WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Церковно-релігійна діяльність Івана Огієнка (1917-1947 рр.) - Реферат

Церковно-релігійна діяльність Івана Огієнка (1917-1947 рр.) - Реферат

Огієнко як церковний та громадський діяч і як учений". Вона була присвячена 20-літтю наукової праці Огієнка. А чеський університет в Брно, пошановуючи значний внесок ученого-емігранта в дослідження слов'янської культури, а також високо поціновуючи монументальну працю "Українська мова XVI віку і Крехівський Апостол 1560 р.", присудив йому ступінь доктора
філософії.
Отже, все це засвідчує про стійку протидію, негативне ставлення до І.Огієнка польських офіційних чинників, принаймні на міністерському рівні. На цьому, очевидна, дидактична праця видатного українського вченого професора Івана Огієнка у Варшавському університеті завершилася насамперед через протидію офіційної влади і посилення реакційних тенденцій у політиці в галузі вищої школи.
В 1932 р. у зв'язку з посиленням в Польщі антиукраїнської політики уряд цієї країни дав вказівку адміністрації університету звільнити з професорської посади І.Огієнка з формулюванням "за спротив полонізації православних студентів".
Більш точні дані про причини звільнення з посади залишив інженер А.Несторенко, який саме тоді навчався у Варшаві й добре знав професора Огієнка. Він писав: "Популярність професора Івана Огієнка серед українського студентства і його великий вплив на те студентство не подобались польському міністерству освіти, а до того ж іще те міністерство завжди кривим оком дивилося на його надзвичайно плідну діяльність для Української церкви. Воно не могло не визнати в ньому чоловіка для Польщі небезпечного. За аналогічним звинуваченням польська шкільна рада, як відомо, раніше усунула його з посади викладача української мови і літератури Львівської учительської семінарії.
Втративши кафедру і сталий заробіток, професор Огієнко продовжує діяти в галузі наукових досліджень, зокрема на теренах україністики. 1933 року він засновує у Варшаві науково-популярний місячник "Рідна мова", який виходив до початку Другої світової війни, а з 1935 року - журнал "Наша культура". Він приступив до реалізації видання на еміграції 30-томної "Бібліотеки українознавства". Одночасно взявся за переклад українською мовою Біблії, пише ланцюг задуманих ще в Україні наукових досліджень.
А в наступному у зв'язку з збігом обставин, що, очевидно, мало певну закономірність, Іван Огієнко, а точніше, життя, вносить корективи в його життєвий шлях і діяльність. Він стає Предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви на теренах Польщі, що охоплювали населені українцями райони Холмщини і Підляшшя. Обраний на цю посаду Огієнко був за надзвичайно трагічних для польських українців обставин. Після розриву з Московською патріархією у 1924 р. православна церква у Польщі проголосила про свою автокефалію й почала активну організовуватися. Авторитет цієї церкви серед українського населення швидко зростав і на початок тридцятих років ХХ ст. вона налічувала на польській частині Волині, Полісся та Холмщини близько двох мільйонів українців. Процес українізації навчального процесу в семінаріях, під час церковних відправ, релігієзнавчих видань активно розвивався знизу, водночас на верхніх рівнях церковної ієрархії зберігалися впливи Московського патріархату.
За таким активним поступом українського православ'я польський уряд стежив з занепокоєнням. І якщо ренесанс УГКЦ на підвладній йому території вимушено терпів, зважаючи на протекцію цієї церкви з боку Риму, то з Українською православною церквою вирішив учинити дуже жорстоко.
З офіційного розпорядження Варшави з 1937 р. почалося примусове окатоличення православних віруючих, насильницьке перетворення на костьоли українських православних храмів. У місцях, де віруючі чинили найбільший опір цій нарузі, церкви спалювали або руйнували. Лише 1938 року на Холмщині та Підляшші православні втратили понад 300 церков: 151 церкву поляки зруйнували дощенту, а 153 - перетворили на костьоли .
З початком Другої світової війни українське громадянство Польщі, будучи стурбованим подальшим наступом католицтва на православну меншину, все найстійливіше ставило питання перед вищим православним керівництвом про його заміну більш досвідченими, сильними духом і знаннями провідниками.
Поряд з цим для українських віруючих мати свого єпископа з числа українців, мало принциповий характер ще й тому, що духовний керівник Православної церкви у Польщі митрополит Діонисій, як і його послідовник Серафим, як і єпископат, проводив на цих теренах русофільську і пропольську політику, що однаково були згубні для Української церкви. Українське ж населення Польщі, як і автохтонне, так і емігранти, симпатизувало Огієнкові. Його знали і як ученого, і як недавнього професора Варшавського університету, і як колишнього міністра віросповідань уряду УНР, і як голову Церковної ради, що виникла 1939 року у Варшаві. Саме ядро цієї Ради, незважаючи на байдуже ставлення українських політичних партій на еміграції до церковного питання, продовжувало активно добиватися автокефалії Української православної церкви, законодавчо підтвердженого урядом УНР 1 січня 1919 року. Ще 1932 року на цю високу духовну посаду єпископ Луцький пропонував кандидатуру професора Огієнка. Особливо зросла популярністьОгієнка серед православної пастви після публікації праці "Слово істини" . Проте тоді він відмовився від чернечого постригу. Лише по смерті дружини (27 квітня 1937 р.) він без вагань прийняв пропозицію Церковної ради стати кандидатом у єпископи й очолити найбільшу в Польщі Холмсько-Підляську православну єпархію.
Бажаючи ближче познайомитися з паствою Холмського краю, професор Огієнко у вересні 1940 р. з Варшави прибув до Холма, де прочитав кілька лекцій з історії церкви. Саме під час тих численних зустрічей з земляками у Холмське-Підляській єпархії, після вивчення усіх тяжких обставин в яких виявилася Українська церква, й визріває у Огієнка остаточне рішення дати згоду на цю пропозицію. Але перед собором єпископів православної церкви у Польщі він поставив такі умови: 1) оскільки Холмське-Підляська православна єпархія на 99 відсотків складалася з українців, він просив не чинити йому спротиву відновлювати на цій території традиції саме старої Української церкви; 2) висвятити ще одного єпископа з числа українців, аби в Соборі єпископів інтереси українських віруючих були належно представлені; 3) передати до Холма з Варшави друкарню та бібліотеку.
З цими пропозиціями погодився митрополит Діонисій і Огієнко став готуватися до процедури висвячення (хіротонії) його в єпископи.
6 жовтня 1940 р. він написав своє прощальне слово до тих, хто його знав досі як ученого, професора, міністра, з ким він поділяв усі складні перипетії життя політичного емігранта .
8 жовтня 1940 р. Огієнко прийняв чернечий постриг у Яблучинському монастирі (став ченцем) (єпископом можна висвячуватися з монаршого священства), діставши черноче ім'я - Іларіон. 9 жовтня 1940 р. митрополит Діонисій висвятив ченця Іларіона на диякона, 10 жовтня - на ієромонаха, 11 жовтня - на архімандрита. Процес хіротонії (висвячення) на єпископа звершили над Огієнком 20 жовтня 1940 р. в Холмському кафедральному соборі три інших владики - митрополит Діонисій, архієпископ Празький
Loading...

 
 

Цікаве