WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Чорноморський флот в період діяльності. Центральної ради, Гетьманату та Директорії - Реферат

Чорноморський флот в період діяльності. Центральної ради, Гетьманату та Директорії - Реферат

українські ради. Найбільш впливові організації були засновані на лінкорах "Іван Злотоустий", "Св. Євстафій", "Ростислав", крейсерах "Кагул", "Прут", мінній бригаді, ескадреному міноносці "Завидний", флотському пів екіпажі [11].
На відміну від Балтійського флоту, де фактично вплив більшовиків був необмежений, на Чорноморському флоті їхні гасла сприймалися з відвертою насторогою. Більшовицькі ідеї, агітаторами яких виступали не українські елементи, не знаходили послідовників серед матросів, gthtdf;yf 75 відсотків яких були призвані на флот з українських земель [12]. Більш зрозумілим для них були гасла та маніфести, які надходили з Києва від щойно утвореного українського уряду. Але цей сприятливий момент був безповоротно втрачено. Нерішуча військова політика Центральної Ради, що спиралася на погляди соціалістичних партій, лозунгом яких стає ліквідація регулярної армії та заміна її народною міліцією, завдає флоту важкого удару.
Незважаючи на це, активна позиція моряків-чорноморців стимулювала відправку з Києва до Севастополя представника військового Генерального комітету. Він увійшов до складу штабу Командувача Чорноморським флотом з метою координації спільної діяльності.
В жовтні 1917 року в Києві утворюється Морська генеральна Рада, звернувшись до якої, представники 3-го Всеукраїнського військового з'їзду вимагали прискорити українізацію Чорноморського флоту. Розуміючи складну ситуацію, моряки-чорноморці не тільки чекали допомоги від уряду, але, із свого боку, робили все можливе для підняття його авторитету.
9 листопада 1917 року до Києва для підтримки Центральної Ради відбуває бойовий загін моряків у складі 700 чоловік. У столиці саме цей загін започаткував формування "Окремого морського куреня імені гетьмана Петра Сагайдачного". Загін активно виступав проти більшовизму і майже весь загинув на вулицях Києва під час боротьби з більшовицькими загонами, які вдерлися з червоної Росії.
У грудні 1917 року урядом Центральної Ради було затверджено Закон "Про утворення Генерального секретаріату Морських справ", який передбачав призначення на посаду Генерального секретаря Морських справ Д. Антоновича [13]. Після призначення секретаря Морських справ діяльність міністерства суттєво пожвавилася. 14 січня 1918 року було прийнято "Типовий закон про флот УНР", згідно з яким кораблі колишнього імперського флоту, як військові, так і транспортні та торгівельні, проголошувалися флотом УНР. Упровадженню в життя цього закону зашкодила україно-більшовицька війна, внаслідок якої Київ тимчасово був окупований більшовицькими військами.
Невдачі українського уряду викликали активізацію антиукраїнського руху в Криму, особливу активність у цей час розпочинають більшовики, в першу чергу, через вплив на флот. Виконуючи постанови Ради Народних Комісарів РСФСР, більшовицькі організації починають шалену кампанію саботажу та диверсій. Ситуація навколо флоту погіршується й тим, що в Сімферополі та Севастополі фактично влада переходить до Рад робітничих та селянських депутатів, які відразу підпадають під вплив більшовиків. В цей же час у Бахчисараї утворюється альтернативна влада, яку очолює представник ісламської партії "Міллі Фірка" Челебєєв. Усе це, а, в першу чергу, відсутність рішучих дій з боку Центральної Ради та внаслідок суб'єктивних причин, суттєво погіршило ситуацію навколо флоту. Ще більш негативні наслідки мали місце після виходу додатку до "Тимчасового закону про флот УНР", оголошеного 13 березня 1918 року. Знаходячись у полоні соціалістичних ідей та загальної революційної ейфорії, новий уряд скасував примусову службу на флоті. На зміну їй вводилося добровільне поповнення флоту на підставах принципу народної міліції, що для флоту на той час означало повний крах та руйнування [14].
Більшовицька агресія проти України змушувала вести негайні пошуки союзника. Орієнтація на країни Антанти стає неможливою з декількох суттєвих причин. В першу чергу тому, що це означало б продовження світової війни, по-друге, УНР була відрізана від країн Антанти фронтом, тому підтримка з їх боку була неможлива. Переговори із країнами австро-угорського блоку були останньою надією на порятунок УНР. Але для проведення цих переговорів, починаючи з 27 грудня 1917 року (9 січня 1918), та укладення відповідних угод необхідно було вирішити головне питання: Україна повинна була стати самостійною державою, замість того, щоб бути федеративною частиною іншої країни. Саме тому, скориставшись оголошеною на переговорах перервою з 5-го до 6-го (18-19) січня 1918 року Центральна Рада проголошує ІV Універсалом незалежність Української Народної Республіки, закликаючи український народ стати на оборону своєї суверенності [15].
Слід зазначити, що в той час, коли в Бресті проходили переговори, вороже кільце навколо Києва помітно звужувалося. 23 січня (5 лютого) 1918 року більшовицькі загони армії Муравйова розпочали обстріл Києва, внаслідок чого, за згадками очевидців, місто поступово перетворювалося "… на щось подібне до пекла". Не маючи в своєму розпорядженні дальнобійних гармат та не бажаючи марних втрат серед міського населення, Рада міністрів і Центральна Рада залишають Київ і, в період з 25 по 26 січня (з 7 по 8 лютого) 1918 року, перебираються в Житомир.
Не дивлячись на це вкрай несприятливе становище, 27 січня (8 лютого) 1918 року завдяки зусиллям молодої української дипломатії було підписано мирний договір між УНР та австро-німецьким блоком. Договір передбачав припинення війни між сторонами, поновлення кордонів 1914 року, відмову від контрибуцій та укладення торгівельних угод. Але в той час, коли українська делегація святкувала підписання договору в Бресті, звірства більшовиків в Україні досягли свого апогею. Загони Муравйова влаштували різню, яку Київ не бачив із часів татаро-монгольської навали. Тільки 27 січня (9 лютого) 1918 року в Києві було закатовано близько трьох тисяч чоловік. Новий більшовицький комісар В. Затонський не міг приховати своїх почуттів: "Ми увійшли в місто: трупи й кров".
Прагнучи зупинити більшовицьку агресію, не маючи відповідних власних військових сил, Центральна Рада була змушена звернутися до союзників за військовою допомогою [16]. 12 (25 лютого) розпочався спільний наступ українських та австро-німецьких військ. Першого березня 1918 року, після 19 днів більшовицької окупації, в Києві знову запрацювали українські органи влади.
Вибиті з України більшовицькі частини потягнулися до Криму де їх гостинно приймало "Крымское Советское Правительство".
Питання володіння Кримом не залишилось поза уваги як Українського уряду, так і німецького командування. Попередні домовленості визначали окупацію Криму силами німецького контингенту. Для цього згідно детально розробленогоплану, в районі міста Катеринослава було зосереджено декілька дивізій для проведення операції в Криму [17].
Захоплення Криму німцями привело би і до втрати контролю над Чорноморським флотом, чого Український уряд допустити не міг.
З цією метою було створено окрему групу під командуванням полковника Петра Болбачана у складі 5000 піхотинців, кінного полку, декількох артилерійських батарей та бронепотягу [18].
Розраховуючи виключно на власні сили, не зважаючи на застережливі повідомлення розвідки про створення
Loading...

 
 

Цікаве