WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Чорноморський флот в період діяльності. Центральної ради, Гетьманату та Директорії - Реферат

Чорноморський флот в період діяльності. Центральної ради, Гетьманату та Директорії - Реферат

контр-адмірала В.Клочковського та всебічній підтримці з боку Військового міністерства та Уряду було вирішено питання щодо повернення кораблів Україні. Разом з тим Військовим міністерством було підготовлено та розглянуто низку законів, у тому числі й про корпус старшин, військово-морську санітарну справу, про військово-морських представників за кордоном; відпрацьовувались штати корпусу морської охорони узбережжя. Затверджено Раду міністрів морських справ, до складу якої повинні були увійти найбільш досвідчені адмірали та старші флотські офіцери. Надзвичайно важливим для існування флоту стало затвердження в бюджеті державних коштів на потреби флоту та Дунайської флотилії [25].
Після повернення німцями більшості кораблів, що базувалися в Севастополі, до складу українських морських сил 11 листопада 1918 року було оголошено наказ гетьмана про затвердження бойового складу флоту, а також про призов на службу офіцерів та матросів, звільнених під час захоплення німцями кораблів [26] Передбачалося для нової комплектації важливих посад організувати призов військовослужбовців з числа резерву флоту, але виключно громадян Української Держави. Цим же наказом були передбачені деякі зміни в структурі вищого керівництва флоту. Контр-адмірала А.Покровського було призначено Міністром військових справ Української Держави, заступниками якого стали: контр-адмірал М.Максимов в Одесі та контр-адмірал Гадд у Києві.
Наказом по морському відомству від 13 грудня 1918 року № 684/47 було встановлено затверджену Радою Міністрів суму для підтримки флоту 23.944.780 карбованців [27].
Трагічно склалася доля кораблів, що вийшли з Севастополя 29 квітня 1918 року під командою контр-адмірала Сабліна. Німецька загроза викликала занепокоєння моряків-чорноморців, особливо тих, що знаходилися під впливом більшовицької ідеї. Користуючись цим, 23 квітня 1918 року російська Рада Народних Комісарів видає наказ залишити Севастополь і перебазуватися до Новоросійська [28]. Цей наказ ще більше загострив ситуацію на флоті. Сім днів у військових частинах і на кораблях точилися гострі дебати, на яких відстоювалися, нав'язувалися діаметрально протилежні точки зору, одна з яких визначала три позиції: 1)не виконувати наказу Ради Народних Комісарів РРФСР від 23 квітня про передислокацію флоту, а залишитися в Севастополі та прийняти присягу на вірність Україні, - цю позицію відстоювали прихильники українських політичних партій; 2)представники проросійської орієнтації вимагали виконання розпорядження Ради Народних Комісарів та виходу в море у напрямку Новоросійська; 3)найбільш радикальну позицію зайняли ліві комуністи, послідовники ідей Л.Троцького, які вимагали розпочати бойові дії проти Німеччини, не визнаючи брестської домовленості, та продовження війни до повної перемоги.
29 квітня 1918 року, з підняттям жовто-блакитних прапорів на щоглах бойових кораблів, гострі дебати припинилися. Відчувши реальну загрозу втрати контролю над кораблями, як проросійські сили, так і більшовики почали шалену агітацію проти Центральної Ради, висуваючи як головний аргумент наближення німців до Севастополя. Переконуючи команди кораблів в тому, що це призведе до неодмінного затоплення кораблів як військової здобичі, а моряків - у полон. Найкращим аргументом більшовицької агітації стало зайняття позицій німецькою важкою артилерією на Братському кладовищі проти Костянтинівської батареї. Позиції забезпечували контроль над бухтою та ставали прямою загрозою для кораблів [29]. Це була остання крапка, яка прискорила розв'язку. Ситуація погіршувалася ще й завдяки відмові німецького командування у Криму провести переговори з моряками, які хотіли висловити свою точку зору до Чорноморського флоту. Невідомим для флоту залишилось ставлення українського уряду: на флот так і не надійшла відповідь на телеграму командувача флотом про визнання над собою зверхності українських законів.
Шукаючи вихід, представники кораблів флоту 29 квітня прийняли постанову: не коритися новому уряду та не передавати кораблі німцям. Виконуючи рішення зборів, контр-адмірал М.Саблін віддав наказ на бойовий перехід флоту до Новоросійська. Чотирнадцять бойових кораблів залишилися в Севастополі під українськими прапорами, дев'ятнадцять вийшли у відкрите море, взявши курс на Новоросійськ і 1 травня 1918 року стали на новоросійському рейді. Але й після цього ситуація навколо кораблів не втратила своєї гостроти.
1 травня 1918 року німецькі війська повністю опанували Севастополем, об'явивши всі кораблі тимчасово полоненими. Декілька бойових кораблів та суден забезпечення, в тому числі й есмінець "Зоркій", було укомплектовано німецькими моряками і використовувалися для потреб німецького командування. Крейсер "Прут", який до 1915 року входив до Турецької ескадри, носив назву "Меджедіє" та був затоплений під Одесою і після ремонту включений до складу Чорноморського флоту, було повернуто Туреччині [30].
Доля кораблів флоту, що вийшли із Севастополя, не оминула уваги командувача німецьким контингентом в Україні генерал-фельдмаршала Германа фон Ейхгона. Німцями було висунуто в ультимативній формі низку вимог до Радянської Росії щодо негайного повернення кораблів до Севастополя. Російський уряд змушений був відреагувати на них, адже вихід кораблів із Севастополя був відвертим порушенням умов Брестського договору, під яким стояли підписи в тому числі і радянських представників. Дев'ятого червня радянський уряд сповістив про готовність повернути кораблі Українській державі, хоча виконувати домовленості більшовики не збиралися. На телеграмі, що вийшла 24 травня 1918 року на адресу Новоросійської бази залишилася власноручна помітка, зроблена В.Леніним: "ніяка передача кораблів ворогам революції неможлива". Категоричні вимоги щодо знищення флоту, в яких відкрито вказувалося на необхідність… потоплення кораблів, повторно надійшли 9 та 13 червня. Незрозуміла метушня з боку більшовицького уряду. Суперечливі вказівки з насторогою сприймалися на кораблях. В Новоросійську, як і на рейді в Севастополі, знову назрівав розкол флоту та неминуче протистояння різних політичних, національних течій та поглядів. Три точки зору знайшли своїх прихильників серед екіпажів кораблі. Перша -виконати розпорядження Совнаркому та потопити флот - прихильниками цієї ідеї залишилися більшовики. Друга - повернутися до Севастополя під владу Української Держави, не підпорядковуючись німцям. Третя - вести боротьбу до переможного кінця, не визнаючи умов Брестського договору - прихильниками якої були ліві комуністи.
16 червня 1918 року, з метою прийняття остаточного рішення, був проведений загальнофлотський референдум, результати якого засвідчили: 450 моряків підтримували позицію Леніна про знищення флоту, 500 проголосували про повернення до Севастополя, 1000 чоловік від прийняття рішення утрималися.
Підкоряючись рішенню більшості, командир ескадри кораблів, капітан 1 рангу О.Тихменєв, 17 червня віддав наказ залишити рейд: в ніч на 18 червня прямувати до Севастополя. Після повернення цих кораблів Чорноморський флот Української Держави складався з шести лінкорів, двох крейсерів, чотирнадцяти есмінців, двох міноносців, а також декількох десятків допоміжних суден. Все це в загальній кількості складало 70 відсотків колишнього
Loading...

 
 

Цікаве