WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Початок перебудовчих процесів - Реферат

Початок перебудовчих процесів - Реферат

Початок перебудовчих процесів
Багато хто сприйняв початок перебудовчих процесів у суспільстві після приходу до влади М.С.Горбачова як чергову зміну гасел на плакатах. Суспільство виявилося практично неготовим до швидких, ефективних та всеохопних реформ.
Поступово, однак, крига скресала. Почалося нове національне відродження України, нерозривно пов'язане з ідеєю здобуття державної незалежності. При цьому старий партійний апарат залишився на своїх місцях, захищаючись від усе зростаючої активності "низів" різноманітними маневрами і заграванням з лідерами утвореного 1988 р. "Народного Руху України за перебудову". У цілому ставлення до цієї громадської організації, очолюваної кількома активними діячами української культури під проводом поета 1.Драча, збоку тогочасних державних органів було вкрай негативним. Вважалося, що "рухівці" штучно дестабілізують цілком нормальну й спокійну суспільну ситуацію, що яскраво відбилося у тогочасних державних органах масової інформації, де слово "рухівець" сприймалося як ледь не лайливе. "На місцях" ставлення було ще більш ворожим. При цьому до прямої заборони цієї організації справа усе ж не доходила, що свідчило про очікувальну, безініціативну й непослідовну позицію тогочасних українських можновладців, які ще, власне, й не відчували себе повноцінними можновладцями.
У 1989 р., після перших демократичних виборів до Верховної Ради УРСР, нею з величезними ускладненнями було прийнято Закон УРСР "Про мови в Українській РСР", спрямований на захист національної мови, забезпечення її всебічного розвитку і функціонування в усіх сферах суспільного життя. Відповідно до Закону, українську мову в республіці проголошено державною. При цьому реалізація Закону наштовхнулася на ускладнення, пов'язані з небажанням змінювати мову ділового спілкування більшістю установ. Українська мова по інерції сприймалася ще як провінційна та селянська, слабко розвинена і взагалі непрестижна.
Роль авангарду в розвитку української культури, ліквідації "білих плям історії"" відіграла Спілка письменників України та її центральний орган - газета "Літературна Україна". Публіцистика зайняла провідні позиції. Широкий резонанс мали виступи О.Гончара, Б.Олійника, В.Яворівського. Почали друкуватися заборонені раніше твори В.Вин-ниченка, М.Грушевського, М.Зерова, М.Хвильового, інших репресованих поетів і письменників, представників української діаспори.
Поступово змінилися акценти в питаннях віровизнання, прого-лошено забезпечення права свободи совісті. Почалася відбудова багатьох запустілих, використовуваних як господарські споруди і просто недоруйнованих протягом 20-80-х рр. церковних приміщень, легалізували свою діяльність українські греко-католики, відновився рух серед православних щодо відновлення незалежності української православної церкви від Московського патріархату.
У галузі освіти було взято курс на її гуманізацію, засвоєння учнями й студентами загальнолюдських цінностей. Проте фінансування цієї сфери було недостатнім.
Суттєві зрушення відбулися в історичній науці. По-новому було розглянуто і досліджено події Визвольної війни українського народу середини XVII ст., діяльність І.Мазепи, С.Петлюри та інших видатних громадсько-політичних діячів України.
Продовжувала зростати кількість науковців, їх число досягло у 1989 р. 220 тис. чол. (з них 6,8 тис. доктори наук і 73,7 тис. - кандидати наук). Перевага надавалась прикладним дослідженням за рахунок фундаментальних. При цьому понад 90% технологічних розробок не впроваджувались у виробництво.
Значною подією в культурному житті України стало проведення Першого фестивалю "Червона рута" (Чернівці, 1989), який відбив зацікавленість значної частини української молоді в процесах відро-дження і самобутнього розвитку української популярної музики.
Проголошення незалежності України
Проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) і розбудова самостійної держави Україна створили принципово нові, формально цілком сприятливі умови для розвитку культури. 19 лютого 1992 р. Верховна Рада України ухвалила "Основи законодавства про культуру", якими передбачені заходи подальшого розвитку української національної культури. У цьому ж році була розроблена Державна національна програма "Українська освіта в XXI ст.", а Верховною Радою прийнято "Закон про освіту". В цих документах передбачена демократизація освіти, посилення технічного забезпечення шкіл, видання підручників, створення університетських комплексів, мережі ліцеїв. Певних успіхів досягнуто у поступовому переведенні на україномовний режим середньої та вищої школи. За перші три роки незалежності кількість першокласників, які навчаються українською мовою, зросла з 43,5% до 67,7%. Відкрито значну кількість приватних гімназій, ліцеїв, навіть вузів.
Однак важко судити про те, наскільки в цілому покращилася якість отримуваної в Україні освіти, а якісні показники значно важливіші від кількісних. Реальна переоцінка застарілих цінностей радянської доби в широких колах українського суспільства безпосередньо залежить від якісної переорієнтації освітніх процесів, впровадження відповідних сучасним потребам методик і технологій. У цьому напрямку в загальнонаціональних масштабах вже зроблено чимало, однак ще більше належить зробити у найближчому майбутньому. Ще у 1992 р-. було відновлено діяльність Києво-Могилянської Академії - навчального закладу нового типу, де викладання і навчання ведеться українською та англійською мовами. Здійснюється перехід на триступеневу підготовку: бакалавр, спеціаліст, магістр. Вузи стають більш автономними. У системі Національної академії наук України створено декілька нових наукових інститутів: Інститут української археографії, Інститут української мови, Інститут народознавства. Однак низький рівень фінансування призвів до того, що наукові установи втратили до 50% свого складу. Вже протягом цілого десятиліття спостерігається "відплив" частини інтелектуальної еліти у країни з більш сприятливими умовами життя.
Взагалі фінансово-матеріальні ускладнення в усіх сферах сучасного життя досить негативно впливають на суспільні настрої широких кіл громадськості та кожного конкретного громадянина, часто породжуючи соціальний песимізм, зневіру в можливість принципового покращення стану справ у близькому майбутньому, а відтак - і соціальну апатію, яка нерідко виливається у протиправну поведінку. На жаль, досі більшість громадян ще почувають себе "споживачами" тих чи інших благ, не даючи собі ніякого звіту в питанні про їх створення, що є одним з рудиментів "радянського" способу мислення. Живучи за рахунок продажу природних ресурсів за кордон, що мало місце за часів "застою", ми зви-кли очікувати звідкись певних матеріальних благ. Неможливість постійно існувати в такому "режимі" призвела до розвалу Радянського Союзу. Сьогодні ніхто не допоможе українцям вийти з кризи крім нас самих. Для цього необхідні усвідомлення спільності нашої біди і об'єднання зусиль для її подолання. Намагання багатьох наших сучасниківвирішити свої проблеми виключно самотужки реального вирішення цих проблем не принесуть, усі ми пов'язані спільністю історичної долі. Природна закономірність кризових періодів в історії різноманітних суспільств полягає в тому, що істотне покращення ситуації відбувається тоді, коли це суспільство усвідомлює спільність поставленої часом проблеми і сполучає доти розрізнені зусилля в одному напрямку. Так було в усі часи, в усіх народів. Сучасне українське суспільство не є винятком з цього правила. Тому кризовий стан об'єктивно відбиває тривання процесів утворення в Україні повнокровної політичної нації після довгого періоду бездержавного існування.
Об'єднати населення України у життєспроможну
Loading...

 
 

Цікаве