WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Отаман Іван Сірко - Реферат

Отаман Іван Сірко - Реферат

задумів, занедужав, заболів у нього лівий бік (серце? - Ю.М.), від чого надзвичайно схуднув" .
Життя кожної людини має свій край. Прийшов смертний час і до Івана Сірка, і він мужньо зустрів його. Передчуваючи близький кінець, наказав зро-бити труну, "в яку він потім лягав і говорив, що колишнього здоров'я у нього вже нема" . Хтозна, що передумав Сірко у свої останні дні. Може, за-мислювався над своєю дивовижною долею, яка винесла його на гребінь слави й не дала накласти головою на бойовищі, як звичайно закінчували своє життя запорожці. Може, думав про прийдешню загибель Січі. А може, про долю України, про й майбуття, про тих й синів, які будуть гинути тисячами й мільйонами за й волю та незалежність...
11 (1) серпня 1680 року Сірко раптово помер на своїй пасіці в Грушівці, що в Дніпрових заплавах за 10 верст від Січі. Найповніше про смерть кошового отамана розповів його сучасник літописець Самійло Величко: "Того ж літа, 1 серпня, проставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко. Його припроваджено водою до Запорозької Січі і чесно поховано всім низовим Запорозьким військом у полі за Січчю, навпроти Московського окопу, де ховалося інше запорозьке товариство. Поховано його знамените 2 серпня з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього низового війська. Бо це був той їхній справний і щасливий вождь, який із молодих літ аж до своєї старості, бавлячись воєнними промислами не тільки значно воював Крим і попалив у ньому деякі місця, але також погромлював у диких полях, було то і на різних місцях, численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир. Він запливав на човнах і в Чорне море та чинив на різних місцях бусурманам немалі шкоди й розорення. А на самому Чорному морі громив він кораблі й каторги, що пливли з Константинополя до Криму, Азова та інші місця, і з великими здобичами щасливо повертався із Запорозьким військом до свого коша. Його все військо дуже любило і за батька шанувало. Поховавши ж його, як вище казав, з жалем, висипали над ним значну могилу і поставили на ній кам'яного хреста із належним написом його імені й справ. Після похорону низове військо з новим кошовим Стягайлом писало до гетьмана Самойловича такий лист, жалісливо ознаймуючи його про ту, його Сіркову, кончину..." .
На жаль, не мав спокою Сірко й після смерті... У 1709 році російські війська штурмом здобули Чортомлицьку Січ і, розлючені запеклим опором запорожців, стали нищити не тільки живих, а й мертвих, плюндруючи козацьке кладовище. Лише через 25 років, коли козаки повернулися на ці місця, було впорядковано могили на кладовищі. Замість знищеного хреста на могилі Сірка поставили камінь з пам'ятним написом, що зберігся дотепер. Щоправда, помилилися у визначенні дати смерті (зазначили 4 травня). У 1967 році виникла загроза могилі кошового отамана, цього разу від рукотворного Каховського моря. Тлінні останки козацького ватажка було перенесено далі від берега й поховано в кургані доби бронзи біля с.Капулівки Нікопольського району Дніпропетровської області. Череп не дослідили на місці, а послали до Ленінграда - до лабораторії пластичної антропологічної реконструкції Інституту етнографії АН СРСР імені М.Миклухо-Маклая. Згадав про обезголовленого бюрократами козака письменник Юрій Мушкетик року 1987, звернувся листовне до Товариства охорони пам'яток історії та культури України - просив не дати пропасти на чужині. На заклик письменника відгукнувся журнал "Пам'ятки України". І врешті, більше ніж через 20 років, завдяки редакції та українському антропологу Сергію Сегеді останки Івана Сірка - на рідній землі. Можливо, череп поховають з прахом кошового отамана. Винні в цьому варварстві насамперед колишній перший секретар Дніпропетровського обкому КПУ О. Ватченко та тодішній археолог Дніпропетровського обласного історичного музею Л. Крилова (Єлінова), що мусила діяти так з наказу обкому компартії.
Іван Сірко помер, але слава його не вмерла, не полягла... Про те, що та слава Сіркова значила для його побратимів, добре сказав Дмитро Яворниць-кий. Вважаємо за потрібне навести уривок з біографії, яка належить перу цього великого історика, оборонця світлого імені Сірка: "Говорили, що рівного Сіркові не було, не буде і не може бути ніколи, бо на те є закляття самого Сірка: "Хто ляже поряд зі мною, той ще брат, а хто вище мене - той проклят". Подейкували, ніби запорожці після смерті свого славного вождя п'ять років возили його тіло у труні й суходолом, і водою, твердо переконані, що Сірко й мертвий наводить страх на ворогів і що з ним, навіть мертвим, можна перемагати бусурманів. Та й зараз ще діди розповідають, що після смерті Сірка козаки відрізали його праву руку, з нею ходили на війну і в разі біди виставляли її наперед, приказуючи: "Стій, душа й рука Сіркові з нами!" І на ті слова вороги, мов зайці, тікали геть від козаків. Тільки згодом, коли й сама Січ уже була знесена і все Запорожжя зруйноване, козаки поховали руку Сірка, але не поховали з нею душі його: ні, він не помер, він живе досі, він і тепер воює десь з ворогами Христової віри та козацької вольності" .
Про Івана Сірка писали свого часу й видатні українські літописці та історики, наприклад Самовидець, Григорій Граб'янка, Самійло Величко, анонімний автор "Історії Русів", а також польські, німецькі, швейцарські хроніки й газети. Невеликі уривки з деяких зазначених тут творів наводяться в додатку. Вони вияскравлюють добу, в яку жив Сірко, а також змальовують кошового отамана таким, яким його бачили сучасники.
Героїчне життя Івана Сірка й тепер привертає до себе увагу, воно є своєрідним джерелом творчого натхнення. Досить згадати історичні романи й повісті Івана Нечуя-Левицького, Андріяна Кащенка, Володимира Малика, Юрія Мушкетика, поетичні твори Миколи Зерова, Бориса Модзалевського та інші. На кіностудії ім.Олександра Довженка знімається кінофільм, присвячений життю кошового отамана. Сподіваємося, що вДніпропетровську (Січеславі) буде поставлено величний пам'ятник Івану Сіркові, а в його особі й усім запорожцям, п'яти головним Січам, що стояли на землях сучасної Дніпропетровщини.
ДОДАТКИ
I
З "Історії Русів"
Сірко сей був в роді своєму людиною незвичайною і єдиною. Він з малочисельним військом своїм завше щасливо воював і був переможцем, не зводячи, однак, ні з ким неправедної війни. Баталії у нього вважалися за іграшку, і жодної з них він не програв. Татари Кримські й Білгородські, тії страховища і бич усім народам, були у Сірка полохливими оленями та зайцями. Він декілька разів проходив наскрізь їхні оселі та укріплення, декілька разів заганяв усіх Татар аж у Кефські гори, де й самі Хани їхні не раз крилися по ущелинах та чагарниках гірських. Татари вважали Сірка за великого чарівника і звичайно титулували його Руським шайтаном, але в суперечних між собою справах віддавалися на його суд, мовляв: "Як Сірко скаже, так тому й бути". При великих своїх користях і здобичах не був він анітрохи зажерливий і корисливий, але все те йшло на інших і навіть на його ворогів. Одна татарка того аулу, звідкіль
Loading...

 
 

Цікаве