WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Отаман Іван Сірко - Реферат

Отаман Іван Сірко - Реферат

Отаман Іван Сірко
НАУКОВИЙ РЕФЕРАТ З ЇСТОРІЇ УКРАЇНИ
Запорозьке козацтво подарувало світові цілу плеяду видатних вождів, які мужньо протистояли іноземним загарбникам. Найяскравіша постать серед них, якщо говорити про часи по смерті Богдана Хмельницького, - кошовий отаман Іван Сірко. Ще за життя його ім'я було оспіване в думах та піснях, увійшло в легенди, стало символом не тільки запорозького козацтва, а й усього волелюбного духу українського народу. За часів Руїни, коли на очах гинула відроджена Богданом Хмельницьким незалежна й суверенна Українська Держава, коли тіло матері-України шматували зусібіч вороги, запорожці мужньо боронили волю народу, і часто в бій за праведне діло їх вів Іван Сірко. Саме тоді його ім'я стало відоме всій Європі і не тільки їй.
За діяльністю Сірка уважно стежили іноземні уряди, про нього розповідали читачам газети Польщі, Німеччини, Швейцарії та інших країн, а сам він листувався й був особисто знайомий з царями, королями, ханами, гетьманами, полководцями. Щиро дивувався анонімний автор польськомовної "Віршованої хроніки", створеної приблизно у 80-х роках XVII століття: чому простий козак з немилозвучним прізвищем має славу знаменитих мальтійських рицарів, що героїчно протидіяли турецькій навалі, чому такої слави не зажив якийсь король або князь? Сам автор і знайшов відповідь на своє запитання, вважаючи Сірка виконавцем божого провидіння. Навіть його прізвище, котрим звичайно кличуть псів, автор розшифрував як богодане. Сірко, за його словами, був поставлений Богом як пес на сторожі християнських овечок, щоб видирати їх з вовчої пащеки бусурманів .
Вічна слава Сірка і запорозького козацтва ніколи не давала спокою ворогам України. Так, і за царських, і за сталінсько-брежнєвських часів цю сторінку історії України всіляко замовчували, фальсифікували, а то й просто заборо-няли. Досить згадати ганебну історію з так званим "перепохованням" праху
Сірка 1967 року, що її докладно описала пізніше відома дослідниця О.Апанович , а також заборони партократів вшановувати пам'ять козацького лицаря .
А чи не є красномовним той факт, що біографії кошового отамана присвячено лише одне фундаментальне дослідження та й то написане майже сто років тому? Тільки останнім часом, коли розпочалося національне відродження України, коли було проголошено її незалежність, до постаті Івана Сірка почали дедалі частіше звертатися науковці , публіцисти, письменники, а могила кошового отамана всупереч протидії дніпропетровських "бонз" стала місцем прощі патріотів України.
У цій книжечці ми прагнули подати стислий науково-популярний нарис життя і діяльності Івана Сірка, у якому б дістали відображення результати наших пошуків в архівах України. Росії, Польщі та Німеччини, де по-новому були б висвітлені деякі аспекти біографії кошового отамана.
Іван Дмитрович Сірко народився на початку XVII століття, приблизно між 1605-1610 роками. Це засвідчують насамперед результати досліджень останків Сірка, згідно з якими кошовому отаманові на момент його смерті в 1680 році було 70-75 років. Від першого дослідника біографії Сірка славетного українського історика Дмитра Яворницького пішла думка про те, що майбутній кошовий отаман народився в Слобідській Україні в слободі Мерефі (нині м.Мерефа Харківської області). Однак це не відповідає дійсності. Мерефа заснована лише 1658 року, тобто тоді, коли Сірко був у зрілому віці. Щоправда, Сірко протягом тривалого часу з сім'єю жив у Мерефі у своєму будинку, а після його смерті тут мешкала дружина разом з деякими членами родини. Те, що Мерефа на Слобожанщині пов'язана з ім'ям кошового отамана, свідчить інша назва містечка, зафіксована деякими українськими літописами, - Сірківка. Де ж тоді шукати батьківщину Сірка? На наш погляд, джерела дають підстави локалізувати її в Східному Поділлі, а саме на Вінниччині . Варто згадати, що Сірко в 1658-1660 роках був вінницький (кальницький) полковник. Як відомо, за тих часів в Україні на такі посади зазвичай обирали людей, які походили з тамтешніх країв.
Згадаймо й лист гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича до царського воєводи князя Г.Ромодановського від 20 квітня 1675 року*, де переказані (у російському перекладі) слова самого Сірка: "А как родился за ляхами, там хочет й умереть". Отже, ясно, що Сірко народився на тих українських землях, які перебували під владою Речі Посполитої, а не Московщини (до складу цієї останньої входила якраз Слобожанщина). Слушне припущення історика Володимира Борисенка про те, що місцем народження Сірка було сотенне місто брацлавського полку Мурафа за кілька кілометрів від Кальника. Тепер це село Жданов Вінницької області . До речі, від цієї Мурафи, певно, походить Мерефа на Слобожанщині, бо пересельці з Правобережної України на Лівобережну нерідко давали новозаснованим поселенням назви своїх рідних сіл чи містечок.
Слід також відзначити великий інтерес Сірка до заснованої ним самим приблизно 1675 року Келеберди на лівому березі Дніпра. Тривалий час він добивався в російського царя права володіти цим містечком чи слободою, а також розташованою неподалік, стратегічно важливою переправою через Дніпро біля Переволочної (цю переправу Сірко хотів мати вже не для себе, а для всього Війська Запорозького Низового).
Усупереч усталеному поглядові вважаємо, що Сірко походив не з козацького роду, а з дрібної української православної шляхти. Відоме, скажімо, ім'я подільського шляхтича Войтеха Сірка, одруженого з якоюсь Оленою Козинською. Джерела згадують їх під 1592 роком. Не виключено, що вони були родичами ватажка запорожців. Можливо, не випадково королі Речі Посполитої, пишучи до Сірка, називали його "уродзоним".
Слово "шляхтич" унаслідок прищеплених ще шкільними підручниками сталінської доби стереотипів, викликає в багатьох негативні асоціації. Однак такий підхід не завжди правильний. Термін "шляхтич" тотожний словам "рицар", "шевальє", "дворянин" тощо і був загальновживаний не лише в Польщі, айв Україні, Білорусі, Чехії. Якщо в Росії, Польщі й Чехії науковці, перехворівши на вульгарний соціологізм, уже не закидають Пушкінові чи Буніну, Суворову чи Кутузову, Жижці чи Костюшку шляхетського або дворянського походження, то чого ж до останнього часу не припиняються на-падки на українську та білоруську шляхту? Чи не тому, що таким способом імперське "поділяй і пануй" переносилося й на нашу багатостраждальну історію? Чи не тому. що потрібно було накинути нігілістичне ставлення до історії України, "довести", що українці чи білоруси - то лише темна робоча сила без національної свідомості, етнографічний матеріал, приречений на побудову чужих імперій? Тим часом з української шляхти вийшло чимало видатних синів України, борців за її волю. Досить назвати імена Криштофа Косинського, Петра Конашевича-Сагайдачного, Івана Сулими, Івана Мазепи, Богдана Хмельницького і його сподвижників: Івана та Данила Виговських, Івана Богуна, Данила та Івана Нечаїв, Михайла Кричевського, Яна Соколовського, Силуяна Мужиловського та інших.
Зовнішність і вдача Сірка не завжди збігаються з узвичаєними уявленнями про нього, що склалися в деяких
Loading...

 
 

Цікаве