WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Крим (iсторичний нарис) - Реферат

Крим (iсторичний нарис) - Реферат

війська та ворожости до російської імперії. Царські заклики на весні 1855 р. про добровольців на війну, українське селянство, особливо на Київщині і Поділлі, використало для самочинного творення Українського козацького війська. Цей рух, під назвою ,,Київська Козаччина", було криваво придушено московським військом і засланням провідників на Сибір.
Хоч в кримській війні, військово-морська перевага була по стороні коаліції, одначе, 11-місячна облога Севастополя закінчилася умовою з російським урядом, за якою Крим далі залишався за російською імперією при тім без ніяких забезпечень чи полегчі для місцевого населення. Таким чином Росія мала можливість далі провадити безоглядне винищування татар та русифікацію Криму.
Заселення Криму українцями, відбувалося рівночасно з заселенням цілої степової України, з якою Крим все був у тісному контакті та творив природне і господарське продовження української території. Вкінці XVIII і XIX стол. це заселення українським селянством було дуже інтензивне і переводилося мирним шляхом, без ніякої допомоги, а скорше з перешкодами з боку російської адміністрації. Наплив українських хліборобів на Крим залежав ще від спеціяльних обставин татарського життя і побуту. Річ в тому, що татари, як колишні кочевники не були схильні до хліборобства. В старі часи татари на Криму обробляли свої лани з конечности, працею невільників, яких набирали головно з українських військових і цивільних бранців. Коли невільників бракувало, або вони вже не існували, то татари зовсім покидали хліборобську працю, більше займаючись садівництвом, скотарством і торгівлею. Коли ж кримські землі російський уряд почав роздавати своїм дворянам", тоді російські поміщики вербували хліборобів, головно з українських селян. Згодом земля переходила до рук українських селян природним шляхом, арендою і купівлею на власність.
І так протягом XIX стол. степова частина Криму опинилася переважно в руках українського селянства. Російська адміністрація записувала українців, звичайно, як "русские і тому офіційна російська статистика подавала фальшивий образ населення Криму. Все таки і за цією офіційною статистикою в 1897 р. в Криму було 63 тисячі українців, причім за окремими повітами українців було: в пов. Перекоп 22%, Євпаторія 21%, Керч 16%, Севастополь 13%, Теодосія 12 %. Натомість татари складали лише 13 % до всього населення Криму.
Перед першою світовою війною українці щільно заселювали не тільки північну, степову частину Криму, але багато українських сел було під Симферополем, де розмовляли українською мовою. Саме ті українські села доставляли до міст сільсько-господарські продукти та мали певні торговельні зносини з корінною Україною. Татарські аули жили зовсім відокремлено, своїм життям і відогравали малу ролю в економічному життю краю.
Інша ділянка життя і побуту, яка була обсаджена українцями, - це морська торговельна і особливо військова фльота. Протягом цілого XIX і початку XX стол. матроси, підстаршини і технічна обслуга Чорноморської фльоти складалася у великій більшости з українців. У Чорноморській військовій фльоті були навіть, таємні українські гуртки, що плекали національну свідомість і українські державницькі традиції поміж матросами і підстаршинами фльоти. Навіть назви військових кораблів за царських .часів залишалися ще давні українські, як ,,Гайдамака", "Запорожець", "Україна", "Кубань". Одна з севастопольских заток мала назву ще до недавна "Козацької".
Чорноморська фльота була дуже ослаблена під час російсько-японської війни 1904-1905 р. коли в морському бою в Цусимській протоці (поміж Японією і Кореєю) загинула краща частина Чорноморської фльоти. Тому під час світової війни 1914-1917 рр. Чорноморська фльота активно не виступала, навіть проти Туреччини. Життя в Криму проходило спокійно, не рахуючи тих тягарів, які населення терпіло в зв'язку з війною. Під час першої світової війни одинокий раз Туреччина зробила військову демонстрацію під Одесою, вистріливши кілька гарматних стрілень на неукріплене торговельне місто, з двох крейсерів, які позичила Німеччина для турків.
Під час революції в Російській імперії 1905 р. неспокій, заворушення і одвертий виступ проти російського царського уряду був саме на тих військових кораблях Севастополя, де екіпаж був у переважаючій більшости з українців. Повстання тих кораблів, коли були потоплені в морі офіцери московської національности, закінчилося, як відомо, перемогою тої частини фльоти, яка була обсаджена у значній частині москалями і залишилася вірна царському уряду. Одинокий дреднавт "Потьомкін" не був переможений, не піддався і причалив до Констанци в Румунії. Комендантом цього революційного корабля був свідомий українець, підстаршина фльоти Дерев'янко, а вів корабель військовий інженер, теж свідомий українець, Ол. Коваленко. Власне, на "Потьомкіну" був одинокий українець-старшина і він став фактичнимкапітаном корабля.
Російський уряд, максимально сприяючи розвитку мореплавства і товарообміну Балтійського моря, в належній мірі не дбав про такий розвиток на Чорному морі. Тому, порівнюючи, навігація кримських пристаней, була невелика. За офіційною статистикою 1911 року причалило до кримських пристаней кораблів: Євпаторії 127 кораблів 138 тис. тон, Севастополя - 70 кораблів 49 тис. тон, Теодосії 152 кор. 250 тис. тон, Керчі 35 кор. 51 тис. тон. ("Статист. Ежегодник Россіи 1913 г., Петербург 1914, XI, ст. 58).
З вибухом революції 1917 р. і розвалом російської імперії та створенням Української Центральної Ради в Києві, зразу віджили традиції української фльоти. Вже в березні 1917 р. почала діяти "Чорноморська Генеральна Рада", що складалася з українців-старшин, підстаршин, і матросів військової фльоти з осідком у Севастополі, а які перед тим гуртувалися в українських таємних організаціях "Кобзар". Чорноморська Генеральна Рада мала таку вагу, що половина кораблів фльоти пливала під українським прапором. По містах Криму постали місцеві Революційні Комітети, що спочатку складалися з росіян, українців, і караїмів (семіти з колишньої Хозарії).
Татарська національно-революційна діяльність проходила в формах, подібних до української діяльности. Про це писали і російські ,,Южн. Ведомости", підкреслюючи, що татари ,,пішли по стопах українців". Також на "З'їзді Народів" (був. російської імперії), який був організований Центральною Радою, що відбувся в Києві в серпні 1917 р., брали участь кримські татари. Делегатський з'їзд 1-2 жовтня 1917 р. в Симферополі для скликання татарського парляменту "Курултай", постановив скликати цей парлямент 24 листопада, але він не відбувся. В міжчасі в листопаді 1917 р. Українська Центральна Рада проголосила приєднання трьох північних повітів Криму до України, з чого повстав конфлікт з росіянами і татарами. В грудні 1917 р. татарський делегатський "Курултай" вибрав свій уряд і директорію з 5 осіб, на чолі з Чембеєм. Влада цього уряду не сягала на цілий Крим і взагалі не виявляла великої політичної активности.
А в скорому часі, 13 січня 1918 р., - владу в Криму захопили на короткий час російські большевики в Симферополі. За відомостями ,,Больш. Сов. Енцикльопедії" (т. 35, ст. 306-318), зв'язок цього большевицького правління з іншими кримськими містами був слабий, а кримські села зовсім не були заступлені. Одначе і цей большевицький "Центр. Испол. Комітет", як каже "Сов. Енцикльопедія", "через зраду троцкістів" виніс постанову, прихильну до Берестейського миру, який був заключений поміж Німеччиною, Україною і Росією, з визнанням Самостійної Української Народної
Loading...

 
 

Цікаве