WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Агрокультура українського селянства й козацтва - Реферат

Агрокультура українського селянства й козацтва - Реферат

йшов не тільки на користь господаря, а й на благо інших людей. Отже, для українського землероба добрий результат праці на землi досягався через моральність, практичну користь, вправність та естетичне задоволення. Однак за однієї неодмінної умови: щоб та земля, на якій він плідно працював, викохував i плекав її, належала саме йому. З прадавніх часів традиційним був нахил українців до індивідуального землеволодіння i приватної власності.
За Божою i людською справедливістю матеріальні блага, здобуті важкими зусиллями, не мусили бути змарновані, привласнені іншими людьми. Вони повинні були належати тому, хто їх набував, - господарю, а також тим, заради кого вiн живе, працює, заощаджує, тобто тим, хто успадковує власність господаря - його родині, найважливішій клітині людської спільноти, що забезпечує зв'язок безперервності роду i яка є носієм духовних вартостей.
Саме в родинi виявлявся нахил українця до iндивiдуального землеволодіння i до утримання своєї власності. Це глибинне відчуття відповідальності за долю родини вело до ощадності, яка мала запевнити нащадкам умови розвитку. Жiнка-мати зі своєю ніжністю, любов'ю й сердечністю була найтісніше пов'язана з дитиною. Вона в українській родинi займала головне місце, що випливало також опосередковано з прив'язанням українців до землі. У нас здавна існував культ Матерi-Землi.
Оцей інстинктивний тісніший зв'язок з нащадками спонукав жінку навіть наполегливiше, ніж чоловіка, дбати про їхнє майбутнє. У народних піснях саме жінки висловлюють біль i страждання від підневільної, примусової праці на чужому, не власному полі.
"Ой, він оре чуже поле,
Мені за ним жити горе!
Ой, вiн робить чужу працю
Я не живу, тільки плачу.
Ой, вiн оре чужу ниву".
"Сватай, козаченьку, мене молоденьку,
Щоб я по наймах не ходила,
Щоб чужого діла з сили не робила".
Колись було сказано: "Україна обласкана природою, але скривджена історією". Довгі періоди була вона роздерта на частини між державами, які воювали за її землі, віками потерпала вiд колоніального гноблення, національного й соціального гніту, переслідування i нищення її культури та духовності. У тих умовах найбільше страждало селянство.
В історії цивілізацій з селянством, взагалі, пов'язаний сумний парадокс. Селянство, яке своєю працею на землi, по-сутi - годує людство, i через це вже мусило б займати пріоритетне місце в суспільстві, в дійсності було найбільш приниженою, безправною, пригнобленою, переслідуваною його частиною. Славетний церковний проповідник Iоанн Золотоуст ще в IV столітті зауважив, що кожна людська праця годує тільки себе i єдиною, яка годує й інших, i багато iнших, є праця селянина на землі. Водночас, - сказав Золотоуст, ніхто так не переслідується, не гнобиться i не грабується як селянин.
В українського селянства Польща, Московiя, Російська імперія, Совєтська iмперiя забирали землю, нещадно його експлуатували, закріпачували, наступали на його національність, духовність, культуру.
У визвольній боротьбі українського народу - козацько-селянських повстаннях кінця XVI - 30-их рр. XVII ст., Визвольній війні 1648 - 1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького, селянських повстаннях XVIII, ХIХ століть, перших двох десятиліть ХХ століття - селянство виступало передусім за волю та повернення у свою власність землi, що була для нього джерелом не тільки біологічного існування, а й духовного життя.
Велику роль у розвитку агрокультури українського народу відіграло козацтво. Українському козацтву, взагалі, належить чільне місце в історичному розвитку України. Протягом ХVI - XVIII столiть, які називають козацькою добою, воно відігравало провідну роль у всіх сферах історичного буття українського народу, взявши на себе найважливіші завдання, що стояли перед українською нацією, виступаючи органiзуючою силою у їх здійсненні.
Україна через своє геополітичне становище в ті часи перебувала у фатальному трикутникові експансіоністських держав - Московiї, Польщi, султанської Турецької імперії з її васалом - Кримським ханством, якi постійно вели війни за володіння українськими землями. I це певної мірою визначило те, що історія козацтва, детермінована в часі й просторі, була заповнена героїчними i трагічними подіями й включала внутрішні негативні історичні реалії, соціальні протистояння, гострі політичні конфлікти, жорстоку знищувальну збройну боротьбу за владу, заколоти, "Руїну" - братовбивчу громадянську війну 60 - 70-х років XVII cт. Однак у поступальному розвиткові історичного процесу козацтво забезпечило існування українського народу i зробило внесок у розвиток людської цивілізації.
Козацтво своїми історичними коренями виростало із селянства. З появою козацтва понад п'ять століть тому, вже на першому етапі його формування, відбувається заселення й відродження до життя спустошених ханськими ордами українських земель Поднiпров'я. Визначальним фактором появи й зростання козацтва стали масові втечі селян iз українських земель, завойованих сусідніми агресивними державами. На запустілих, але вільних подніпровських просторах українські селяни рятувалися від феодально-кріпосницького гноблення та іноземного панування. Вони могли працювати вільно, без примусу, на власному полі, особисто розпоряджаючись виробленим продуктом, не віддаючи його феодалові. Козаки розривали пута феодального ладу, виходили з-під влади чужоземних держав не за допомогою збройних протистоянь, повстань, а прагнули зайняти землю, де могли б докласти свої працьовиті руки до рільництва, досягнувши цього безкровним шляхом.
Отже, завдяки козацтву розвивається процес повернення втрачених українських земель, їхня колонізація та розширення життєвого простору українського народу мирним шляхом, без завоювань чужої території.
В умовах тривожного i небезпечного прикордоння з Диким Полем козацтво набуло напівгосподарського, напіввійськового характеру, воно змушене було поєднувати працю на землі зі збройною боротьбою проти турецько-татарських нападів. Український народ в умовах іноземного панування i без своєї національної держави, намагаючись забезпечити собі існування i розвиток у світі, шукаючи способів захисту, виробляючи форми самооборони та методи активної воєнної протидії збройним силам експансіоністських держав, саме з козацтва створив потужні збройні сили України.
Як відомо, збройнi сили є однією з важливих ознак державности i тому в козацтві - збройних силах українського народу була закладена ідея державности.
Козацтво - збройнi сили України - врятувало українську націю від геноциду з боку Османської імперії та її васала - Кримського ханства. У результаті Визвольної війни 1648- 1657 років під проводом Богдана Хмельницького була повалена набільшості земель України колоніальна влада Польщi, що загрожувала національним та духовним поневоленням українського народу.
Отож козацтво виконало покладену на нього історією місію i врятувало український народ вiд загибелі, що має i всесвітнє значення. Врятування кожного народу нашої планети зберігає етнофонд людства.
Козацтво змушене було воювати. Цього вимагали обставини того часу. Однак війна - це протиприродна форма виживання народу, держави, якоїсь соціальної групи i навіть окремої
Loading...

 
 

Цікаве