WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Правда про проголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні - Реферат

Правда про проголошення російськими більшовиками радянської влади на Україні - Реферат


Реферат на тему:
"Правда про проголошення російськими більшовиками радянської влади
на Україні"
Центральна Рада, як і більшість російської революційної демократії, засуджувала деструктивну руїнницьку політику більшовиків.
Центральна Рада й Генеральний секретаріат для стабілізації становища в країні й недопущення анархії в армії закликали регіональні уряди створити однорідний соціалістичний уряд. 17 листопада було ухвалено рішення взяти ініціативу формування такого уряду в свої руки.
Не всі з цих заходів виявилися ефективними. В намаганні створити федеральний уряд далі намірів і балачок справа не просунулася, що, звичайно, було на руку більшовикам, які вбачали у Центральній Раді свого основного суперника в боротьбі за владу. Вони спрямували проти неї цілу низку політичних і воєнних ударів. Розгорнулася шалена пропагандистська кампанія, в перебігу якої Центральну Раду змальовували як контрреволюційну, буржуазно-націоналістичну організацію, що веде таємні переговори з генералом Каледіним. Це - по-перше. По-друге, вживалися заходи для підриву єдності Центральної Ради. Важливу роль у цьому мали відіграти ліві елементи у фракціях українських соціал-демократів та есерів. По-третє, через більшовицькі організації України проштовхувалась ідея переобрання Центральної Ради на Всеукраїнському з'їзді рад шляхом забезпечення на ньому необхідного більшовикам складу делегатів. І, по-четверте, чинився силовий тиск. 27 листопада в Могилеві при Ставці більшовики створили революційний польовий штаб для боротьби з військами Каледіна, Дутова й Центральної Ради, їх оголосили контрреволюційними.
У відповідь на дії червоного Петрограда Генеральний секретаріат наказав розрізненим українізованим частинам, що перебували за межами України, перебазуватися в УНР, а ЗО листопада обеззброїв і вислав з Києва по-більшо-вицькому наставлені частини міського гарнізону. 23 листопада на Українському фронті було укладено перемир'я. Врешті, Центральна Рада дала згоду на проведення в Києві з'їзду представників робітництва, вояцтва та селянства України (Всеукраїнського з'їзду рад).
Не можна не завважити, що дії УЦР і Генерального секретаріату стосовно Петрограда мали оборонний характер. Більшовики випереджали лідерів УЦР на крок чи два в політичній грі, нав'язуючи їм зручні для себе умови. Так, звинувативши українців в обеззброєнні пробільшовицьких частин у Києві, більшовики обеззброїли українізовані частини на Північному та Західному фронтах, блокували їх передислокацію в Україну. Криленко чинив усілякі перепони на шляху створення Українського фронту. Яскравим виявом агресивності Петрограда щодо України став ультиматум РНК до УЦР від 4 грудня - класичний зразок революційної демагогії, яким створювався черговий прецедент для розпалювання конфлікту. У чому ж звинувачував цей документ Центральну Раду? Насамперед у тому, що вона "веде двозначну буржуазну політику"(?). Далі цей невиразний аргумент розшифровувався як небажання Ради скликати Всеукраїнський з'їзд рад, що, мовляв, заважало РНК визнати УЦР повноважним представником трудящих мас України. Звинувачення було безпідставним, бо згаданий з'їзд мав відкри-тися 4 грудня в Києві, про що, звичайно, не могли не знати в Петрограді. Як бачимо, ультиматум нехтував об'єктивними обставинами. Натомість мо-вилося в ньому про "кроки" Ради, які унеможливили угоду, бо накази Генерального секретаріату про передислокацію українізованих частин на те-риторію України призвели до дезорганізації фронту. Розмежування між фронтами, зазначалося в ультиматумі, могло бути проведене "лише шляхом організованої угоди урядів обох республік". Що ж, більшовики, розваливши стару армію, намагалися звинуватити в цьому Центральну Раду. Після преамбули йшлося про те, що найбільше турбувало Смольний: обеззброєння Радою пробільшовицьких частин і пропуск на Дон козачих підрозділів. Але якщо на початку ультиматуму РНК визнавав Українську Народну Рес-публіку й навіть її право повністю відділитися од Росії, то останні з його претензій були не чим іншим, як безцеремонним втручанням у внутрішні справи УНР. У завершальній частині цього документа повторювалися ті самі звинувачення й висувалася вимога взяти участь у боротьбі "з контр-революційним кадетсько-каледінським повстанням". У разі неприйняття означених вимог протягом 48 годин РНК оголошував Центральну Раду "в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні".
Принизлива й неприйнятна для Центральної Ради форма ультиматуму, очевидно, була необхідною Раднаркомові для збройного втручання у внутрішні справи України. Це засвідчив у "Записках о гражданской войне" В.Антонов-Овсієнко: "Зіткнення з Радою уявлялось абсолютно невід-воротним, і при мені тов.Криленко, за вказівкою Смольного, відправив у Київ [...} ультиматум".
4 грудня в Києві відкрився з'їзд представників робітництва, вояцтва та селянства України (Всеукраїнський з'їзд рад), в роботі якого взяли участь понад 2,5 тис. делегатів. Більшовики, виявившись у значній меншості, від самого початку з'їзду зрозуміли, що їм не вдасться не лише переобрати склад Центральної Ради, а й внести суттєвий розкол у національний рух. Ультиматум РНК делегати розцінили як замах на УНР: "Всеукраїнський з'їзд рад селянських, робітничих і солдатських депутатів стверджує, що цент-ралістичні заміри теперішнього московського (великоруського) правительства, доводячи до війни між Московщиною і Україною, загрожують до решти розірвати федеративні зв'язки, до яких прямує українська демократія". Висловивши повну підтримку Центральній Раді, з'їзд вирішив недоцільним переобирати її склад, то більше, що 9 січня 1918 р. мали відбутися Всеукраїнські установчі збори, яким УЦР повинна була передати владу. Більшовики-делегати не могли дати жодних пояснень проголошенню ультиматуму, що став для них цілковитою несподіванкою.
Українські більшовики опинилися в складній ситуації. 5 грудня вони та їхні прибічники (загалом 124 делегати) залишили залу Всеукраїнського з'їзду рад у Києві, мотивуючи це рішення неправочинністю з'їзду. Того самого дня Генеральний секретаріат дав офіційну відповідь Раднаркомові на його ультиматум, в якій, зокрема, зазначалося, що "неможливо одночасно визнавати право на самовизначення "аж до відокремлення" і робити грубий замах на це право, накидаючи свої форми політичного ладу державі, яка самовизначилася". Рішуче відкидалися спроби Раднаркому втрутитись у державне й політичне життя УНР. "Претензії народних комісарів на ке-рування українською демократією, - наголошувалось у відповіді, - тим менше можуть мати якесь виправдання, що ті форми політичного правління, які накидають Україні, дали на території самих Народних комісарів такі наслідки, що цілком не викликають заздрості. Доки у Велико-роси розвивається анархія, економічні, політичні та господарчі розрухи, доки там панує груба сваволя та нищення всіх свобод, які одвоювала в царизму революція - Генеральний секретаріат не визнає потрібним повторювати цю сумну спробу на територіїукраїнського народу". Як бачимо, це не було пошуком компромісу з Петроградом.
Насправді ж більшовики виявилися спритними практиками, обізнаними з життям. До всього, вони остаточно відкинули моральні принципи в політиці. Мета виправдовувала
Loading...

 
 

Цікаве