WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Церковно-релігійна діяльність Івана Огієнка (1917-1947 рр.) - Реферат

Церковно-релігійна діяльність Івана Огієнка (1917-1947 рр.) - Реферат

бідних дітей українських біженців, налагоджував контакти як з духовними провідниками українських, так і інших православних церков за кордоном, не забуваючи на жодну мить про відродження Української автокефальної православної церкви.
Реалізації своїх намірів він підпорядковував видавничу діяльність. У тарнівський період його еміграції було створено благодійне видавництво "Українська Автокефальна Православна Церква", звідки вийшла значна кількість церковно-релігійної літератури. І.Огієнко в ньому поєднував обов'язки редактора, коректора, автора, менеджера. Книги цього видавництва знаходили свого читача як на еміграції, так і в інших землях, заселених українською людністю, починаючи від Холмщини і Волині аж до Канади і Америки. Здійснювалися ці заходи на благодійні внески українців-емігрантів та чужинських меценатів, які робили їх, зважаючи на високий авторитет Івана Огієнка, а також частково коштом уряду УНР.
Долаючи повсякденні труднощі, шукаючи виходу з складного становища, домагаючись єдності української церкви, І.Огієнко знайшов у цьому питанні порозуміння з митрополитом УГКЦ А.Шептицьким, який у скрутні часи надавав всіляку підтримку і допомогу своєму духовному однодумцеві.
Дбаючи про такі форми самостійництва Української церкви, які б відповідали державним інтересам української нації і були б логічним завершенням самої ідеї про церковну автокефалію, І.Огієнко підпорядковував їй, коли став викладачем в Українській учительській гімназії у Львові і професором православного відділу теологічного факультету у Варшавському університеті.
На початку 30-х рр. ХХ ст., коли в Польщі посилилася антиукраїнська політика її уряду і професор Огієнко був позбавлений роботи у Варшавському університеті, він діяв у галузі наукових досліджень, зокрема на теренах україністики Огієнко приступив до реалізації видання 30-томної "Бібліотеки українознавства" та взявся за переклад українською мовою Біблії.
Зростання авторитету православної церкви, до якої на початку 30-х рр. ХХ ст. належало близько 2 млн. українців, викликало серйозне занепокоєння в урядових колах Польщі, які прагнули зупинити або пригальмувати цей процес. З їх розпорядження з 1937 р. почалося примусове окатоличення православних віруючих, нищення українських православних храмів або їх перетворення на костьоли. За таких трагічний обставин І.Огієнко був висвячений у жовтні 1940 р. на єпископа Холмсько-Підляської єпархії, а в березні 1944 р. на соборі єпископів Варшавської митрополії Івана Огієнка - Іларіона було висвячено на митрополита Холмського і Підляського. І.Огієнко у цей період докладав максимум зусиль, щоб і католики, і православні жили і діяли у повній, братерській згоді, щирій любові і взаємному порозумінні. Проте миротворчі зусилля нового душпастиря української церкви, м'яко кажучи, не влаштовували польської влади, і вона в 1944 р. вдалася до спроби знищення українського православ'я, яка супроводжувалася руйнуванням православних церков і великими людськими жертвами - за 1942-1944 рр. на Холмщині у міжконфесійному конфлікті загинуло близько 5 тисяч українців.
На польських теренах Огієнко провів майже 24 роки свого емігрантського життя, плекаючи надію повернутися в Україну. Але Друга світова, яка наближалася до свого завершення, зруйнувала плани і наміри та долі багатьох людей. Митрополита Іларіона вона теж не обійшла стороною. Влітку 1944 р., німці, відступаючи, знищували все на своєму шляху. В цих умовах владика Іларіон організував евакуацію найнеобхіднішого майна єпархії. Мережа українських церковних приходів, з такими труднощами відновлювана всі роки митрополитом Іларіоном, була розгромлена. Але потрапивши до Швейцарії, а потім і до Канади, Іван Огієнко до скону боровся за українську церкву, за соборну Українську державу, яка в кінці ХХ століття стала реальністю.
Враховуючи його відданість українській ідеї, вклад у розвій української культури, його практичні діяння в національно-визвольних змаганнях 1917-1920 років, невтомну працю для України в еміграції, Спілка письменників України, Всеукраїнське товариство Івана Огієнка, Житомирська обласна рада народних депутатів та Фонд сприяння розвитку мистецтв України заснувли багатогалузеву премію його імені. Урочисте вручення премій першим лауреатам у галузі літератури і мистецтва, в галузі науки і освіти, в галузі громадської, політичної та церковної діяльності відбулося в день пам'яті Огієнка - 29 березня 1995 року на його батьківщині в містечку Брусилові на Житомирщині.
Завдяки клопотанням українськоїгромадськості в діаспорі у 115-ту річницю від дня народження видатного українського вченого, державного і церковного діяча та 25-ту - від дня його смерті ЮНЕСКО оголосило 1997 рік "Роком Івана Огієнка".
Цими заходами було зроблено важливий крок у справі повернення імені Івана Огієнка - людини енциклопедичних знань, праці й обов'язку - українському народові.
Список використаних джерел і літератури
1. Білан А. Іван Огієнко // Українська культура. - 1992. - №1. - С.12-13.
2. Білокінь С.І. Церковна інтелігенція Наддніпрянщини в 1917-1920рр. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - Вип.2. - К., 1992. - С.19-24.
3. Біленко Т Мова як елемент національного релігійно-церковного життя (У світлі візій І.Огієнка) // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження: Наукові доповіді другої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. 18-19 лютого 1997 р. До 115-річчя від дня народження. - Кам'янець-Подільський - Київ, 1997. - С.55-56.
4. Войсович Г. Політичний вимір творчості І.Огієнка. - Там же. - С.103-105.
5. Винниченко В. Відродження нації: В 3-х ч. - Ч.ІІІ. - К., 1991. - 542 с.
6. Вісник Української Народної Республіки. - 1919. - Ч.48. - 5 жовтня.
7. Войнаренко О. З гетьманський часів: Спогади самовидця з року 1918. - Детройт, 1950. - 30 с.
8. Гай Ю. З ким і проти кого: ганебний шлях петлюрівщини та її спадкоємців. - К., 1980.
9. Гирич І. Іван Огієнко // Хроніка життя і спадщина // Старожитності. - 1992. - Ч.4.
10. Державний вісник. - 1918. - 29 серпня.
11. Довгий О. З історії Української Церкви // Золоті ворота. - 1993. - №5.
12. Домонтович В. Університетські роки // З іменем святого Володимира: У 2-х т. - К., 1994.
13. Доценко О. Літопис Української революції. Матеріали й документи до історії Української революції. - Т.ІІ. - Кн.4. 1917-1923. - Київ - Львів, 1923. - 364 с.
14. Дудко О. Олександр Гнатович Лотоцький: на шляху до автокефалії української церкви // Наук. записки: Збірник праць молодих вчених. - Т.4. - К., 1999. - С.195-205.
15. Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923. - Т.1. Доба Центральної Ради // Березіль. - 1992. - №1. - С.101-131.
16. Ефремов С. Трагедия молодого украинского ученого // Рус. слово. - 1910. - 10 янв.
17. Завальнюк О. Державна співпрацю І.Огієнка і С.Петлюри у 1919-1920 рр. // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження: Наук. доповіді другої Всеукраїнської наук.-теорет. конференції.
Loading...

 
 

Цікаве