WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Жінки в історії України - Реферат

Жінки в історії України - Реферат

Франко називає Панаса Мирного, а з західного регіону- Ю. Федьковича і Н. Кобринську.
Восени 1902 року Кобринська разом з І. Франком, В. Гнатюком, О. Кобилянською, М. Павликом, В. Стефаником, М. Яцковим та іншими українськими культурними діячами висилає в Париж телеграму-співчуття в зв'язку зі смертю Е. Золя, навесні 1906 року від імені галицького жіноцтва вітає М. Заньковецьку і М. Садовського на їх прощальній виставі у Львові.
Письменниця багато читає з новітньої європейської літератури. Пише критичні студії "Про "Нору" Ібсена", "Август Стріндберг". Перекладає з французької мови, зокрема п'єсу-казку М. Метерлінка "Аріана і Синя Бо-рода".
Перша світова війна безпосередньо втрутилася в її життя. В 1915 році письменницю звинуватили в шпигунстві на користь Росії й арештували. Якби не зусилля адвоката, відомого українського письменника А. Чайковського, закінчила б вона свій шлях у якомусь австрійському концтаборі. Того ж 1915 року з'явилися три новели Кобринської про війну: "Кінь", "Полишений", "Свічка горить".
Разом з воєнними новелами О. Кобилянської, В. Стефаника, Марка Черемшини мала проза Н. Кобринської 1914-1917 років створює вражаючу художньо-психологічну панораму розв'язаної імперіалістами злочинної, кривавої бойні і е свідченням того, як тяжко ця бойня відбилася на долі простих людей західноукраїнських земель.
У "казці" "Брати" бабуся-зима дивується злобі і люті людей, але водночас тішить себе. що війна буде недовгою, бо, мовляв, "при теперішніх винаходах, технічних знаряддях, удосконаленнях цілий світ хіба пустинею став би, якби таке убивання і різня мали довше тривати". Це переживання письменниці, кожної чесної людини. Ще тривожніше звучить цей антивоєнний мотив сьогодні.
Твір "Брати" написаний у березні 1917 року, коли до Галичини докотилася звістка про Лютневу революцію в Росії. Тут змальовано образ червоного прапора, на який покладалося стільки надій: "Піднісся червоний прапор... Хвиля людей підноситься за хвилею... Зірвалися вікові кайдани, зломилась людська мука, визволилась народна душа". Знала б письменниця, до чого все це приведе...
Померла Наталія Кобринська 22 січня 1920 року в Болехові. На хресті над її могилою найкоротший "твір": "Мене вже серце не болить".
Згодом письменники видадуть цілу збірку присвят під назвою "Першому українському борцеві за права жінки".
Одна з великої родини
(Поруч з іменами Лесі Українки, Олени Пчілки, Ольги Кобилянської стоїть й ім'я однієї з українських письменниць - Людмили Михайлівни Старицької-Черняхівської, творчість котрої була багатогранною, оригінальною і глибоко національною.
Народилася Людмила Старицька 29 серпня 1868 року в Києві в сім'ї відомого письменника, драматурга і громадського діяча Михайла Петровича Старицького та Софії Віталіївни Лисенко - рідної сестри композитора Миколи Лисенка.
Знаменно, що не лише музики, а й рідного слова навчав Люду великий композитор Микола Лисенко. Знаменно й те, що в умовах суцільної русифікації Лисенки, Старицькі, Косачі навчали своїх дітей рідної мови вдома. Тому з повним правом Людмила Михайлівна могла сказати: "Наше покоління - виключне покоління: ми були першими українськими дітьми. Не тільки дітьми, що виростають в селі, в рідній сфері стихійними українцями,-"ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями з сповитку".
