WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Діяльність Івана Огієнка (1917-1947) - Дипломна робота

Діяльність Івана Огієнка (1917-1947) - Дипломна робота

скликанню Всеросійського церковного собору перейменував себе на Тимчасову всеукраїнську православну церковну раду, яка стала тимчасовим урядом української православної церкви. До її складу було включено і Івана Огієнка. Він схвально і з великим ентузіазмом сприйняв створення Церковної ради.
13 січня 1918 р. відбувся Собор української православної церкви, який проходив без участі представників держави. На прохання організаторів "Собору з доповіддю "Відродження Української церкви" перед поважним духовенством виступав молодий, 35-літній професор Київського університету Св.Володимира Іван Огієнко, який наголошував на необхідності дерусифікації церкви, її "відмосковлення". Тут Огієнка і обрали членом секції з підготовки до видання українською мовою богослужбових книг, яка була створена при постійному діючому робочому органі Церковного собору.
Однак ускладнення політичного становища в Україні і усунення від влади Центральної Ради не дозволили реалізувати омріяних задумів.
Уряд П.Скоропадського, що прийшов на зміну Центральній Раді, створив Міністерство віросповідань, яке скликало перший Всеукраїнський церковний собор (червень 1918 р.). Українська держава Павла Скоропадського ставила за мету добитися автокефалії для української церкви. За наслідками голосування в уряді цю ідею підтримали 8 міністрів, 5 проголосували проти при 1, що утримався (листопад 1918 р.).
Проте довести цю справу до логічного завершення за гетьманату не вдалося, бо в листопаді 1918 р. почалося антигетьманське повстання, внаслідок чого П.Скоропадського було усунуто від влади (грудень 1918 р.).
Що ж до Івана Огієнка, то він в цей період, будучи ректором Кам'янець-Подільського українського університету, як людина глибоко віруюча, займався питанням розбудови богословського факультету, включення до складу студентів університету людей різних віросповідань, укомплектував його викладачами, зміцнив книгозбірню.
Директорія, що прийшла до влади після П.Скоропадського (грудень 1918 р.), прийняла "Закон 1 січня 1915 року про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви", в якому підкреслювалися незалежність національної церкви, вказувалося, що вища церковно-законодавча, судова та адміністративна влада в Україні належала Всеукраїнському Церковному Собору.
Певна частина задумів по дерусифікації та відродженню УАПЦ була реалізована завдяки І.Огієнку, який внаслідок чергової реорганізації уряду УНР восени 1919 р. був призначений міністром ісповідань. З призначенням Міністром ісповідань професора І.Огієнка активність державної влади в питаннях релігії і церковного життя значно зросла. Він приділяв особливу увагу організаційній стороні в галузі церковно-релігійної діяльності. При Міністерстві ісповідань було створено колегіальний дорадчий орган - спеціальну Раду, яка складалася з фахівців і допомагала міністру орієнтуватися в ситуації при обговоренні поточний, злободенних проблем, визначати пріоритети у діяльності відомства (декан богословського факультету професор В.Бідков, віце-міністр закордонних справ професор О.Ейхельман, протоієрей богословського факультету Кам'янець-Подільського університету В.Липківський, віце-директор міністерства ісповідань П.Сікорський, віце-міністр юстиції В.Цівчинський та ін.). Так, протягом 17 вересня 1919 - 28 грудня 1921 рр. було обговорено 153 питання порядку денного.
Ставши міністром ісповідань, у програмному листі-верненні до українського народу, І.Огієнко закликав до повного братства, до щирого єднання і до одностайної допомоги в збудуванні УНР і її автокефальної Церкви.
Огієнко закликав до єдності УАПЦ і УГКЦ. "Бог один, - підкреслював він, - а ми всі його діти і поміж себе брати. З'єднайомося у гарячій Любові до незалежної Боголюбної України і до її Автокефальної Церкви".
Виходячи з закону Директорії УНР від 1 січня 1919 р. про те, що державною мовою в Україні є мова українська, І.Огієнко домагався її запровадження по всіх церковно-державних установах, у всіх написах на установах духовного відомства, на вивісках, штемпелях і печатках, в усіх офіційних виданнях церковного відомства та ін.
Долаючи шалений опір антиукраїнськи налаштованих церковників, І.Огієнко розробив законопроект "Про інспекторів Міністерства ісповідань при духовних консисторіях", який мав запровадити суворий контроль над діяльністю єпархіальних органів, які згодом були перетворені в Церковні Ради.
І.Огієнко як міністр ісповідань вживав енергійних заходів інституалізації УАПЦ та утворення її ієрархії на чолі з Церковним Синодом, на який покладався обов'язок ретельно стежити за чистотою віри православної і за відродженням Української церкви. Український Священний Синод як найвищий орган управління українською православною церквою був заснований у жовтні 1919 р., до складу якого увійшли протоієреї Юхим Сицинський, Василь Яниківський та Макар Крамаренко,миряни - В.Чеховський та декан богословського факультету В.Біднов. Як представник влади до його складу війшов міністр ісповідань І.Огієнко.
З метою створення сприятливих умов для дерусифікації і відродження Української Церкви було розмежовано функції Міністерства і Синоду. "Діла Віри, Богослужіння і Суду, - відзначалося в ухвалі, - повинні належати до Священного Синоду, всі інші - до Міністерства ісповідань". Синод проголошував домінуючими сповіданнями більшості населення України християнську православну та католицьку східного ісповідання віру і проголошував свободу ісповідань.
Огієнко особливого значення надавав налагодженню поміж віруючими толерантних стосунків: він був уважний і до греко-католиків, і до римо-католиків, і до лютеран, і до православних, і до іудеїв, проявляв зразки толерантності, істинно християнської дієвої доброзичливості, спрямованої на рішучу допомогу кожному, хто її потребував.
Він здійснював ряд інших заходів по відродженню Української православної церкви, але втілити в життя ідею автокефалії не вдалося, оскільки українська революція потерпіла поразку, внаслідок чого до влади прийшли більшовики, які не визнавали церкви.
Проте Іван Огієнко вважав і не безпідставно, що українська ідея зазнала лише поразки, а не катастрофи. Дошукуючись причин поразки української революції, він зробив висновок, що однією з головних причин її поразки було невміння чи небажання влади залучити до процесу державотворення своєї єдиної української церкви.
Виходячи з цих обставин, Іван Огієнко в умовах еміграції, яка почалася для нього з родиною у листопаді 1920 р., все більше переносить центр ваги своїх широких інтересів до церкви. Українському християнству він підпорядковує свій талант ученого-філолога, лектора, проповідника, хист перекладача й редактора.
Продовжуючи свою діяльність як міністр ісповідань, він, не знаючи перерв і перепочинку, через свою "священничу службу" підносив дух людей, рятував їх від убивчого відчаю, зберігав моральність і гідність людини. Огієнко піклувався про задоволення потреб військового духовенства і військових церков, був духовним батьком для українських воїнів-юнаків, які опинилися за кордоном по таборах, дбав про бідних дітей українських біженців,
Loading...

 
 

Цікаве