WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Агрокультура українського селянства й козацтва - Реферат

Агрокультура українського селянства й козацтва - Реферат

документальні матеріли Архіву Коша Запорозької Січі (XVIII cт.), запорозьким урядом була розроблена система природоохоронних заходів, зокрема упорядкованого i регульованого земле- i лісокористування. Жоден козак, який збирався заснувати власний зимівник, не отримував від Коша дозвіл, доки попередньо не давав письмового зобов'язання дотримуватися сівозміни на полі, зберігати i примножувати навколишній ліс. На кожну вирубку лісу для зимівника або на продаж теж вимагався спеціальний дозвіл Коша. Не дозволялося вирубати найцінніших порід дерев, таких як дуб, липа - медоносне дерево, ясень - з нього вироблялися прилади для возів, а також садових дерев. Заборонялося виловлювати дрібну рибу i бити молоду звірину. Яскравою ілюстрацією для природоохоронних порядків, які встановлювалися на Запорозькій Січі, може бути такий архівний документ.
Кошовий отаман Запорозької Сiчi наказував писарю й осавулу Кодацької паланки 8 грудня 1764 року: "Кошу стало відомо, що учинилося при Днiпрi в острові, званому Монастирським, з відомства вашого обивателі різне дерево вирубали i взагалі спустошили i бувши там плодючі дерева, грушу та яблуко та інше, не боячись мук Божих за викорiнення отого дерева, на загальне добро щороку даючи плід, бездумно вирубали, тому для Вас підтверджуємо, щоби на тому островi надалі дерева не тільки плодового, а й ніякого не рубано i спустошено не було, всім обивателям пiдтверджуємо, щоб на тому островi дерево могло бути для загального добра". З лісу на Монастирському острові був створений заповідник, який мав стратегічне значення. Він захищав від безпосередніх сусідів Запорозької Січі - ногайців, степового. Кочового народу. Вони мали тільки кінноту, ліс перешкоджав їх пересуванню.
Краса різноманітних ландшафтів i пейзажів, близькість до природи, постійне спілкування з нею мешканців зимівників впливало на їхню психологію, на розвиток духовності, формувало поетичність їхньої вдачі, душевну витонченість, палку уяву, схильність до замріяності. Такі особливі здібності запорожців ввійшли складовою частиною в ментальність українського народу.
Iсторiя зимiвникiв не закінчилася із скасуванням Запорозької Січі Катериною II в 1775 році. Вони стають базою запорозьких визвольних змагань у драматичній боротьбі проти політики царського уряду, спрямованої на їх знищення. Цей завершуючий період існування зимiвникiв дослідив історик з міста Запорiжжя Анатолiй Бойко, професор Запорізького університету.
За наказом Г. Потьомкiна, генерал-губернатора Новоросійської та Азовської губерній, генерал Текелi, командувач тих царськими військ, що зруйнували Січ i окупували запорозьку територію, намагався описати зимівники, що було йому дуже нелегко зробити за багатотисячної кількості зимівників, розкиданих на запорозьких землях. Мешканців хотіли записати до пiкiнерських полків i переселити в слободи. Паралельно йшов процес широкої роздачі поміщикам запорозьких земель разом з зимівниками.
Козаки-зимовчаки виступили проти. В зимівниках збиралися ватаги запорожців, розсилалися роз'їзди запорозьких козаків для охорони зимівників від царських вiйськ. Була зроблена спроба, але невдала, відвоювати Сiч. Тоді ж з'явилися i поширювалися в зимiвниках народні пісні i думи про зруйнування Запорозької Січі, в яких Катерина II називалася "клятою, вражою бабою", що "степ добрий, край веселий та й занапастила". Запорожці не хотiли із зимiвникiв переселятися в слободи, відмовлялися записуватися в пікінери.
Однак занадто нерівні були сили. На Запорожжi козакiв залишалося небагато. Значна частина запорозької старшини була заарештована, члени запорозького уряду Кошу - кошовий отаман, військові - писар i суддя - заслані в далекі російські північні монастирi-в'язницi, значна частина запорозького товариства втекла за Дунай i там заснувала Задунайську Січ.
Царські війська застосовували каральні засоби проти колишніх запорожців, які не бажали переселятися. До кінця 70-х років запорозькі землі були розмежовані під державні слободи або віддані поміщикам, якi поспішили iз зимівників створити поміщицькі селища, а їх мешканців записати в свої кріпаки. На середину 80-х рокiв решту запорозьких зимiвникiв було перетворено на слобідські хутори. Однак в них продовжували жити i господарювати за своїми звичаями колишні запорожці, хоч вони спорудили будинки в містах i слободах.
До кiнця XVIII століття боролася Російська імперія із запорозькою господарською спадщиною. 1800 року за царським указом вимагалося зимiвчан - колишнiх запорожцiв - зібрати в одне місце i поселити при трактових дорогах i "отнюдь не называть вольными хуторами, но селениями". Таким чином запорозькі зимівники були остаточно знищені.
Анатолiй Бойко, підсумовуючи, робить висновок, що "історія запорозького зимівника останньої чверті XVIII столiття є продовженням боротьби Запорожжя за свої вольностi..., а знищенням величезної кількості запорозьких зимівників російський уряд сам перетворював Південну Україну в "Дике поле", щоб потім витрачати величезні кошти для її заселення".
До цього слід додати, що знищувалася прогресивна форма ведення господарства, руйнувалася інтенсивна, розвинута економіка, натомість впроваджувалося феодально-кріпосницьке господарство, а заселення запорозьких земель головно здійснювалося кріпаками з Росії та iноземцями-переселенцями.
Розгляд такого історичного феномена як українське козацтво в світлі ідей Сергiя Подолинського i Володимира Вернадського дає підставу говорити про світове значення української агрокультури.
Сергiй Подолинський першим у світі проаналізував конкретні форми i складні процеси взаємозв'язків та взаємодії між людством, суспільством i природою у своєму геніальному творі, опублікованому в 1880 - 1883 роках у різних варіантах i під різними назвами: двічі у французьких i двiчi у німецьких журналах, а також в італійському й московському ("Слово"). Російський варіант пiд назвою "Труд человека и его отношение к распределению энергии" має найповніший виклад. Перша публікація у Францiї називається: "Le travaie humain et la conservation de l'energic". Переклад українською з німецької мови зробив Михайло Грушевський i опублікував у Вiднi 1922 року. У 1977 році з російської переклав доктор математичних наук Мирослав Кратко iвидав у Києві окремою книжкою. Саме в цьому варіанті найбільше приділено уваги землеробству.
Головною метою свого дослідження Подолинський вважав вивчення стосунків, що існують між людською працею i розподілом сонячної енергії на земній поверхні. Як відомо, сонячна енергія є єдиним джерелом життя на нашій планеті. Тільки рослинність безпосередньо засвоює сонячну енергію ("автотрофнiсть"), людина i тварини одержують її у вигляді їжі i кисню від "зеленої живої речовини", як пізніше назвав Вернадський рослинний зелений свiт1/. Рослина має властивість нагромаджувати сонячну енергiю.
1/ Вернадський висунув ідею передбачення, що прийде час, коли людство стане автотрофним i навчиться безпосередньо засвоювати сонячну енергiю. Тоді людина не буде витрачати свою енергiю, прикладати багато праці в пошуках i добуванні їжі. Вона вийде по-справжньому в космос i буде називатися не homo sapiens, a homo avtotrofus. Але це відбудеться в дуже далекому майбутньому).
Loading...

 
 

Цікаве