WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Агрокультура українського селянства й козацтва - Реферат

Агрокультура українського селянства й козацтва - Реферат

людини. Війна супроводжується деструкцією, руїною, масовими вбивствами людей, знищенням матеріальних i духовних здобутків кількох поколінь обох воюючих сторін.
Однак козак, будучи хоробрим професійним воїном, водночас залишався хліборобом, займався промислами, був творцем матеріальних i духовних цінностей.
У покозаченій Україні в результаті вільної праці на власній землі розвинулася інтенсивна економіка, висока агрокультура, поширеною формою господарства були козацькі хутори. Культура козацького землеробства позначилась на характері селянського рільництва.
Коли в другій половині XVI - першій половинi XVII ст. запроваджувалися Польщею фiльварки-латифундiї, що утверджувалися на обземеленнi селян i як найжорстокішій нерегулярній панщині, одній з найтяжчих форм феодального визиску, виникло унікальне, тільки Україні притаманне історичне явище, так зване "покозачення". Селяни окремих регіонів України відмовлялися від феодальної та іноземної підлеглості. "Покозачення", по суті, було спробою мирним шляхом визволитися з-під влади Польщi i перейти під юрисдикцію козацтва, одержати право працювати вільно на власній землі.
Українська Гетьманська держава, що склалася в ході Визвольної війни пiд проводом Богдана Хмельницького, дала волю селянам, i вони стали дрібними землевласниками ("кріпацтво було скасовано козацькою шаблею").
В умовах московського панування селянський рух "покозачення" в XVIII ст. трансформувався в рух "шукачів" козацтва, тобто тих, хто домагався вiд царського уряду відновлення козацького статусу.
Запорозька Січ, яка, взагалі, ніколи не знала кріпацтва, у XVIII ст., коли настала відносна стабілізація життя, в останньому періоді свого існування - так звана Нова або Пiдпiльненська Сiч (1734- 1775 роки) - зберігала автономне становище навіть у межах України i залишалася носієм української державности й після ліквідації гетьманства. Пiдпiльненська Сiч мала розвинуту інтенсивну економіку.
Основною формою господарства на Запорожжi був зимівник. Зимівники - давні запорозькі поселення, виникли в першій половині XVI ст. Вони засновувалися козаками на околицях Великого Лугу, в безлюдних тоді українських степах, у небезпечному сусідстві з кочовиками - ногайськими татарами, які безперервно загрожували нападами. У зимівниках поселялися мужні люди, якi змушені були вести господарство у важких умовах i бути завжди готовими до відсічі нападу ворога. Зимiвники, висунуті далеко на південь, відігравали велику роль в освоєнні українських південних земель.
З часом, особливо в Пiдпiльненськiй (Новій) Запорозькій Січі зимівники розширюються у великі садиби з кількома житловими i господарськими будівлями, зокрема будинками власника i господаря-управителя, окремі хати призначалися наймитам. Зимівник був своєрідним хутором i являвся головною формою землеволодіння на Запорожжi. Будучи основою економічної структури Запорозької Сiчi, зимівник у системі її організації став найефективнішою формою господарювання, оскільки відповідав вимогам її демократичного устрою та природним i географічним умовам Запорожжя.
Козаки засновували зимiвники на військовій землі з дозволу Коша - уряду Запорозької Сiчi, але згодом ця земля ставала їх власністю. Тільки власна i наймана праця, без феодального примусу i кріпацтва, застосовувалася у запорозьких зимівниках. Власником хутора-зимiвника міг стати кожен, хто цього бажав. Численні документи свідчать, що той, хто приходив на Січ, мiг рiк-два працювати наймитом у зимiвниках, а потім за бажання сідати на землю, закладати свій власний зимiвник, займатися вільно хліборобством, пасти свої отари i стада.
У XVIII ст. зимівники перетворилися на великі багатогалузеві господарства, де поряд із землеробством розвивалося скотарство, рибальство, бджільництво, мисливство, гончарство та інші промисли, а також ремісництво.
Особливо інтенсивно в запорозьких зимiвниках розвивалося скотарство, чому сприяла наявність природних випасів південного українського степу. У зимiвниках культивувалася унікальна українська сіра порода великої рогатої худоби, яка найкраще відповідала вимогам степового господарства. Вона також визначала характер, господарювання на Запорожжi, де був поширений м'ясний та робочий, а не молочний напрям скотарства. Ця сiра порода рогатої худоби була справжнім скарбом українських південних степів i становила важливу частину багатства Запорозької Січі.
Великого розмаху в зимівниках набуло також конярство. У них розводилися численні табуни коней. Петро Калнишевський, кошовий отаман, мав 1775 року 15.880 голів худоби i коней. Під час татарського нападу 1768 року на Запорожжя у полковника Ковпака було захоплено 1627 коней та різної худоби, а в одного рядового козака (ім'я невідоме) - 250 коней та 5.000 голiв худоби.
Господарство зимівників мало товарний характер, було орієнтовано на ринок. Коні, воли, вівці були предметом експорту на ринки Гетьманщини, Слобожанщини, Правобережної України, Росiї, Шльонську, Данцигу. Через українських та іноземних купців зимiвчаки вели торгівлю з містами Сходу i Заходу. Особливо цінувалися коні. Прусська кіннота ремонтувалася запорозькими кiньми. Конi Калнишевського славилися своєю породою, i до нього часто зверталися покупці. Наприклад, 1769 року він продав російським купцям з міста Орла 250 коней. Хліб запорожці також сіяли не тільки для власного вжитку, а й на продаж, головним чином вивозили до Криму. В запорозьких зимівниках були плуги різних систем, борони, коси. На токах стояли скирти хліба. У зимiвниках старшини накопичувалося три-п'ять тисяч пудів хлiба.
Зимівник запорозьких козаків був першим у Європi господарством, тип якого у наш час називається фермерським.
Важливе місце належало зимівнику i в духовному житті запорозького козацтва. У зимiвниках народжувалися вироби ужиткового мистецтва. Широко відомий петрикiвський розпис, що твориться i в наші дні в селі Петрикiвка Дніпропетровської області, започаткований ще тоді, коли на місці цього села був зимівник останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Молодий дослідник із міста Запорiжжя Олександр Олійник звернув увагу на те, що зимівники накладали відбиток на формування фізичного, психологічного i морального типу запорожців. Хлопцi-пiдлiтки та юнаки, проходячи тут першу школу господарської діяльності, виховувалися в умовах нелегкого, суворого, небезпечного хутірського життя. Дітей вчили, як вижити в екстремальних природних умовах колонізації степу iнебезпечного сусідства з ногайськими i татарськими ордами. Таким чином виховувалася притаманна запорожцям винахідливість, кмітливість i водночас розважливість та вміння підкорятися найсуворішій дисципліні, якої вимагали військові умови походу або війни. Сучасники відзначали також традиційну українську гостинність запорожцiв-зимiвчакiв.
Слід також підкреслити, що у запорозьких козаків виявилася притаманна українському селянству ментальність - не тільки зв'язок із землею, а й глибинні взаємовідносини з природою. Мешканці зимівників перебували віч-на-віч з природою i вчилися правильному до неї ставленню. Запорожці відчували себе її синами, користуючись багатствами природи, прагнули ні в якому разі не зменшувати їх. Як свідчать
Loading...

 
 

Цікаве