WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна у XVIII ст. Остаточна ліквідація царизмом її автономного устрою - Реферат

Україна у XVIII ст. Остаточна ліквідація царизмом її автономного устрою - Реферат

фортифікаційні роботи, нескінченні реквізиції харчів, розміщення в Україні російських військ, фактичне припинення зовнішньої торгівлі. Перемога будь-якої із сторін у російсько-шведському протистоянні була невигідною Україні. Якщо б перемогу здобув Карл і його ставленик Станіслав Лещинський, то Україна як союзник Росії дісталась би Польщі, а у разі перемоги Петра І і його протеже Августа II українські землі чекав поділ між Росією та Польщею. Отже, в обох випадках Україна втрачала навіть надію на автономію. Все це відбувалось на тлі зростання невдоволення українського народу, який заявляв гетьману: "Всі ми за душу Хмельницького Бога молимо, за те, що він визволив Україну з польського ярма, а твою душу й кості діти наші проклинатимуть, якщо ти після себе залишиш козаків у такій неволі".
Ситуація вимагала радикальних дій. У 1705 р. І. Мазепа починає таємні переговори із союзником Карла XII польським королем С.Лещинським, а навесні 1709 р. укладає угоду зіШвецією, яка передбачала відновлення державної незалежності України.
Чи можна вважати усі ці кроки зрадою союзу з Росією, зрадою українській державності? Шукаючи відповідь на це питання, варто пам'ятати, що стрижнем політики російського царату в українських землях завжди було намагання підім'яти під себе гетьманську владу, максимально обмежити, а в перспективі взагалі скасувати автономію України.
Kpiм того, в архіві французького міністерства закордонних справ знайдено проект Петра І стосовно ліквідації Гетьманщини та козацького устрою України, датований 1703 р., відповідно до якого планувалось або дочекатись смерті Мазепи, або ж усунути його з життя насильно, потім шляхом виселення та терору знищити козаччину, колонізувати українські землі росіянами та німцями з тим, щоб "раз і назавжди знищити огнище ворохобників". В історичній літературі є згадки і про інші плани ліквідації Гетьманщини та передачі українських земель під управління князю Меншикову або ж навіть англійському герцогу Марльборо.
Чому Катерина II підтримала боротьбу польського короля з гайдамацьким рухом?
На початковому етапі Коліївщини Росія не підтримувала, але й не придушувала виступів повстанців, намагаючись у такий спосіб ослабити Польщу та посилити власний вплив серед православних Правобережжя. Загроза поширення антифеодального гайдамацького руху на російську територію, невдоволення участю у цьому русі частими російських селян та міщан, загострення відносин з Туреччиною поклало край двозначності політики російського уряду щодо повстанців - від доброзичливого нейтралітету російська сторона переходить до каральних акцій, до підтримки боротьби польського короля з гайдамацьким рухом.
Гайдамацький рух виник на початку XVIII ст. на Волині та Західному Поділлі, а незабаром охопив Київщину та Брацлавщину. Це була одна з найяскравіших сторінок у національно-визвольній та антифеодальній боротьбі українського народу проти польського гніту на землях Правобережної України.
Піком гайдамацького руху стало селянсько-козацьке повстання, що отримало назву "Коліївщина" (1768-1769 pp.). Цей народний виступ був зумовлений взаємодією кількох причин. Самe у даний період панське господарство перебувало в занепаді.
На початку другої половини ХVIII ст. відбувалось різке загострення релігійних відносин. Першопоштовхом до розгортання конфлікту став активний наступ уніатів, очолюваних митрополитом Ф.Володкевичем, на права православних на півдні Київщини. Застосування польських військ з метою перетворення православних на уніатів, ув'язнення православних священиків, покарання різками - це далеко не всі форми і методи, за допомогою яких уніатство намагалось утвердитись у цьому краї.
Як і слід було очікувати, значна частина польської шляхти негативно поставилась до зрівняння у правах католиків та православних і перейшла до активних дій. Створивши збройні союзи - конфедерації, вона оголосила "хрестовий похід" проти православних під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Польщі з-під російського впливу. Організуючим центром цього руху стала Барська конфедерація (м.Бар на Поділлі). Сіючи смерть серед православних, глумлячись над їх святинями, руйнуючи православні монастирі та церкви, конфедерати кривавим смерчем пронеслися Київщиною, Поділлям та Волинню.
Рознеслася чутка про те, що нібито Катерина II видала "Золоту грамоту", в якій закликала селян до боротьби з польською шляхтою. Всі ці обставини сприяли розгортанню та поглибленню селянсько-козацького виступу на Правобережжі.
Навесні 1768 pi запорожець М.Залізняк сформував під Чигирином повстанський загін, його ядром були запорожці, навколо яких об'єднались тисячі селян. Незабаром на бік повсталих перейшов уманський сотник І.Гонга зі своїми козаками. Повстанці взяли Умань - міцну фортецю, одну з ключових опорних точок польської шляхти у цьому регіоні, що стало переломним моментом у розгортанні Коліївщини. Ця перемога робила досить реальною перспективу розгортання гайдамацького руху як у західному, так і в східному напрямку, що означало його поширення не тільки на власне польські землі, а й на Лівобережжя.
Катерина II чудово розуміла, що в основі Коліївщини лежать не тільки національно-визвольні змагання та релігійне протистояння. Важливою складовою частиною цього руху була антифеодальна боротьба, і тому попадання на російський грунт навіть іскри гайдамацького руху могло б потягнути за собою серйозні соціальні наслідки: російські селяни теж могли піднятись проти власних феодалів.
Після зближення з Польщею Росія починає проти повстанців у другій половині червня 1768 р. каральні акції. Підступно були схоплені М.Залізняк та І.Гонта. Протягом липня-серпня розгромлено більшість гайдамацьких загонів, але остаточно Коліївщина була придушена лише навесні 1769 р.
Розуміючи, що жорстокі репресії проти повстанців зашкодять іміджу Росії в очах українців Правобережжя, російський уряд в останній момент замінює М.Залізняку і 250 гайдамакам смертний вирок довічним засланням до Сибіру.
Loading...

 
 

Цікаве