Мазепа був посланий у складі посольства до кримського хана й турецького султана і вирушив з невеликим супроводом степами через Інгул та Південний Буг, прямуючи до Очакова. Та на Інгулі його перехопили запорожці й привезли на Січ, де з цієї нагоди було скликано раду. Дізнавшись про мету посольства (скріплення союзу з Османською імперією та Кримським ханством), запорожці хотіли вбити керівника дипломатичної місії. Та, як подає літописець Величко, за Мазепу заступилися Сірко і ще кілька старих отаманів:.Ланове браття, просимо вас, не вбивайте цього чоловіка, може він і вам і нашій вітчизні надалі згодиться" .
1674 рік увійшов в історію України як один з найкривавіших. Тоді турецьке військо, діючи разом із ординцями, захопило Ладижин та Умань, і вирізало й забрало в неволю майже все їхнє населення. Сірко, як міг, допомагав правобережцям, але сили, щоб ударити по потужній турецькій армії, бракувало. Кошовий отаман дуже надіявся на Самойловича, який би міг повести в бій і лівобережні полки, і російські війська. Однак Самойлович відмовився виступити спільно із Сірком і вирядив до Умані лише 6 тисяч козаків на чолі з полковником Мурашкою, прирікши їх на загибель. Цього Сірко не простив Самойловичеві до кінця життя. Про це свідчать, скажімо,його листи до Яна Собеського (від 18 березня 1675 року) та до Самойловича (від 5 жовтня 1678 р.). В цьому останньому, зокрема, говориться: "Адже ви, старатливо повернувши від Лисянки назад з тодішнього воєнного походу й обіцяної ладижинцям та уманцям оборони, замість своєї щирості запхнули дірку одним нашим братом, добрим і відважним лицарем Мурашкою, що за добре здоров'я вітчизни й Ладижина і життя своє там поклав, а ви сам, стоячи наче журавель на купині, здалеку продивлявся до Ладижина й Умані, що там діятиметься, добре огородившись для захисту свого здоров'я наметами, щоб не залетіла звідти від вітру якась куля і йому в розкішних перинах, як павичу в краснопістрявому пір'ї, не зашкодила" .
Польський мемуарист Ємйоловський згадує і про невдалі спроби 1674 року галги-султана, тобто командувача війська
Loading...

 
 

Цікаве