WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Діяльність Івана Огієнка (1917-1947) - Дипломна робота

Діяльність Івана Огієнка (1917-1947) - Дипломна робота

блискучий діамант бездоганної ерудиції.
Дослідник сходив з кафедри, як переможець. Декан тиснув йому руку. Студенти продовжували аплодувати".
Безперечно, виходячи з принципів професіоналізму, адміністрація університету не помилилася, надаючи, нарешті, роботу такому зрілому вченому - історику і теоретику літератури, своєму колишньому вихованцеві.
Інша річ - національно-патріотичні устремління, громадсько-політичні орієнтири молодого вченого. Вони не могли убезпечити його від подальших неприємностей, які й не змусили себе довго чекати. Уже наприкінці 1912 р. в Києві з'являється своєрідний друкований донос на українство як явище - книга С.Що голева "Український рух, як сучасний етап південно руського сепаратизму". В ній вміщена, серед іншого, прямо таки "вбивча" характеристика молодому вченому: "П.Огієнко - патентований українець... Талановитий учень проф. Перетця, п.Огієнко (із селян Київської губ.) на початку 1911 р. залишений при університеті професорським стипендіатом готуватися на професора по кафедрі російської мови і словесності. Очевидно, п.Перетць готує собі співробітника, а з часом - і наступника. Вибір не можна визнати вдалим. Варто прочитати ряд статей п.Огієнка в "Раді" під недвозначним заголовком "Вчімося рідної мови", щоб визнати в ньому не тільки нахили, але й заповзятливість до українізаторської діяльності..." Головним каталізатором неспокою на кафедрі російської мови, на його думку, був українофіл Огієнко.
Отже, житейські випробування для Огієнка лише починання і хто знає, як би склалася доля вченого, якби не події Першої світової війни, а згодом і лютневої революції 1917 р. в Росії. Восени 1915 р. за наказом військового командування царської армії всі факультети університету Св.Володимира, окрім медичного, були евакуйовані вглиб Росії - до Саратова. Зроблено це було з метою уникнення в тилу армії "студентської маси, що легко піддається всякій агітації".
Як професорський стипендіат, Огієнко був звільнений від військової служби. Не поїхав він і до Саратова. Через родинні обставини молодий вчений змушений був залишитися в Києві. З осені 1914 р. він тимчасово влаштувався вчителем російської мови і літератури до гімназії М.Стельмошенка, влітку 1915 р. працював лектором на літніх курсах учителів початкових класів у Радомишлі, займався репетиторством і викладанням у сьомій Київській гімназії Яновського.
Поряд з цим Огієнко займався активною науковою роботою. Зокрема він опрацьовував різноманітні архівні матеріали, пов'язані з історією рідного краю. На основі їх використання він писав історичні нариси, які публікувалися в періодиці і виходили окремими виданнями - "Брусилівська братська школа", "Брусилівський братський шпиталь", "Брусилівське церковне братство", "Брусилівська св.Воскресенська замкова церква". Ці дослідження повертали з небуття цікаві епізоди з життя провінційних освітніх, релігійних і доброчинних закладів, архівні дані про які, на противагу подібним закладам у центрі, були скутими і безсистемними. За ініціативою автора було започатковано дві цікаві бібліотечні серії - "Нариси культурного життя старої Малоросії" і "До історії шкіл у Малоросії".
Його руками створено унікальну книгу "Містечко Брусилов та його околиці. Історичний нарис".
Як істинний учений, Огієнко ніколи не починав писати будь-який свій твір, не опрацювавши все те, що з цієї проблематики було висловлено іншими авторами чи певною мірою стосувалося об'єкта дослідження. І в цій розвідці про рідне містечко Брусилов він використав всю інформацію про нього з багатотомного "Архипа Юго-Западной России", "Актов Южной и Западной России", польської "Chronici", різноманітних літописних збірників, "Teraturgema" Афанасія Кальнофейського за 1633 р., "Slovnik geograficzny krolewstwa Polskego", праці В.Антоновича, М.Максимовича, О.Єфименко та ін.
Наміри продовжити написання історичних нарисів про міста рідного краю в І.Огієнка були, але брак вільного часу не дозволяв реалізувати їх. Більше зусиль у цей період Огієнко докладав до практичних освітніх і громадських справ своїх земляків. Цілком закономірно, що земляки обирають його почесним куратором початкової школи в Брусилові й він енергійно береться за буденні щоденні клопоти: організовує ремонт школи, збирає серед знайомих у Києві книги для поповнення шкільної бібліотеки, дарує їй немало власних книг. Як найважливіший обов'язок для себе сприймає молодий вчений прохання брусилівчан поклопотатися в Києві про відкриття вищого початкового училища, бо то була його давня мрія. Немало урядових кабінетів довелося обходити, а перед тим - зібрати понад тисячу підписів мешканців міста й округа на підтримку цього прохання, оформити десятки всяких документів, поки, нарешті, не отримав на руки урядового дозволу. Перебрав на себе й пошук коштів для викупу достойного приміщення та трьох десяти землі у місцевого дідича Синельникове, а ще - пошук учителів на різні предмети, насамперед, української, німецької, англійської мов.
Початок жовтня 1916 р., завдяки старанням Огієнка в Брусилові позначився справді великим святом: на головному майдані місточка розпочався молебень, після якого велелюдне зібрання попрямувало до приміщення училища для його освячення і відкриття. Івана Огієнка, як організатора і засновника цього вищого училища в житомирській глибинці, обрали почесним куратором.
Брусилівчани і мешканці округи добре знали і щиро поважали Івана Огієнка ще з студентських років за його добру вдачу і працьовитість. Авторитету додало йому й відкриття училища. Він користувався надзвичайною популярністю серед земляків.
Восени 1916 р. евакуйована частина університету повернулася до Києва і в червоному корпусі було відновлено звичний навчальний процес. Приват-доцент Огієнко тоді приступив до читання нового курсу "Історія східнослов'янського наголосу". На посаді приват-доцента він перебував до початку російської лютневої революції 1917 р. , яку він сприйняв з оптимізмом.
В умовах революції, коли переважна більшість викладачів університету зайняла вичікувальну позицію, Іван Огієнко відважився на рішучий громадянський крок, який безумовно загрожував йому втратою і роботи і реалізації подальших наукових намірів. Уже в квітні 1917 р. він одним з перших перейшов на викладання українською мовою і практично розпочав, без дозволу на те Вченої ради, читати для своїх студентів новий курс - "Історія української мови".
У драматичний періодукраїнського державотворення авторитет Івана Огієнка був високим не лише серед науковців, освітян, працівників сфери культури, а й серед національно свідомої частини українського духовенства. Якраз за час активної боротьби Івана Огієнка за українізацію університету Св.Володимира в Києві організується Церковна Рада, метою діяльності якої ставав лозунг національної організації духовенства, орієнтації його на підтримку й реалізацію ідеї побудови демократичності шляхом Української держави. Очолити цю раду як українському патріоту-державнику судилося Івану Огієнку.
Таким чином, суспільно-політичні погляди Івана Огієнка формувалися в надзвичайно складних умовах української дійсності на
Loading...

 
 

Цікаве