WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Церковно-релігійна діяльність Івана Огієнка (1917-1947 рр.) - Реферат

Церковно-релігійна діяльність Івана Огієнка (1917-1947 рр.) - Реферат

- Саватій і єпископ Люблінський Тимофій. Це дійство відбулося в Холмі, на святій Даниловій Горі, у стародавньому кафедральному соборі, збудованому ще в ХІІІ ст. українським князем Данилом, за великої кількості віруючих та депутацій від багатьох українських еміграційних установ і організацій відбувся урочистий акт наречення архімандрита Іларіона в єпископа Холмського і Підляського.
Безпосередній свідок тих подій інженер А.Несторенко згадував про ті урочистості, що тривали кілька днів у Холмі. "Уся Данилова Гора, - писав він, - була тоді пишно прибрана й удекорована українськими жовто-блакитними прапорами й сотнями електричних ламп. Увечері і вночі ті лямпи ясно освітлювали всю Св.Данилову Гору і під час урочистих днів. А крім того в різних місцях цієї Гори були розставлені радіо гучномовці і службу божу було чути й назовні собору...".
Серед тих, хто першим привітав і морально підтримав Іларіона у новій для нього ролі душ пастиря занедбаної і понівеченої Холмсько-Підляської єпархії, був митрополит УГКЦ Андрій Шептицький - справжній подвижник української справи в Галичині, який своїми мудрими діями справляв значний вплив на політичне життя Західної України. В листі до Огієнка, надісланому зі Львова 21 жовтня 1941 р., митрополит Андрій писав: "Вашому преосвященству бажаю, щоб Ви в Холмщині, а, може, і в цілій Україні відновили віру Св.Володимира і митрополита Іларіона".
Відтоді між провідниками двох гілок українського православ'я зав'язалися тісні стосунки, відбувалося жваве листування. У листі-відповіді Іларіон щиро ділився зі своїм однодумцем болями і труднощами, які постали перед ним на початковому етапі душпастирської місії. В листі від 14 листопада 1941 р., звертаючись до Шептицького, він писав: "Один довгий та тяжкий рік я присвятив справі відновлення Української церкви в моїй сильно занедбаній та понівеченій Холмсько-Підляській єпархії. За рік вдалося немало зробити.
На жаль, тільки маю одну поважну перешкоду при відновленні стародавньої Української церкви, не згадуючи про перешкоди сильніші, вищі. Справа в тому, що наша вирішальна Українська інтелігенція, розагітована несумлінними одиницями, часом не розуміється на тому, в чому саме найперше мусить полягати відновлення старої Української церкви, чи правильніше - дерусифікація її - вона сліпо бачить це тільки в Богослужінні живою українською мовою й вимагає насильного запровадження цього, зовсім не цікавлячись відновленням самого духу давньої української церкви. Вона не розуміє, що можна правити служби Божі по українському, а це церква позостанеться все-таки московською по духові, традиції, ідеології і т.д. Цебто, підмінюється внутрішній животворящий дух зовнішньою мертвою формою, як то було з катом України москалем Постишевим, що носив українську вишивану сорочку...".
В подальшому стосунки обох душпастирів склалися як теплі і приязні. Про це пересвідчуємося з їх листування. Так, в листі від 21 жовтня 1941 р. митрополит Шептицький підкреслював: "Прохаю Ваше Високопреосвященство про молитви до себе. Покликаюсь на давнє й добре знайомство, яке смію назвати приязню". Про своє ставлення до віруючих греко-католиків митрополит Іларіон висловився так: "З повною любов'ю, як батько їх рідний, ставлюся й до греко-католиків, бо національно ми один народ, одні в нас мрії, одні завдання, яких ми ніколи не сповнимо, коли будемо розбиті та розсварені. Тому "за з'єданання всіх господу помолімось!".
Обидва ці діячі-державотворці, патріоти Української держави, мали однакові погляди на можливості й потребу об'єднання своїх двох церков - УГКЦ і УАПЦ. Митрополит Іларіон глибоко вірив, і цю віру він висловив у листі до Шептицького, що "Українська Православна Церква", позбавлена чужих їй московських привнесень, і церква Греко-католицька, очищена від чужих нам латинських добавок, обидві церкви ці "наблизяться одна до одної, як дві рідні сестри".
Аналогічні ідеї і щирі наміри щодо зближення, а потім і об'єднання цих обох церков виражав митрополит Шептицький в своїх листах до українських православних архієреїв (30 грудня 1941 р.) і української православної інтелігенції (3 березня 1942 р.), які були опубліковані в газеті "Краківські вісті", Він, зокрема, писав: "Для осягнення наших національних ідеалів треба нам єдності... якнайбільшої єдності. Між роздорами, що ділять українців, не останнє місце займають релігійні справи, в яких ми поділені. А, безперечно, релігійна єдність була б могутнім товчком, осягнення національної єдності. Тому, думаю, що кожний український патріот повинен зробити все, що може помогти до здійснення такої релігійної єдности".
Виконуючи обов'язок українського патріота, Шептицький підкреслює, що "...зближення і взаємне пізнання необхідні для осягнення національної єдності".
Дуже хотів митрополит Іларіон дожити до тієї історичної події й побачити її своїми очима, осягнути власним розумом. В ім'я цього він трудився, докладав усієї своєї вольовитості і невтомності для реалізації цієї ідеї, незважаючи на втому і численні перешкоди.Довгі й важкі воєнні роки він весь час закликав і католиків, і православних до повної братерської згоди, до щирої любові й взаємного сусідського порозуміння. Аби не давати найменшого приводу до чергових провокацій, Іларіон 5 листопада 1940 р. звернувся до священиків своєї єпархії з проханням ніякої політичної роботи серед віруючих своїх приходів не проводити, а займатися суто церковними справами.
Митрополит Іларіон в цьому був взірцем для інших. Так, його промову на ІІІ з'їзді деканів Холмсько-Підляської єпархії, що відбувся 10 липня 1942 р., на якому свідомо обминалися гострі політичні питання, а ставилися суто церковні: соборність Української церкви, служімо своєму народові, служба церкві, служба пастирська, служба учительська, служба в школі, культурно-освітня служба, церковні братства, місійна служба, мова священика, будь прикладом для рідних, будьмо пастирями добрими, ідеологія Української церкви.4
На превеликий жаль, миротворчі зусилля нового душпастиря української церкви, м'яко кажучи, не влаштовували польської влади. З початком 1944 р. польський уряд вдається ще до однієї, надто жорстокої і цинічної спроби знищення українського православ'я, що нічим не може бути виправданим. Уряд Польщі вдався до справжнього терору, що чинився озброєними польськими загонами проти беззахисних українських віруючих. Лише протягом двох тижнів березня 1944 р. в одному лише Губешівському повіті в результаті такого кривавого погрому загинуло понад дві тисячі православних. А за період 1942-1944 рр. на Холмщині було вбито у міжконфесійному конфлікті близько п'яти тисяч українців. Саме в ці трагічні часи - 16 березня 1944 р. на соборі єпископів Варшавської митрополії Іван Огієнко було висвячено на митрополита Холмського і Підляського.
Поруйнування українських православних церков тривало і в наступному. Тому 4 квітня 1944 р. Іларіон у своїй резиденції на святій Даниловій Горі у Холмі, в соборі Пречистої діви Марії, пише глибоко стурбоване, емоційне й проникливе "Звернення до духовенства та православних українців, католиків-поляків Холмщини і Підляшшя про бажання
Loading...

 
 

Цікаве