WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Отаман Іван Сірко - Реферат

Отаман Іван Сірко - Реферат

загрожував геноцид з боку загарбників, відіграв видатну ролю в боротьбі проти агресора. Особливо відзначалися збройні сили України - Військо Запорозьке - у війнах проти Османської імперії, як-от Хотинська війна 1621 року, битва під Віднем 1683 року, чи-сельні суходільні й морські походи тощо. Тоді вся Європа надавала надзвичайно великої ваги військовій діяльності своїх союзників-запорожців і високо цінувала їхні звитяги. Отже, Івана Сірка слід розглядати насамперед як видатного провідника в організації відсічі українським народом навалі Ос-манської імперії, оборони південних рубежів України. Та історичні заслуги його полягають не тільки в боротьбі на Півдні, а й на інших теренах. Політичне життя України в середині XVII століття визначала боротьба за ліквідацію колоніального гніту Речі Посполитої та завоювання державної не-залежності. Сірко й тут доклав значних зусиль, хоч не уник і певних помилок та прорахунків. Вище вже йшлося про його діяльність під час Жванецької битви. Є певні підстави припускати, що не лише цим епізодом Сірко ус-лавився у Визвольній війні. Варто пригадати, наприклад, лист Юрія Хмель-ницького до Сірка від 24 червня 1677 року, де йшлося про потребу заприязнитися, зробити "истинное желательство как при отце нашем" , тобто натякав на допомогу Сірка Богданові Хмельницькому.
Тривала тяжка боротьба України проти Речі Посполитої змушувала гетьмана Богдана Хмельницького шукати союзників у різних країнах Європи й Азії. Після Жванецької битви стало зрозуміло, що союз із Кримським ханством на той час себе вичерпав. На перший план висувається ідея військово-політичного союзу України з Росією.
Цей союз було потверджено на Переяславській раді 18 січня 1654 року, пізніше укладено договір між обома державами. При всій незавершеності, недосконалості й суперечливості цього акту він мав рівноправний і взаємовигідний характер, та проіснував лише кілька років. Загроза його рівноправному характеру з боку російського уряду стала відчутна вже у вимогах дипломата В.Бутурліна - присягати цареві, на що (тобто на цю односторонню присягу) мусив погодитися Б. Хмельницький. На цьому треба спинитися докладніше, бо зі шкільної лави ще зовсім недавно нам утовкмачували міф про загальнонародний характер цієї присяги, що нібито мало ствердити гасло: "Навеки вместе!". Нам доводилося вже писати з цього приводу і тут нагадаємо лише, що формально присяга охоплювала територію тогочасної Гетьманщини. Ні про яку присягу на Західній, значній частині Правобережної та Південної України не могло бути й мови. Не розглядалися як суб'єкт права і через те не брали в тому участі жінки та се-ляни, тобто переважна більшість населення Гетьманщини. Відмовилося присягати українське православне духовенство, яке не укладало й договору. Думки козаків та міщан розійшлися, і про якусь одностайність говорити не доводиться. Навіть коли Хмельницький силував козаків та міщан, нерідко їхня присяга була формальною. Як свідчать сучасники, люди під час присяги називалися не своїми іменами, що мало звільнити їхню совість від гріха. Проте, незважаючи на сильний тиск гетьмана, деякі видатні керівники Визвольної війни передбачили значну небезпеку в прецеденті однобічної присяги й відмовилися присягати. Це Іван Богун, Йосип Глух... Був серед них й Іван Сірко.
Віленське перемир'я 1656 року, укладене Росією та Польщею, не тільки знецінило блискучі результати російсько-українського походу проти Речі По-сполитої в 1654-1656 роках, а й стало першим грубим порушенням російським урядом договору 1654 року. Відтоді значно посилюються конфлікти між Росією й Україною, зростає опір українського народу спробам російського уряду перетворити Україну на свою колонію. Боротьбу за збереження незалежності по смерті Богдана Хмельницького очолив Іван Ви-говський, який був гетьманом у 1657-1659 роках, йому довелося діяти за складніших умов, під час значного загострення соціальної боротьби в Україні. На відміну від Б.Хмельницького новому гетьманові забракло гнучкості в проведенні соціальної політики. Прихилившись до шляхти та козацької старшини, він послабив єдність українського народу в його визвольній боротьбі. Робляться спроби поновити союз з Польщею на інших, рівноправних засадах, але це було не до кінця продумано. Загострюються відносини Гетьманщини із Січчю, де опозицію гетьманові очолив політичний авантюрник, соціальний демагог Яків Барабаш. Діяльність Барабаша, а пізніше й полтавського полковника Мартина Пушкаря призвела до розв'язання в Україні громадянської війни (вони й самі загинули в її полум'ї), до іноземного втручання в українські справи. Громадянська війна 1658-1659 року наклалася на війну російсько-українську. Соціальна база Виговського швидко звужувалася, од нього відходило чимало колишніх однодумців. До них приєдналися Іван Сірко, Іван Богун... Саме з їхнім переходом до опозиції справа Виговського стала безнадійною, хоч йому ще вдалося виграти Конотопську битву, де було винищено до 50 тисяч добірного російського війська. Сірко й Богун перебили чимало прихильників Виговського. Сам Сірко, користуючись ситуацією, робить походи проти гетьманових союзників - кримських татар та ногайських орд. Діяльність Сірка в цей період, на жаль, об'єктивно сприяє підриву незалежності Української Держави. У серпні 1659 року вів вийшов з Січі на Побужжя й учинив наскок на турецьку фортецю Аккерман (тепер Білгород-Дністровський), ногайські улуси. Саме Сірко та Богун були головною силою, яка привела до влади наступного гетьмана - Юрія Хмельницького, а той незабаром підписав новий російсько-український договір (жовтень 1659 р.). Цей договір, укладений під тиском російських військ та українських лівобережних полків, де панували тоді проросійські настрої, був на відміну од договору 1654 року для України нерівноправний. Українська Держава тепер ставала автономною територією в складі Російської імперії. Зберігся навіть друкований текст цього договору, названого Переяславським ("14 статей") і на ньому бачимо поміж інших підписів козацької старшини й ім'я Івана Сірка як кальницького полковника. Щоправда, за Сірка підписався сам Юрій Хмельницький. Звичайно цей факт трактують як свідчення неписьменності Сірка, але, тут явне умисне ухилення Сірка від підписання документа, що розбивав надії частини керівників Української Держави на збереження незалежності України в конфедеративному зв'язку з Росією. Посередньо про це може свідчити підпис Сірка на договорі з Польщею 1671 року, наявність великої кількості листів Сірка (дотепер ми зафіксували 36 документів, з них 7 виявлено в архівах)*, хоч усі вони дійшли до нас у російських та польських перекладах другої половини XVII століття.
Якщо вже мова зайшла про ці листи, то вартовідзначити деякі моменти. Листи стосуються в основному останнього періоду життя Сірка: 1662 рік - 1 лист, 1664 - 3,1670 - 1,1673- 5. 1675 - 9, 1676 - 1. 1677 - 6. 1678 - 7, 1679 - 1, 1680 - 2. Усі вони адресовані відомим політичним діячам різних країн, зокрема гетьманам України Я. Сомку (1), М. Ханенку (1), П. Дорошенку (2), І. Самойловичу (20), російським царям Олексію Михайловичу (4), Федору Олексійовичу (2),
Loading...

 
 

Цікаве