WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна у XVIII ст. Остаточна ліквідація царизмом її автономного устрою - Реферат

Україна у XVIII ст. Остаточна ліквідація царизмом її автономного устрою - Реферат

Україна у XVIII ст. Остаточна ліквідація царизмом її автономного устрою.
На початку XVIII ст. центр політичного та культурного життя українських земель зосереджується головним чином на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною, а росіяни - Малоросією. Тривалий час тут зберігались певні елементи державності, створеної у ході Визвольної війни 1648-1676 pp., - виборність гетьмана та старшини, система місцевого управління, судочинство, козацьке військо тощо. У Гетьманщині існувала своя територіально-полкова система, до якої входили 10 полків (Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Гадяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський і Полтавський). Це був порівняно розвинутий та густозаселений край. На його теренах знаходилось 11 великих міст, 126 містечок і 1800 сіл та проживало 1,2 млн. чоловік. Окремі міста (Київ, Переяслав, Полтава та ін.) користувалися правами самоврядування. Соціальна структура Гетьманщини - козацтво, українська шляхта, міщанство та селянство. Чільне місце у суспільному житті займала козацька старшина та українська шляхта.
Спроба гетьмана І.Мазепи зберегти на початку XVIII ст. шляхом союзу зі шведським королем Карлом XII козацьку автономію зазнала поразки, що відкрило шлях форсованому наступові російського царату на права України. У1722 р. для обмеження влади гетьмана було створено контролюючий орган - Малоросійську колегію, в руках якої знаходилися важелі впливу на всі сфери суспільного життя. У 1734 р. після смерті Д.Апостола інститут гетьманства взагалі на певний час було ліквідовано і відновлено лише при імператриці Єлизаветі Петрівні у 1750 р. Гетьманство К.Розумовського було своєрідною "лебединою піснею" Гетьманщини. У 1764 р. воно остаточно ліквідовується, і вся повнота влади в українських землях дістається другій Малоросійській колегії. У 1782 р. було скасовано полковий устрій та утворено Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, що означало кінець Гетьманщини.
Гетьман І.Мазепа: борець за українську державність чи зрадник?
Постать І.Мазепи складна і неоднозначна. У ній дивовижно органічно поєднуються захисник української державності і кар'єрист, тонкий дипломат і улесливий царедворець, щедрий меценат і прихильник жорсткого ставлення до народних мас. Така багатобарвність і контрастність історичного портрету гетьмана не випадкова. З одного боку, вони відбивають складність історичних процесів кінця XVII - початку XVIII ст., з іншого - віддзеркалюють особисті якості І.Мазепи, суперечливість його духовного світу. Коливання у поведінці гетьмана, як правило, залежали від збігу його власних інтересів із загальнодержавними. Історичні факти переконливо свідчать, що І.Мазепа не зраджував союзові з Росією, а сам неодноразово був зраджений російською стороною. Не зраджував він і українській державності, бо, відповідно до його угоди зі Швецією, Україна мала стати великим князівством під номінальним протекторатом шведського короля. І хоча на дії І.Мазепи, крім зовнішніх обставин, певний відбиток наклали особисте честолюбство, амбітність, прагнення до влади, піклування про власні матеріальні інтереси, об'єктивно значна частина його вчинків мала прогресивний характер, оскільки була спрямована на пошуки оптимальної формули збереження української автономії в умовах кризової ситуації.
"Изменник, богоотступник, вор... шведа для того в Украйну призвал, дабы поработить сей малороссийский народ..." - ці слова з листа російського царя Петра І надовго стали лейтмотивом не тільки історичних, а й художніх творів, у яких фігурувала постать І.Мазепи. Суперечливі та неоднозначні оцінки життя та діяльності українського гетьмана і донині спос-терігаються на сторінках публіцистичної, навчальної та наукової літератури.
Своє гетьманство І. Мазепа починав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать підписані ним "Коломацькі статті", які регламентували українсько-російські відносини. У цьому документі традиційна формальна гарантія "прав і вольностей народу малоросійського" була доповнена рядом пунктів, які значно розширювали російська присутність в Україні та обмежували козацьку автономію.
Вже на початку гетьманування доля підготувала Мазепі серйозне випробування. У 1689 р. на російський трон сідає Петро І. Гетьман досягає своєї мети і завойовує прихильність російського царя. Пізніше Петро І зауважить у розмові з І.Мазепою "Коли 6 у мене всі слуги були схожі на тебе, я був би найщасливішою людиною на землі!"
Гетьманська булава та підтримка царя відкрили шлях до швидкого збагачення Заволодівши 20 тис. маєтків, І.Мазепа стає одним з найбагатших феодалів Європи. Як високоосвічена людина, яка дбає про майбутнє, він значну частину коштів віддає на розвиток культури та релігії. Але головною його метою було об'єднання у рамках однієї держави всіх українських земель - Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя та Слобожанщини І.Мазепа мріяв про створення станової держави західноєвропейського зразка, ідеальною моделлю, на його думку, була Річ Посполита Намагаючись створити для реалізації своїх планів надійну опору, гетьман сприяє формуванню аристократичної верхівки українського суспільства, тобто перетворенню козацької старшини на шляхетську верству, так званих "бунчукових товаришів". Фактично йшлося про створення власної генерації дворянства, яке мало б не тільки титули та спадкову владу, а й землі.
Очевидно, саме невміння або ж небажання побачити у глибинах народної свідомості тісного переплетіння національно-державницьких ідеалів та соціальних інтересів не дали змоги І. Мазепі при здійсненні його планів спертись на широку соціальну базу Загалом козацтво та селянство не підтримали гетьмана.
Між тим час вирішальних дій наближався. У 1700 р. почалася Північна війна Трагічною була ситуація для України. Вже у 1700 р. для ведення бойових дій проти шведів було відправлено 17 тис козаків. У виснажливому протистоянні, як правило, гинуло від 50 до 70 % складу козацьких формувань. Війна принесла збільшення податків, примусові
Loading...

 
 

Цікаве