WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Діяльність Івана Огієнка (1917-1947) - Дипломна робота

Діяльність Івана Огієнка (1917-1947) - Дипломна робота

з українськими емігрантами, розкиданими війною по всіх європейських країнах, зневіреними і знедоленими земляками. Він листувався з найповажнішими на той час українськими часописами Європи і Америки: "Український голос", "Новий шлях", "Український робітник", "Свобода", "Канадійський фармар", "Америка", "Пора", "Наш клич", "Перемога" - за 1947 р. у нього значиться 572 адреси. Їх географія - якнайширша: Франція, Німеччина, Фінляндія, Канада, Ліхтенштейн, Аргентина, Італія, Туреччина, США, Китай та ін.
Але непевне становище в Швейцарії що далі більше переконували митрополита Іларіона в необхідності виїхати з цієї країни. Після великої кількості клопотань та звернень до різних країн і діячів 18 травня 1946 р. він одержав запрошення від православної громади собору Святої Покрови з Вінніпега на переїзд до Канади. Це трапилося тому, що Огієнка і як державостворця і як ученого, і як релігійного діяча в захисті української справи добре знали не лише в Європі, а й на далекому американському континенті.
В останній день перебування в Швейцарії, 16 вересня 1947 р., митрополит Іларіон звернувся до нечисленної української громади Женеви і Лозанни з коротким, але глибоко емоційним і зворушливим словом. Він закликав громаду не падати духом, продовжувати працю на користь вигнанців з рідної землі, пообіцявши зі свого боку усіляку можливу підтримку після облаштування на новому місці свого осідку за океаном.
18 вересня 1947 р. митрополит Іларіон прибув до Канади на запрошення громади Собору Св.Покрови, що вважається святинею українського православ'я на канадській землі. Він виявився в середовищі національно свідомих українців. Для них він став трудитися, не покладаючи рук.
* * *
Таким чином, в умовах поразки української національної революції 1917-1920 рр. Іван Огієнко змушений був емігрувати спочатку до Польщі, а потім до Швейцарії. Саме в цей період він приходить до висновку, що однією з головних причин поразки Української революції є нехтування або недооцінка церкви в процесах державотворення. А тому центр ваги своїх інтересів він переносить до церкви.
З прибуттям до Польщі Іван Огієнко як міністр ісповідань значно пожвавлює свою роботу: піклується про задоволення потреб військового духовенства і військових церков, висвячення нових священиків, проводить церковну працю по таборах, надає допомогу українським біженцям, налагоджує зносини з Вселенським патріархом та ін., чим підносив дух людей, рятував їх від відчаю, зберігав моральність і гідність людини. До їх підтримки він залучав провідників українських православних приходів у Америці і Канаді.
Разом з тим він дбав про автокефалію Української православної церкви, що забезпечило визнання УАПЦ у 1924 р. Він турбувався про будівництво церков в українському стилі, займався видавничою справою, діючи в основному на благодійні внески та подання меценатів. У своїх діях Огієнка знаходив постійну підтримку С.Петлюри. В тяжкий скрутний час еміграції він знайшов порозуміння і підтримку митрополита А.Шептицького. Вони мали наміри в майбутньому об'єднати обидві сестри-церкви - УАПЦ і УГКЦ, надаючи їм великого значення у розбудові української держави. На перешкоді їм стояла польська офіційна влада, яка з початком 30-х рр. вдалася до репресій проти православної церкви і особисто Огієнка. За цих складних обставин Іван Огієнко був висвячений у 1940 р. на архієпископа Холмського і Підляського. В першій половині 40-х рр. ХХ ст. він домігся значних успіхів у захисті православної віри. В цей час виходить ряд фундаментальний праць з історії української держави. Але в умовах війни православна церква понесла серйозні матеріальні і духовні втрати.
Напередодні закінчення Другої світової війни Іван Огієнко, уже будучи митрополитом (березень 1944 р.) опинився в Швейцарії, де його релігійно-церковна діяльність була надто звужена. Він тут в основному займався науковою та видавничою справою, але й не полишав душпастирської роботи, маючи в своїй юрисдикції кілька православних парафій в Австрії та Німеччині. Непевне становище в Швейцарії змусило митрополита Іларіона виїхати з цієї країни до Канади.
Висновки
Іван Огієнко, рано втративши батька, змушений був працювати і одночасно навчатися. Під час навчання в Києві (спочатку у військово-фельдшерській школі, а потім в університеті) у нього під впливом частих відвідин вистав українського театру та оточуючого середовища спостерігається перше пробудження української національної свідомості.
В період навчання у Києві він, окрім опанування фахових дисциплін. читав досить багато книг з історичної тематики, відвідував лекції з історії, філології, літературознавства.
У роки навчання в університеті (1903-1909 рр.) особливо стійкого характеру набрала тенденція до посилення української ідеї в широких масах населення України. Саме ці процеси помітно вплинули на сильне пробудження національного почуття Огієнка, визначили його місце в громадському житті. В цей час він розпочав активну науковуі громадську роботу.
Його активність на українському грунті була настільки високою, що не могла бути не поміченою адміністрацією університету, що перешкодила йому по закінченню на "відмінно" вузі і рекомендацією державної комісії залишити на роботі в університеті Св.Володимира на певний час реалізувати давню мрію. Але труднощі й невдачі, які він уперто і цілеспрямовано долав силою волі та надзвичайною працездатністю, Огієнка навпаки загартували, сприяли формуванню характеру науковця і борця за українську справу, підживлювали мрію про працю в університеті, яка незабаром стала реальністю. Перші самостійні лекції молодий приват-доцент прочитав у квітні 1915 р.
Уже тоді він проявив себе зрілим вченим-істориком і теоретиком літератури, заповзятим до українізаторської діяльності. Напередодні української національної революції 1917-1920 рр. І.Огієнко практично сформувався як український патріот-державник і церковно-релігійний діяч, що глибоко усвідомлював високу роль церкви і релігії у розбудові Української самостійної соборної держави.
Але і православна церква напередодні й в роки української національної революції в Україні виявилася в надзвичайно складному становищі. Вона була в стані глибокої кризи. На єпархіальних з'їздах, що проходили у квітні-травні 1917 р., серед частини православного духовенства, яке прихильно ставилося до національно-визвольного руху і підтримувало ідею українізації школи, зародилася думка про необхідність скликання всеукраїнського церковного собору, на якому мали намір обговорити проблеми відродження УАПЦ.
На цих з'їздах і церковних зібраннях висувалися пропозиції розірвати із зверхністю Москви і утвердити в Україні автокефальну церкву. Проте Центральна Рада, її верховне керівництво дотримувалися "системи невтручання в справи церковно-релігійні. Відповідно до цього урядовий кабінет Центральної Ради не мав навіть Міністерства віросповідань, а справи церкви належали до одного з відділів при Міністерстві внутрішніх справ.
Після гострих дискусій та суперечок з керівництвом Центральної Ради з цього приводу на початку грудня 1917 р. Організаційний комітет по
Loading...

 
 

Цікаве