Ще в дитинстві розпочалися її вправи в красному писемстві - складала вірші і казочки для молодшої сестри. В п'ятнадцять років Людмила вже складала для домашнього театру містерії віршем, музику до яких писав Лисенко, а в рукописному журналі гімназисток вмістила нарис "За Україну". Людмила Старицька розповідала, що в їхній родині "панував особливий літературний дух. Тому, хто мав хоч іскру таланту, не писати тут було цілком неможливо";
Навчалася вона в одній з кращих київських гімназій Віри Ващенко-Захарченко, закінчила 1886 року разом з родичкою, потім письменницею Валерією О'Коннор-Вілінською. У спілці з нею писала численні твори.
Родина дівчини була тим осередком українського духу на Наддніпрянщині, де підтримувався вогонь боріння за культуру. Валерія О'Коннор своїми споминами доповнює цей факт: "У Старицьких завжди було повно людей: гостей і всяких спільників їхнього громадського життя. Кого тільки не бувало в них!.. Тут стрічалися всякі інтереси: мистецькі, наукові, політичні, але щодалі, то все виразніше забарвлені українською національною за-краскою"
Бували тут діячі Громади - Русов, Рильський, Чубинський, Драгоманов. Разом з М. Лисенком Людмила постійно бувала на репетиціях та гастролях його хору, П. Г. Житецький допомагав студіювати давню українську літературу, про минуле України розповідав В. Б. Ан-тонович. Театр для Людмили тоді був однією із найсо-лодших мрій, тому особливо раділа вона, коли у них бували М. Кропивницький, М. Садовський, І. Карпенко-Карий та Марія Заньковецька.
Ось у такій атмосфері зростала Людмила Старицька. Хоча й рано почала вона писати, проте перші друковані твори, зокрема, поезія "Панахида", присвячена пам'яті Т. Шевченка, вийшла щойно 1887 року в альманасі "Перший вінок" у Львові. В ньому вперше опублікувала свої вірші і Леся Українка.
Познайомившись в раннім дитинстві, поетеси стали близькими подругами на все життя. Єднали їх палкі вболівання за долю рідного народу, його минуле й майбутнє, роздуми над сьогоденням. Поезія Людмили Старицької привернула до себе увагу критики, передусім Івана Франка. На його думку, вони визначалися "силою слова, гарячим настроєм і гарною формою", а ліричну драму
"Сафо" Франковважав однією "з перлин нашої літератури". Про оповідання молодої письменниці "Мрії" Пантелеймон Куліш у листі до Михайла Старицького висловився так: "Читали ми з великою вподобою в "Зорі" твір Вашої доні, під назвою "Мрії". Довівши до такого діток, не подоба Вам ні про що інше журитись". Важливо, що молоду письменницю привітав маститий класик з далекої вже навіть на той час доби.
Людмила Старицька друкувала оповідання й статті російською мовою в "Русском богатстве", "Русской мисли", "Киевской старине". У цих виданнях вона знайомила російського читача з творчістю Лесі Українки, Кримського, Стешенка.
Людмила була ученицею театру корифеїв, театру самого Старицького, була серед організаторів, учасників і натхненників театрального аматорства на Наддніпрянщині. Разом зі старшою сестрою Марією, молодшою Оксаною та її чоловіком І. Стешенком вона організовує ама-торські гуртки, пише для них водевілі, комедійні сценки, а згодом і серйозні речі, такі як драми "Сафо", "Апій Клавдій"та інші.
Як відомо, Старицька-Черняхівська - визначний театрознавець. їй належить чи не перший нарис з історії нового українського театру "Двадцять п'ять років українського театру"
Коли на сцені вперше з'явився "Камінний господар" Лесі Українки, письменниця привітала його статтею "Історичний момент", де пояснила свій захват такими високими міркуваннями: "18 січня 1914 року український театр вступив в нову фазу свого існування... Відбувалась велика подія: український театр, лишаючись суто українським, набирав силу загальнолюдської вартості".
Разом з батьком Людмила Михайлівна створила трилогію "Богдан Хмельницький", великі історичні полотна "Останні

 
 

Цікаве

Загрузка...