WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна на початку ХХ століття - Реферат

Україна на початку ХХ століття - Реферат

медичне обслуговування, відсутністьполітичних прав і свобод, поглиблювали катастрофічне становище трудящих мас в Україні. Вибух народного гніву назрівав.
Отже, промисловому розвиткові Наддніпрянської України на початку XX ст. були притаманні: концентрація виробництва, утворення монополій, спеціалізація районів, значний вплив іноземного капіталу, нерівномірний розвиток українських регіонів, вищі від загальноімперських темпи розвитку, перетворення України на один з головних промислових районів Російської імперії тощо. Ці процеси, з одного боку, відображали та уособлювали розвиток української промисловості у контексті загальноросійських тенденцій, з іншого - були своєрідним підсумком дії місцевих чинників.
В аграрному секторі України у цей період зберігали свої позиції крупні поміщицькі латифундії; перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціації селянства; посилилася експлуатація народних мас; загострилася проблема аграрного перенаселення тощо. Всі ці фактори посилювали соціальну напругу, вели до загострення соціальних протиріч.
2. Поява модерністської течії в українській культурі на рубежі ХІХ і XX ст.
Зміст, форма, стильові зміни у культурі залежать не тільки від еволюції мистецтва, вони тісно пов'язані з усіма сторонами життя суспільства, з особливостями та закономірностями історичного процесу в цілому. Модернізм - це світоглядна та культурно-естетична реакція на вступ людства на рубежі XIX- XX ст. у якісно новий етап свого розвитку. У цей період на планеті відбулися глобальні зрушення, з'явилися нові явища, виникли нові тенденції: відчутно посилилася єдність світу, взаємозалежність народів і держав й водночас загострилися міждержавні протиріччя, різко зросла загроза світового конфлікту.
Розвиток поліграфії, поява телефону, радіо, кіно посилили інтенсивність інформаційного обміну, заклали основи індустріалізації культури. Суспільне життя дедалі більше набуває рис масовості, що зумовлює концентрацію робочої сили в економіці та формування масових суспільно-політичних рухів у політичній сфері. Прогресуюча соціально-економічна диференціація спричиняє зростання політизації суспільного життя, появу на історичній сцені політичних партій, які активно претенду-ють на владу. Все це відбувається на фоні глибокої кризи класичного європейського світобачення, яке у нових умовах виявилося нездатним адекватно оцінити світ, що проходив стадію модернізації. Людина знову відчула свою самотність, слабкість і непотрібність.
"Звідки ми, хто ми, куди ми йдемо" - так називається одна з символічних картин французького художника нової мистецької хвилі Поля Гогена. Саме ці болючі питання на рубежі XIX та XX ст. гостро постали не тільки в культурі, а й у житті всього суспільства. Свої відповіді на них у культурній сфері запропонував модернізм (від франц. moderne - новітній, сучасний). Ця доволі оригінальна художньо-естетична система об'єднувала декілька відносно самостійних ідейно-художніх напрямів та течій - експресіонізм, кубізм, футуризм, конструктивізм, сюрреалізм та ін.
В українській літературі першим модерністські гасла висунув 1901 р. поет М. Вороний, який на сторінках "Літературно-наукового вісника" у програмному відкритому листі закликав повернутися до ідеї "справжньої запашної поезії", тематично і жанрово розширити існуючі у тогочасній літературі рамки. Естафету в М. Вороного прийняла група галицьких письменників "Молода муза" (П. Карманський, В. Пачовський, О.Луцький та ін.), яка 1907 р. оприлюднила свій маніфест, що містив критичні заува-ження щодо реалізму в літературі та орієнтувався на загальноєвропейські зразки та тенденції.
У цей час у культурній сфері чітко вимальовуються дві тенденції - збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та пересадження на український ґрунт новітніх європейських зразків художнього самовираження (модернізм). Своєрідною синтезною моделлю народництва і модернізму стала "нова школа" української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Черемшина), яка в своїй творчості органічно поєднувала традиційні для вітчизняної літератури етнографізм, розповідь від першої особи з новітніми європейськими здобутками - символізмом та психоаналізом. Характерною рисою розвитку українського варіанту модернізму в літературі був значний вплив романтизму, що пояснюється як традицією, так і ментальністю українського народу, для якого романтизм є органічним елементом світобачення будь-якої доби.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. стиль модерн набуває поширення і в українській архітектурі, що виявилося у геометрично чітких лініях споруд, динамічності їхніх форм. У цьому стилі побудовано залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший в Україні критий ринок (Бессарабський). Найяскравішими постатями архітектурного модернізму були К. Жуков, О. Вербицький, М. Верьовкін та ін. Пошуки та експерименти архітекторів-модерністів мали на меті забезпечити максимальну функціональність будівлі, зберігай при цьому чіткість у лініях фасаду.
Українська скульптура початку XX ст. теж не уникла модерністських починань. Під впливом західних мистецьких шкіл формується плеяда українських скульпторів-модерністів - М. Гав-рилко, М. Паращук, В. Іщенко, П. Війтович та ін. їхній творчості властиві контрастні світлотіньові ефекти та глибокий психологізм. Зірка світового масштабу О. Архипенко збагатив мову пластики XX ст.: він змусив порожній простір стати органічним і дуже виразним елементом композиції. Цьому неперевершеному майстрові належать "Ступаюча жінка", "Жінка, яка зачісується" та інші твори.
У живописі прихильниками модерністських експериментів були М. Жук, О. Новаківський, В. та Ф. Кричевські та ін.
Український варіант модернізму був досить своєрідним і мав свої особливості. Через те що українські землі не мали власної державності, були роз'єднані і перебували в статусі провінцій, суспільний розвиток у них був уповільненим порівняно з провідними європейськими країнами, тому і конфлікти між цивілізацією і культурою, художником і суспільством не були такими гострими. Ці фактори і визначили приглушений, слабовиражений, нерозвинутий характер українського модернізму. Окремі злети світового рівня тільки відтіняли загальну провінційність та глибоку традиційність української культури. Український модернізм не сформувався як національна самобутня течія, а виявлявся лише у творчості окремих митців.
Отже, своєрідність українського варіанту модернізму полягає і в тім, що він із естетичного феномена перетворився на культурно-історичне явище, став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Він ніби символізував перехід українського суспільства від етнографічно-побутової самоідентифікації, тобто виокремлення себе з-поміж інших, до національного самоусвідомлення - визначення свого місця і ролі в сучасному світі.
Loading...

 
 

Цікаве